Mrs. curator's diary

Чому я люблю історію й чому я стала істориком – тому що з часом усі таємниці розкриваються. Дивлячись через відстань часу, бачиш повну картину, підкріплену фактами й очищену від емоційних спотворень. Живучи в моменті багато чого не знаєш, а коли проходить певний час – на світ Божий виходять факти. На щастя, з нашими гітаристами не довелося чекати, щоб факти з’явилися в результаті археологічних розкопок.

До чого це я? До того, що став відомий цікавий факт про Ріхарда, Пауля та їхній спільно проведений час.

У 2021-2022 році гітаристи вдвох поїхали в абсолютні єбеня Німеччини. Я не буду називати місто, де вони були, з поваги до приватності, але якщо подивитися на карту Німеччини й подумати «отут центр повної пустоти, де немає нічого цікавого» - то це воно. Ну правду кажучи, цікаво там було в 1946 році, коли СРСР зробили там базу для вивчення ФАУ-2, але я не думаю, що наших гітаристів цікавила історія балістичних ракет. За свідченнями очевидця, гітаристів цікавили вони самі. Гітаристів помітили, коли вони вдвох пили каву, забившись у куточок кафе.
Цікавий нюанс: очевидець кавопиття гітаристів – не фанат Раммштайн. У тому місті фанатів Раммштайн взагалі немає. Що може бути причиною, чому гітаристи вибрали для кавопиття ці єбеня – бо їх ніхто там не впізнає.
Також варто зазначити, що це місто знаходиться дуже далеко від усіх міст, де були концерти Раммштайн у турі-2022, так що перебування там гітаристів ніяк не пов’язане з туром.

Боже...



ESP виставили обкладинку з новою колекцією – і Ріхардову гітару відразу видно. Боже, досі не віриться, що ця дитинка офіційно народжується.



Ось вона, красуня. LTD-версія, дешевша, але навіть вона має фак-наліпку – правда, ззаду. Реально фак – це символ цієї гітари https://www.espguitars.com/products/33482-rzk-iii





Боооже, який це оргазм! А Ріхарду обов'язково було використовувати кадри з супругом на сцені? І його оргазмічне аутро Аусландер.
Я надовго пропаду роздивлятися це інтерв'ю. Колись повернуся.
Ріхардове інтерв’ю тривало 7 хвилин. Стільки розмовляючого Ріхарда світ не бачив десь років 8.

Що дуже цікаво – це не просто Ріхард записав інтерв’ю для ESP, сидячи в своїй студії, щоб не пхатися в Америку. Ріхард зробив документальний фільм. Тобто Ріхард не розбив свою відмову робити інтерв’ю, він оформив інтерв’ю як продукт Раммштайн. Жоден з інших музикантів, які брали участь у презентації колекції ESP, не зробили такого, лише у Ріхарда був міні-фільм з титрами. Річард Зі Кей з Раммштайн і Емігрейт.
Спершу Ріщард Зі Кей привітав ESP з 50-річчям: Do believe the hype. Боже, яке ж у Ріхарда личко, він наче поцілуйчик просить прямо в камеру! Ці губки, Господи, як він вип’ятив нижню губку! Волосся Ріхарда доповнює картину милоти, це сонечко наче тільки з ліжка вибралося. І очі. Ці прозорі очі, які в такому освітленні мають колір дощової води. Хоча в титрах вказано, що у Ріхарда був мейк-ап стиліст… Хммм… Видно, такий вигляд – це авторська задумка Ріхарда.
Добавила цей шматочок собі.




Взагалі нема здивування, що Ріхард оцінив цей момент, де він зображає кішечку, і використав його. Двічі.



З супругом – 1.



Боже, до чого ж він красивий. Що стиліст намазав личко Ріхарда чимось блискучим – це видно. І трохи очі підвів. А більше роботи стиліста не помітно.
Ріхард так любить зараз підкреслювати, що він німець. «Як ми говоримо в Німеччині».




Ззаду на потилиці у Ріхарда волосся підстрижене. Це він згори каре відпускає.
Щодо історії створення нової гітари – я так і думала, у мене в присвяченому створенню гітари пості так і написано, що почалося зі зйомок FMM. Але тут Ріхард пояснив, що причиною стало бажання мати в кліпі look не схожий на Раммштайн. Ну і що вийшло? Що тепер це новий Раммштайн-лук.



А можна було не використовувати кадри з кліпу, де Ріхард так звично повзає на колінках? Тут же гітари немає.



Боже, у Ріхарда зберігається звичка гратися пальчиками!!! Щодо ідеї створити RZK-III, яка виникла після зйомок FMM – сонечко, так ESP роками просили тебе зайнятися цим, ця ідея геть не нова. Ти просто отримав ідею, як реалізувати ідею нової гітари.



Пальчики!!! Боооже, Ріхард сам манікюр робив! Тільки Ріхард особисто міг так намазюкати лаком шкіру біля нігтя! Боже, картина Рєпіна, як Ріхард, готуючись до інтерв’ю, не підбирає найкращі рифи, а манікюрить пальчики. Пріоритети дами зрозумілі.





З супругом – 2 і з супругом – 3.




І на кадрі з супругом Ріхард каже про small people with huge egos. Саме такі люди грають на довгих гітарах. Ріхард міг би уже прямо назвати ім’я того, кого він має на увазі. Серйозно?! От серйозно?! Ріхарда на презентації власної гітари хвилює його супруг? Що супруг йому зробить за таку характеристику?



Сам Ріхард не маленький та без роздутого его, тож він захотів зменшити собі гітару.
Красуні – і Ріхард, і гітара.





Для Ріхарда зараз важливо вибирати по звуку – о, а де ж ділася політика партії грати красиво, так яскраво заявлена в 2017?






Кнопочка!!! Це ж та кнопочка, яякою так любить гратися герр – а дама любить давати йому гратися. Тож Ріхарду не подобається американський спосіб використання цієї кнопочки, він придумав німецький спосіб. Да-да, «ми самі справжні німці», знаємо. Ріхард переставив кнопочку ближче до струн, бо не міг дотягнутися до неї – дадада, іншим варіантом вирішення цієї проблеми було використання супруга для нажимання кнопочки.



Це оргазм, який же це оргазм. Я знаю, що я повторююсь, але у мене слова пропадають.
Стосовно стану Ріхарда. Він здається трохи втомленим, але в доброму сенсі. Втомленим від приємної роботи. У нього чудовий настрій, він жартує та охоче розказує, так що ментальний стан у нього відмінний. А от фізичний трохи заморений. А ще у нього сівший голос. У нинішнього Ріхарда попри всі його цигарки голосочок дзвінкий, а тут глухий. Ріхард чимось перетрудив горличко. І губи в нього пересохлі. Може, він працював над новими піснями, робив вокал. Не можу сказати, коли це інтерв’ю було записане. Логічно, що наприкінці 2024 року, але можливо, що й тиждень тому, після того, як Круспе повернулися з Сербії. До зимових свят він багато працював, хоча він міг продовжити працювати і повернувшись з відпустки.





Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.
При всій шикарності інтерв’ю я не можу відірватися від короткого відео-поздоровлення. Ці округлені очі, а потім вип’ячена губка і вздьорнутий носик. Міміка Ріхарда – хто міг подумати 10 років тому, що у Ріхарда Круспе може бути така міміка?! Нє, він завжди був милим під час інтерв’ю, але тут особливий вид милоти – грайливий. Як кішечка. Кішечка, яка просить поцілуночок. Навіть заморений Ріхард просить поцілуночок. І це Ріщард Зі Кей – можна вічно слухати, як Ріхард називає себе.

Ріхард у інтерв’ю дякує розробнику гітари Алексу, інтерв’ю якого я публікувала раніше – хтось під моїм відео в інсті тегнув цього Алекса, він прийшов і відкаментив: It was a great pleasure and honor to be part of the development of this instrument with an outstanding musician and friend, RZK !
Стільчик, на якому сидить Ріхард – це щось нове, раніше його не було в студії. І стільчик не виглядає зручним, може, Ріхард спеціально для відеозйомки роздобув його.
Щодо зовнішності Ріхарда. Він худий. Личко виглядає худеньким, але це не точна ознака, що тіло теж худе. Однак коли камера показує, як Ріхард сидить – сумнівів немає: під цицечками животик не випирає, а западає. Щось я боюся, що Ріхард не просто худий, а дуже худий. Він після нервового зриву по закінченню туру так і не набрав вагу. Він був худим у жовтні, худий зараз. Хоча нормально їсть, не нервує. Зі здоров’ям у нього все добре, він має грандіозні плани на майбутнє. Поєднання втоми та худоби чудово пояснюється тим, що Ріхард завалив себе роботою.



А ще Ріхарда обкидало прищами: біля губ, на щоках, на лобі. Підліткові прищі – геть не дивно для дєвочки.
Господи, волосся Ріхарда живе власним життям, куди ця прядка вилізла і стирчить…


__________

Не можу спати, думки як скажені в голові носяться. Ну спасибі, Ріщард Зі Кей. Пів року посту, а потім оргія 7+ хвилинного відео – це жорстоко.

Після цього відео я зрозуміла, чому Ріхард не опублікував нічого в інсті, повністю ігноруючи реліз своєї гітари. Для Ріхарда це вже минуле. Ріхард передусім цінує процес створення, він творець по своїй натурі. Те, що Ріхард творить заради процесу створення, пояснює його безкінечний робочий процес. Для Ріхарда RZK-III народилася не сьогодні (вже вчора), а коли він остаточно задовільнився створеними зразками і став використовувати їх на сцені та в студії (окей, не геть задовільнився, він після туру-2024 переставив свою обожнювану кнопочку, але не суть). З того моменту гітара стала частиною життя Ріхарда, і йому не цікаво, коли ця гітара стане частиною життя інших людей. Своє задоволення він уже отримав. Звичайно, Ріхардовому его буде приємно знати, що його гітару розхвалюють та розкуповують, Ріхард хоч і не маленький гітарист, але велике его має. Але не настільки цікаво, щоб відриватися від своїх нових проєктів. Для нього життя пішло далі. Ріхард зробив досконалу ретельну роботу по запису міні-документалки, яка презентує RZK-III, і на цьому поставив крапку в цій справі.
А документалка реально зроблена шикарно, підбір концертного відеоряду вражає. Ріхард явно особисто відбирав ролики з туру – це стиль Ріхарда, всюди влазити. Ріхард відібрав, а режисер скомпонував, приділяючи увагу деталям: коли на початку документалки мелькає Ріхард-кішечка, звучить та частина інтро Ду хаст, в якій можна почути «мяу». Так що коли в документалці з’являється інтро МТ з двома гітаристами, значить воно там опинилося не випадково, а тому що воно має проілюструвати слова Ріхарда про «маленького гіганта великого сексу», ой, вибачте.
Але все ж таки. Три відео з Паулем – і жодного відео з іншим раммштайном. Хоча на концертах Ріхард грав разом з Оллі, Тілль товкся біля Ріхарда , Ріхард підходив під барабани до Шнайдера – на кожному концерті під час аутро Аусландера, яке тут використане. Але ні, ніяких інших раммштайнів. Показаний контакт лише з Паулем.
Щодо нігтиків. Ріхард такий Ріхард: він на всіх пальчиках лівої руки з одного боку нігтя виліз на шкіру, а з іншого боку недофарбував нігтеву пластину. Манікюр робився не перед самими зйомками, а десь за 2-3 дні. Судячи по тому, як почав облущуватися червоний лак на шкірі, і тому що Ріхард уже умудрився сколупнути чорний лак на вказівному пальчику. Так що підготовка до зйомки відео велася кілька днів.

Підсумок ночі: за всю ніч я спала пів години. Ну спасибі, Ріщард Зі Кей. Як зараз іти на роботу? О четвертій ранку я знову передивилася прямий ефір. Хоча він у мене записаний і збережений, але захотілося відчути лайв-вайб. Від якого я ще сильніше посивіла ввечері під час першого ефіру. Я до панічної атаки боялася, що вимкнуть світло чи ще яка херня навалиться, або що я з переляку не запишу прямий ефір. Хоча як зʼясувалося, його можна було скачати під час трансляції, тільки це був 3-гігабайтний файл, з яким хер що зробиш.
Якщо ця презентація такий штресс наробила, то що ж буде, коли Раммштайн нарешті випустять документалку “Ja Nein Rammstein”?

Про цінову політику гітар. Пишуть, що вартість RZK-III трохи менше 2000 євро у LTD і 3000 євро у ESP. Здається, минулі RZK дорожчі були.

Господи, Кіра, ну спасибі за зруйновану ніч. Як можна спати після тієї милоти, що вона виставила? Сестри Круспе перед сном з папою. Об 11 вечора Макс бавиться з масажером, Кіра на кроваті, а папа – папа десь тут, на столику папині окуляри, папин телефон, пульт – папа дивився телевізор. І папина гітара. Папа переніс її із зали, Ріхард повадився робити гніздечко в кожному кутку дома, де він проводить час. Я не знаю, чи є в світі щось прекрасніше, ніж оця єдність Ріхарда та його дочок, і такі демонстрації, як сьогодні запостила Кіра – вони просто плавлять серце. А це всього лише звичайний вечір у Круспе-домі. Піжамна вечірка дівчат Круспе. Щодо піжам. Баклажани Макс – це оригінально. Якщо папа тягнеться до рожевого кольору, то Макс любить фіолетовий – у неї був халатик у вигляді фіолетового звірка. Хоча кімната Макс декорована рожевим, але це, мабуть, дизайнерське рішення папи.
Отже, завдяки Кірі ми знаємо, що зараз Ріхард вдома, Ріхард не проводить ночі в студії (принаймні не всі), Макс живе з папою. І Ріхард явно у прекрасному душевному стані: тихе сімейне щастя.
Кстаті, про сімейне щастя. 4 грудня було чотири роки офіційним відношенням Кіри й зятя.



UPD: Ну канєшно, як і очікувалося. Мало того, що всю ніч дівчата Круспе з голови не йшли, так ще й зранку не можу ні на чому сконцентруватися на роботі, перед очима постійно частини Ріхарда.
Безсоння зараз є моєю невід’ємною частиною, стрес наздогнав мене. Але одна справа – лежати всю ніч без сну від ментальної втоми і потім весь день бути в’ялою-безсилою, а зовсім інша – безсоння через вибух позитивних емоцій, від яких потім пришиблено посміхаєшся у простір випадаючи з реальності. Типовий стан під час туру, але отримати таке зараз зненацька без попередження – це сильно. І враховуючи те, що у мене психіка ослаблена стресом, я не вивожу. Я починаю хапати флешбеки про реального Ріхарда в житті.
Через цього милого домашнього Ріхарда я тепер не можу дивитися концерти. При тому що Ріхард справжній у стадіонних турах, на сцені він більше не грає роль, а є сам собою, живий і природній, але все одно, сцена – це не те. Так, Ріхард там справжній, тому що сценічна Королева є однією з граней сяючого діаманта Ріхарда Круспе, але мене зараз притягує інша грань.
Я хочу почути нову музику Ріхарда.
__________

UPD: на одному фото побачила рожевий халат Макс. Таки вона має папин рожевий ген.

Раммштайн своїм духом відповідають Німеччині 1920-х років. Німеччина періоду Веймарської республіки, Roaring ‘20s – оце воно. В плані мистецтва Раммштайн наближені до арт-деко, що також відноситься до цього періоду.
До такого висновку дійшли всі компетентні знавці Раммштайн – але і самі раммштайни згодні з цим. Коли в 1998 році Пауля спитали, чи турбують його звинувачення Раммштайн у нацизмі, Пауль відповів, що вони – німці, тож вони пов’язані з Німеччиною, і хоча нацизм – це, беззаперечно, зло, але була й інша Німеччина, цитую Пауля: «Німеччина 1920х років, коли творили Брехт і Вайль. До речі, саме в цей період я більш за все хотів би жити в Німеччині, тому що це був захоплюючий час».
Тож не дивно, що любов Пауля, а може, й інших раммштайнів, до 1920х наповнила Раммштайн відповідним духом.

У мене на роботі є повний комплект багатотомної «Великої радянської енциклопедії» 1920х років, де детально описана Німеччина того періоду. Переказувати політичний, економічний і соціальний стан Німеччини не буду, а от стаття про Берлін дуже цікава. Хоча гітаристи не є корінними берлінцями, Ріхард взагалі відноситься до категорії «понаїхавших», але вулиці й будинки міста пропитані історією, яка випромінює вайби – а Ріхард дуже чутливий до них.
У 1920 році до складу Берліну були приєднані зовнішні райони, що зробило Берлін найбільшим за площею містом світу, а за населенням – найбільшим містом континентальної Європи. Пренцлауер Берг, як частина Старого Берліну, був одним із 6 внутрішніх округів. Панков – це один із 14 зовнішніх округів. Пренцлауер Берг був забудований лише на 35%, 27% площі підлягала забудові – це переважно північна частина за Кільцем. В економічному плані Пренцлауер Берг орієнтувався на вироблення одягу й текстилю (видно, ці вайби надихнули Пауля створити раммшоп і торгувати власним одягом-текстилем).




Опис міста має просто шедевральний слог: «этот огромный город мирового, хотя и потускневшего после империалистической войны значения», «пышное, нередко безвкусное великолепие зданий, говорящее об эпохе расцвета германской буржуазии», «произведения придворных скульпторов упадочной эпохи» (бляяя, а я думала, що «упадочная эпоха» - це сарказм Остапа Бендера). Боже, це торжество бюргерства зливається в органічному симбіозі з істиною сутністю Пауля – не Пауля-панка-бешкетника, як його бачать фани, а Пауля-бюргера, який любить і цінить сите життя без переобтяження витонченістю. Не дивно, що Пауль вважає себе істинним берлінцем. У той же час зрозуміло, чому Ріхард вважає Берлін сіро депресивним та не асоціює себе з містом, у якому живе більшу частину життя: «господство во всей внешности города неизменной солидности, правильности линий и сероватых тонов придает ему, при всем его великолепии, некоторую скучноватую однообразность».



На плані міста 1920х років цілком упізнається сучасний Берлін. А Пренцлауер Берг у тій частині, де живе Ріхард, взагалі майже ідентичний, єдина відмінність – на тій площі, де була прем’єра «Радіо», стояли Пренцлауер ворота (точніше, їхні залишки).
Церква біля будинку Ріхарда була побудована в 1893 році на абсолютно незабудованій території. Ця земля належала родині Бетців, яка пожертвувала її під церкву. Пожертва цілком окупилася, бо в районі почався будівельний бум, і до 1900 року прилеглі території були повністю забудовані. У 1902 році Ріхардова вулиця отримала свою назву. І на цій вулиці стояв розкішний вугловий будинок з оздобленим фасадом і прикрасами на даху. На тому даху, вайби якого через сто років зачарують «понаїхавшого» музиканта.
Тут на плані є й церква, й вулиця Ріхарда, і кладовище, причому кладовище займає точно ту саму площу, що й зараз. Водонапірна вежа теж є. Район, де живе Пауль, також уже забудований. Цікаво, що площа нинішнього Мауер-парку підписана «спортивні площадки». Там і зараз спортивні площадки, а Стіну ніхто не міг передбачити в 1920х роках.
У 1920х роках район Панков був мало забудований. Однак приміщення раммшопу уже мало стояти на той час, на 2018 рік ця будівля вважалася столітньою – думаю, вона була побудована перед Першою світовою війною. Це був металопрокатний цех, якраз актуально.

ESP guitars чомусь стали рекламувати Ріхардові обпалені гітари. Ці гітари геть не новинка, чому про них згадали? Може – ох, ці безпідставні надії! – може, це підготовка до презентації RZK-III?

espguitars: The E-II RZK-I Burnt has an amazingly distinctive finish, with heavily-distressed burn markings and gouges over the body top and headstock. It also features an alder body and a satin-finished maple neck with rosewood fingerboard, 24 extra-jumbo frets, and white neck binding. Lastly, it includes a Floyd Rose Original tremolo and comes loaded with a set of Fishman Fluence Richard Z Signature Series pickups. https://www.instagram.com/p/DBzMAs1hUKQ/?img_index=1




espguitars: Built at the ESP factory in Japan, the E-II RZK-II Burnt takes the single-cutaway Eclipse shape and presents it in a remarkably distressed finish, with burn marks and gouges over its top and headstock. It also offers an alder body and maple neck in neck-thru-body construction and comes loaded with a set of Fishman Fluence Richard Z Signature Series pickup. https://www.instagram.com/p/DBt4E_FyXWC/?img_index=1

Під час опитувальника спитали мене про їжу, тож напишу по цій темі.

Усі раммштайни справні на кухні й можуть приготувати смачну їжу. І при цьому не спалити сосиски, як зробив професійний кухар Ріхард.

Хм, цікаво: у Раммштайн Ріхард єдиний професійний кухар і він же єдиний професійний музикант. Причому Ріхардовий підхід до приготування їжі та до створення музики є однаковим: сміливі експерименти з поєднування непоєднуваного. На кухні Ріхард не дотримується рецептів, він інтуїтивно змішує інгредієнти. Хоча з часом інтуїція Ріхарда стала підкріплюватися практикою: він опираючись на власний досвід знає, що спрацює, а що ні. І в їжі, і в музиці. Приготування їжі для Ріхарда є ще одним способом втілення його жадоби творити.
Раніше Ріхард називав своїм коронним блюдом качку і хвастався, що знає безліч способів та особливі нюанси приготування качки. Не знаю, чи любить Ріхард зараз готувати її. Однак беззаперечно, що Ріхард любить м’ясо. І тортики. Хоча час від часу Ріхарда може потягнути сісти на дієту. Ненадовго. Правда, коли він писав другий сольник і одночасно намагався жити з Марго, то всерйоз змушував себе займатися сироїдінням, на якому сиділа Марго. Мало йому тоді було психічних мук, так він ще цим знущався над собою.
Що Ріхард не любить – це традиційний німецький хліб Schwarzbrot.
Хоча зараз це не афішується, але нинішній Ріхард продовжує куховарити.

Щодо Пауля. Пауль постійно голодний і може їсти буквально все. У необмежених кількостях. Відро желейних ведмедиків під час концерту – прекрасний тому приклад. У Пауля залізобетонний шлунок, який може перетравити будь-яку їжу, тож Пауль не знає, що таке харчове отруєння. Також у Пауля повністю відсутня брезгливість. Коли Пауль розбагатів, він став старанно створювати образ Пауля-гурмана, але цей образ абсолютно штучний. Глибоко в душі Пауль тяжіє до простої їжі. Якось він зізнався, що його улюблена їжа – це зварена в мундирах молода картопля.
Коронне блюдо Пауля – це Кенігсберзькі клопси. Це класичне блюдо Східнопруської кухні: відварені тефтелі з телячого фаршу, до якого додані анчоуси, политі білим соусом з каперсами. Рибний присмак у м’ясній страві – це на любителя, але Паулеві клопси вважаються смачними.

Напишу про один з найбільших шоків моєї берлінської поїздки.

Ріхард по Берліну їздить на велосипеді.

Я не знаю, чому це так сильно вразило мене, але після цього видовища у мене відчуття, що тепер я бачила ВСЕ у цьому житті.
Насправді в тому, що Ріхард їздить на велосипеді, немає нічого дивного. Всі німці їздять на велосипедах. І Ріхард раніше їздив – усі бачили відео часів ЛІФАД, як Ріхард їхав на веліку й розмовляв по телефону. У 2013 році Кіра жалілася, що з-під Круспе-дому двічі крали велосипеди всієї родини – крім маленького дитячого Макс. Але нинішній Ріхард на велосипеді – мені було важко це поєднати, може, через проблеми зі спиною-ногами Ріхарда. У 2022 році йому було важко підняти ногу, щоб піднятися по сходах, а зараз він легко й гладко перекидає ногу через раму велосипеда. Ріхард прекрасно їздить на веліку – але я не можу назвати гармонійним поєднання Ріхарда в червоній кєпочці й елегантному пальто з велосипедом. Ріхард – навіть звичайний буденний Ріхард у повсякденному житті – настільки має ауру не від світу цього, що виглядає дивно, коли він робить те, що є природнім для всіх людей.

Велосипед Ріхарда виглядає дорогим. У 2013 році велосипеди сімейства Круспе коштували до 4 тисяч євро – нинішній Ріхардовий аналогічного рівня. Я абсолютно не знавець байків і не можу сказати, яка це фірма чи які там особливості, але виглядає Ріхардів велосипед круто.
Їздить Ріхард так само, як робить усе інше: «бачу ціль – не бачу перешкод». Після спостерігання того, як Ріхард переходить дорогу, мені боязно уявити, якими власними правилами він керується, їдучі на велосипеді. Тим більше, що їздить він швидко. Ріхард стартуючи відразу бере ту швидкість, з якою збирається їхати: не розганяється потихеньку, а відразу летить. Так само зупиняється: не скидає швидкість, а до останнього летить і потім різко гальмує – так, що шини шиплять на всю вулицю. Однак оскільки це велосипед Ріхарда, можна не сумніватися, що і гальма, і всі інші частини знаходяться в бездоганному стані.

Всьо. Після такої інформації я трохи піду нафіг.

Хворію. Цілком очікувано: Берлінські безкінечні гуляння по холоду й під дощем не могли не ударити по організму, та ще й штресс. Але це – невелика ціна за отримані враження й знання.
Лише зараз у голові все почало улягатися й піддаватись якомусь аналізу. Тож напишу про деякі штрихи до ментального портрету Ріхарда.

Ріхард всерйоз захопився зебрами. Це було очевидно в 2021 році: кліп YCRA Емігрейт, одяг у кліпі Зигзаг Раммштайн. Смугасті шпалери в Круспе-домі – це мода Нью-Йорку, під яку Ріхард стилізує свій дім, але теж у тему. Ріхард на цьому не зупинився, і в 2022 році повісив на фоні цих шпалер картину зі зеброю. Однак виявилося, що Ріхард включив зебри прямо у свій робочий простір, де він проводить найбільше часу. Робоче кубельце Ріхарда, яке він влаштував собі в підвалі – напроти цього кубельця світяться зебри. Причому в 2022 році їх там не було, це відносно недавнє доповнення. Ріхарда продовжує клинити зебрами.

Оскільки ми говоримо про Ріхарда, то оминемо передачі National Geographic про зебр і звернемось відразу до символізму. Зебри – це символ життєвої гармонії. Отже, Ріхард або добився гармонії в житті, або настільки близько до цілі, що зебри навколо є заохоченням до остаточної перемоги. Раніше ніякої гармонії в житті Ріхарда й близько не було, так само, як і зебр.
Крім того, зебра є символом балансу, індивідуальності та єдності протилежностей. Все це – якраз про Ріхарда. Ріхард завжди стверджував, що баланс – це головний закон Всесвіту, індивідуальності у Ріхарда аж занадто для однієї людини, а сам Ріхард – це збалансоване поєднання протилежностей. Ну ладно, інколи не сильно збалансоване, але тут винен Круспе-темперамент.
Та й відносини Ріхарда - це саме єдність протилежностей.

Улюблений автор Ріхарда – це Франц Кафка. Що абсолютно не дивує, саме так і має бути. Жаль, що вони розійшлися в часі, вони б чудово зрозуміли один одного.
Ріхард не читає все підряд, для релаксу він використовує фільми чи серіали, а книга для нього – це елемент пізнання. Коли Ріхард жив у Нью-Йорку, він намагався пізнати американську культуру всіма доступними способами, і через літературу також. Тож він із задоволенням прочитав «Нью-Йоркську трилогію» Пола Остера, до того ж ця книга написана у такому любимому Ріхардом стилі абсурду.
Ріхард не озвучував, що він читає зараз, але можна зробити припущення, що його захоплення гуру поширилося й на літературу. 7 липня 2022 року Ріхард опублікував у своїй інсті фото з підписом “It takes darkness, to appreciate the light”. Це може бути просто фраза з голови, а, можливо, це цитата: It takes darkness to appreciate the light; Night, to behold the beauty of fireworks – фраза із збірника поезій “Uncage The Mysterious Soul” задається індійської авторки Najam Us Saher, поезії якої описують трагічне життя одинокої дівчини.
А взагалі Ріхард зараз читає мало, він ще в інтерв’ю до AMD скаржився, що на книги в нього не вистачає часу. Однак Ріхард дуже захоплюється фотокнигами. Він володіє цілою колекцією книг відомих фотографів. На табуретці біля піаніно лежить стопка книг, серед яких Terry O'Neill: The A-Z of Fame (2013) та Ballenesque: Roger Ballen: A Retrospective (2017).



Пауль, звичайно, у книгах повна протилежність Ріхарда, як і у всьому. Пауль читає багато, і він читає усе підряд. Всім відома історія про те, що в юності Пауль працював у котельні бібліотеки, і під час своїх чергувань він читав книжки. Пауль читає для того, щоб здобути знання, і для того, щоб заспокоїтися. Не тільки читає, а й слухає аудіокниги. Причому в 2001 році Пауль зізнався, що він частіше слухає книги, ніж музику.
Читає Пауль як художню літературу, так і документалістику, нон-фікшн. Причому в мене склалося враження, що нон-фікшн Пауль любить більше. Він обожнює читати біографії. Захоплюється Пауль політичними темами: у 2003 році його настільною книгою був бестселер Майкла Мура “Stupid White Men” – гостросатирична критика політики США за часів президентів Клінтона та Буша-молодшого. Прикметно, що коли Ріхард намагався влитися в американську культуру, Пауль переймався критикою американського суспільства, і Пауля муляла не лише війна в Іраку, про яку Раммштайн написали «Америку».
Із художньої літератури Пауль виділяє «Володаря перстнів» Толкіна. Що не так уже й дивно. Пауль не справляє враження любителя фентезі, але величність, масштабність, епічність цього твору – це однозначно Паулеве. Та й стадіонна сцена Раммштайн красномовно натякає.

У 2006 році Пауля спитали, якими собаками він бачить раммштайнів. Не в сенсі, наскільки раммштайни злі звірюки, а в сенсі, якби раммштайни були собаками, то яких порід. Ось що відповів Пауль. Як завжди, Пауль продемонстрував гострий розум і безжальне влучання в саму суть – замаскувавши це жартом.

Пауль бачить самого себе малесенькою дворняжкою, яка постійно на всіх гавкає.
Це було задовго до Мінні, Мінні не дворняжка і не виглядає гавкучою. Пауль і до Мінні мав собак – маленьких собак, він тяжіє саме до невеликих порід. Лабрадори – це до Оллі.
Щодо відповіді Пауля. Дворняжка – собака без роду-племені, у ті часи Пауль старанно приховував своє коріння за рефреном «ми, справжні німці». Маленька – ну це очевидно. Гавкає – дадада, і гавкає, і норовить ухопити за п’ятки, здається такою кишеньковою іграшкою – а насправді порве на німецький хрест.

Тілль – величезний пес розміром з теля, у якого постійно лінивий погляд.
Все зрозуміло. Хоча дивно, що Пауль використав епітет «лінивий», а не «сумний». Нинішній Тілль – це беззаперечно сумний погляд побитого собаки. Але Пауль описує Тілля-2006, який Паулю здавався здоровенним, неповоротким і байдужим до бурхливих подій навколо.

Саме головне. Ріхард. Ріхард для Пауля – це боксер.
Ідеально підмічено. Боксер – це німецька порода, а Ріхард – типовий німець. Зовнішність боксера: середній розмір, широке тіло, міцний кістяк, велика голова – це підпадає під характеристику тіла Ріхарда. Боксер обожнює свою родину – Ріхард і його любов до Раммштайн. Боксер хоробрий, кмітливий, його не зупинити перешкодами, волелюбний, грайливий, його енергія б’є через край – ну це ж Ріхард, їй-богу.
Однак Пауль навів ще одну причину, чому Ріхард – це боксер: «Якщо спробувати поцупити їжу з тарілки Ріхарда, він по-справжньому заричить».
О Боже. Можна уявити, як Пауль спеціально витягає щось смачне з тарілки Ріхарда, переслідуючи дві цілі: вибісити Ріхарда й набити свій бездонний шлунок. Нинішній Ріхард ричить як кішечка, але Ріхард-2006 цілком міг ричати як пес і оскалювати клики. Для Ріхарда прийняття їжі – це серйозна справа, обідній стіл не місце для дурощів, бо хто як їсть – так і працює.