ivanna: (thranduil)
2025-06-14 05:07 pm
Entry tags:

Foundation-1

Стала передивлятися перший сезон Фундації. Хотіла пізніше це зробити, ближче до прем’єри третього сезону, але не витримала.
Господи, сезон 1 – це просто шедевр. Він вразив мене з першого перегляду, а після прочитання книги, після того, як я порівняла оригінальну історію Азімова з сюжетом серіалу – це взагалі повне абсолютне преклоніння. Низький уклін людям, які змогли ТАК розширити, доповнити та візуалізувати «Фундацію» Азімова. У книзі Гарі користується калькулятором – у сералі калькулятор зобразили кубиком-радіантом, який зачаровує мерехтінням математичних формул. Математичні формули настільки абстрактні, що є молитвою – Боже, це геніальна фраза, от із неї пішло буквальне перетворення Плану Гарі на релігію в сезоні 2.

Передивилася перші дві серії про Клеона 12 – і ні, я не бачу Клеона 12 негативним персонажем, не бачу його як Зло. Навіть коли він знищив Анакреон і Теспіс. Його дії – відповідь на терористичну атаку, він захищав свій народ. Його дії породжені не безумством, а розрахунком. Навіть якщо цей розрахунок був помилковим. Клеон 12 викликає більше поваги, ніж Гарі. Імператор не брехав і не маніпулював своїми підданими, він відверто демонстрував свою владу. Гарі ж кожним словом і кожною дією брехав людям, які повірили йому. А ті моменти, коли Клеон 12 навчав маленького брата, Клеона 13, і піклувався про нього – він веде себе не як клон, а справжня жива людина зі справжніми почуттями. Знову-таки великий контраст із тим, як Гарі маніпулював своїм прийомним сином.
Ну і неможливо не бачити в Клеоні Трандуїла, особливо коли Клеон каже ті слова, які казав Трандуїл, на кшталт annoy me.

Що дивно – чому Клеон 12, Брат День – головний Імператор із трьох братів, сидить збоку, а не на чолі столу. Наступні Брати Дні будуть сидіти за столом по центру, а старший і молодший брати – по боках.



Лі такий Лі: коли Клеон 12 страчував делегації Анакреону й Теспісу, зіштовхуючи їх вниз, він це робив таким манерним жестом, наче протягує руку для поцілунку. Трандуїл виставив би отак пальчики, щоб йому їх поцілували.



Рівно через 30 років на світанку народжується новий Клеон – і найстарший Клеон, Brother Dusk, стає Brother Darkness. Його живого перетворють на попіл. Страшно думати про те, що останній шлях Клеона 11 в точності повторить Клеон 13 – клон, який не мав душі, але міг плакати. І міг любити. З якою любов’ю він тримає свого новонародженого брата, якого вважав своїм сином. Сином, якого йому доведеться похоронити.
У ролі Клеона 13 у Лі навіть обличчя змінилося, стало м’якше, людяніше.
Усю першу половину третьої серії фоном звучить The Dream of Cleon the First – від цього треку завжди хочеться плакати, коли слухаєш його на Спотіфай, а коли ця музика звучить у серіалі, доповнюючи смерть одного з Клеонів і народження іншого, коли цю пісню Демерзель співає ембріону, який має народитися – слова безсилі передати ці емоції. Клеон 11 думав, що Старбрідж був мрією Клеона 1, але Клеон 12 поправив його: вони, Клеони – мрія Клеона 1. Прокляті вмирати й народжуватися заново, покоління за поколінням.



Яка цікава динаміка між Клеоном 13 і Клеоном 12, який тепер Brother Dusk. Клеон 13 любив свого самого старшого брата, Клеона 11, і перед його смертю обіцяв йому увічнити пам’ять про нього. А от Клеона 12 він вважає винним у всіх бідах Імперії, між цими двома братами не любов, а протистояння – але ж Клеон 12 так ніжно піклувався про маленького брата в дитинстві. Поки брат не виріс і не відібрав у нього владу.
Боже, як Лі передає страх Клеона 13, що пророцтво Гарі виявилося правдою. Страх, який відчував 7-річний хлопчик – і хлопчик мав сміливість зізнатися про свій страх старшим братам – цей страх живе в дорослому Клеоні 13. Коли Клеон 13 покликав на допит математиків Імперії, які мали розшифрувати формули Гарі – попри традиції Клеон 13 сам на троні, без братів. Молодший брат нічого не розумів і нічим не міг йому допомогти, а старший брат – саме Клеон 12 призвів до тієї кризи, яку тепер доводиться розгрібати Клеону 13. Як він нервує під час зустрічі з математиками, як Лі достовірно передає це.
Жест тримати великий палець біля губ у знервованому стані – це чисто жест Лі, він робив так на зйомках «Хоббіта», чекаючи на свою чергу зніматися.



Я не любитель "по девочкам", але охоронниця Термінусу Сальвор і Фара, Головна Мисливиця Анакреону з обпаленим обличчям - це реально hot.
__________

Восьма серія про Спіраль, якою пройшов Клеон 13 – це шедевр від початку до кінця. Він був упевнений, що не побачить ніякого видіння, тому заздалегідь підмітив квітку на трюмо робота й придумав собі підходяще видіння, яке мало переконати Богиню в його правоті; він збирав інформацію у робота й пілігримів, щоб зробити свою придумку достовірною. Але сам він не вірив. Коли пілігрим розказав йому про видіння – Клеон так по-ЛіПейсовськи закотив очі. Тож, може, Клеон нічого не побачив, не мав видіння наприкінці шляху, не тому, що він бездушний клон з безкінечною пустотою всередині, а тому що він не вірив? Я не можу повірити, що в нього немає душі. Робот зрозуміла, що він збрехав, натякнула йому, що вона все зрозуміла – і коли він роздумував над її словами про пустоту всередині, коли згадував про те, що в печері він не відчув абсолютно нічого, крім холоду – у нього в очах блищали сльози. Він оплакував самого себе. Якби він був бездушним реліктом, застряглим у стагнації, як його звинуватила єретичка – він би не відчув того, чого позбавлений.
Але робот дивує. Вона не хотіла виконувати наказ Імператора – вбити єретичку, плакала й страждала, і виконала цей наказ лише тому, що в її коді прописано служіння Імперії. І ця сама робот без найменшого жалю своїми руками звернула шию наймолодшому Імператору попри протест головного Імператора. Юному Клеону, якому вона допомогла народитися.
Сцена, коли Клеон 13 зійшов з розуму, дивлячись на череп – від неї мурашки по шкірі.



Мало що може розбити серце так, як кінцівка першого сезону Фундації. Слухати, як Клеон 13 каже, що молодший брат для нього як син, слухати, як молодший брат каже Клеону 13, що все життя хотів назвати його батьком – і знати, що цей хлопчик буде убитий. Клеон 13 хотів врятувати його. Клеон 13 поставив життя свого брата-сина перед Імперією – але у генетичної династії Клеонів немає вибору. Є в них душа чи нема, змінюються вони чи застрягли в стагнації – в кінцевому результаті це не має значення. Вони маріонетки Імперії. І робот слідкує за тим, щоб воля Клеона 1 непохитно виконувалася.
Те, що робот убила хлопчика, значить, що його смерть була потрібна для Імперії. Те, що Клеон 13 хотів залишити хлопчика жити, свідчить, що Клеон 13 свідомо пішов проти Імперії. Тоді, на Клеоні 13, потрібно було завершити генетичну династію, все одно виявилося, що весь генетичний матеріал піддався мутації, і сенсу в цій династії вже немає. Клеон 13 – покращена мутація, мутація, яка призвела до створення з клону справжньої Людини, Клеону 13 потрібно було зробити власну дитину й започаткувати власний рід. Але… Але навіть якби в нього виникла така думка, робот убила б його так само, як убила його брата-сина.
У третьому сезоні новий Клеон дивиться на мумію Клеона 1 у скляному саркофазі. Клеон 13 розбив цей саркофаг, коли дізнався, що всі вони жертви мутації – дізнався через мить після того, як робот убила єдину людину, яку він любив, убила тому, що він мутант. Які думки переслідують нового Клеона в новому сезоні, коли він дивиться на Клеона 1 – свого прародителя й своє прокляття?

ivanna: (thranduil)
2025-06-12 12:27 pm
Entry tags:

Foundation 3 – trailer

Вчора Apple TV+ виклав новий трейлер третього сезону Фундації, але я з мігренню лежала-здихала. Сьогодні оцінила.



Плот:
Set 152 years after the events of Season 2, the Foundation has become increasingly established far beyond its humble beginnings while the Cleonic Dynasty’s Empire has dwindled. As both of these galactic powers forge an uneasy alliance, a threat to the entire galaxy appears in the fearsome form of a warlord known as “The Mule” whose sights are set on ruling the universe by use of physical and military force, as well as mind control. It’s anyone’s guess who will win, who will lose, who will live, and who will die as Hari Seldon, Gaal Dornick, the Cleons, and Demerzel play a potentially deadly game of intergalactic chess.

Фундація та Імперія об’єднаються проти спільного ворога – психопата-телепата Мула. Океей, але як у цю концепцію вписується шикарний бій між роботом Демерзель і Гаал? Схоже, робот не сильно рада такому союзу. Це ж треба було так вибісити робота.



Але пофіг Фундація, Гарі й вся їхня психоісторія. Лі-Клеон – от шок-контент.
Боже, як Лі-Клеон дивиться на мумію Клеона 1, клон на свого прародителя – аж мурашки по шкірі.



Що відбувається тут з новим Клеоном, де його короліські наряди?



Чому він сам зі зброєю в руках знищує ворогів – не наказом, а своїми руками, сам, без своєї армії?



І саме головне: що ви з ним зробили, сценаристи-іроди?!!





ivanna: (thranduil)
2025-06-10 02:47 pm
Entry tags:

Thranduil as Lee

На просторах інтернету ходить такий мем: Thranduil as Lee Pace – і всі такі «а що не так?» Може, Трандуїл дійсно, коли йому стає нудно в його вічному житті, приходить у наш світ під виглядом Лі? Свіжі фото Лі перетворюють це «може» на «напевне».

Це якийся анріал. Вчора Лі у супроводі чоловіка відвідав нью-йоркську прем’єру свого фільму, крім офіційних фото фанати запостили безліч своїх фанатських зйомок – і всі вони викликають шок. Це Трандуїл. Король ельфів серед білого дня у реальному житті. Ну тільки що без білого волосся. Лі не просто зберігає молодий вигляд – у нього та сама міміка. У Лі взагалі дуже живе обличчя, він постійно виражає ним увесь спектр емоцій, але на вчорашніх фото у нього міміка саме Трандуїла. Ну, Трандуїла за кадром, у кадрі йому доводилося зберігати ельфійську нерухомість обличчя, хоча навіть там у нього обличчя красномовне. Це неймовірно…




Великий подив викликає те, що обличчя Лі чисто поголене. Він так голиться лише тоді, коли цього потребує роль. Дуже легко зараз втратити готову й почати мріяти, що розпочалися зйомки «Полювання на Голлума», що така схожість Лі з Трандуїлом не випадкова – він входить у роль. Але ні, ніяких мрій: немає жодних новин про зйомки, а режисер «Полювання на Голлума» зараз зайнятий іншим проєктом.
ivanna: (thranduil)
2025-06-07 11:02 am
Entry tags:

“Foundation and Empire”

Apple TV активно роздмухує ажіотаж навколо третього сезону «Фундації», нагадуючи про два попередні сезони. Сьогоднішній ролик про Клеонів – якраз в тему моїх роздумів у минулому пості про те, що нічого в оригінальних книжках Азімова не зрівняється з геніальною ідеєю створити генетичну династію Клеонів. І шедевральним втіленням цієї ідеї.
Одна людина грає роль Брат День, Клеона 30-60 років: Клеона 1, Клеона 12, Клеона 13, Клеона 17 – і всі ці Клеони різні. Зовні вони клони Клеона 1, але кожен має свою власну особистість, їх не сплутати.
Клеон 12, жадоба влади якого не поступається Клеону 1. Якби замість нього в протистояння з Гарі Селдоном вступив Клеон 13 – історія пішла б іншим шляхом, психоісторія Гарі не врахувала мутації Клеонів, її формула розвитку майбутнього була основана саме на такому Імператорі – який безжально знищив дві планети й власноруч стратив заручників. О, цей жест двома пальцями – сигнал страти, як видовищно Лі-Клеон робить його, король Трандуїл аплодує стоячи.



Клеон 13 – у нього немає душі, але він може плакати. Його внутрішня сила не пов’язана з силою Імперії. Він не клон, він велика особистість – єдиний випадок, коли мутація генетичної династії призвела до чогось хорошого. Якби він народився в інші часи... але його правління припало на часи, коли йому довелося розгрібати наслідки дій свого старшого брата.



Клеон 17 – безумний психопат. Він захоплюючий у своєму безумстві, але його вбивство було єдиним правильним рішенням. Те, з яким сяючим обличчям він дивиться на знищення Термінусу, як насолоджується видовищем руйнації планети – це абсолютне, чисте божевілля. Клеон 12 теж руйнував планети, але у нього були причини для цього, і його обличчя не сяяло задоволенням. У Клеоні 17 мутація не лишила нічого людського.
Яким же буде Клеон у сезоні 3?



Піду почитаю другу книгу з серії «Фундація» Азімова, «Фундація та Імперія».

Перша частина «Фундації та Імперії» - про генерала Бела Ріоза, який у сезоні 2 серіалу убив Клеона 17. Генерал Бел у книзі 34-річний – у серіалі він старше і його сильно зістарило заслання на каторгу. Генерал Бел у книзі абсолютно відданий Імперії та Імператору – тоді як у серіалі він відданий людям, які населяють світи Імперії, і своїм солдатам, але він ненавидить Клеона 17. Ну і маленький нюанс: у книзі прямо сказано, що коли генерал Бел прибув на Сівенну шукати інформацію про Фундацію, його контакт подумав, що він цікавиться приворотним зіллям для своєї дівчини. Тоді як у серіалі генерал Бел був жонатий на своєму офіцеру. Боже, та сцена, коли Клеон 17 вимагав Бела обрати між вірністю Імперії та життям свого чоловіка, і Бел обрав Імперію… Да, Азімов від такого доповнення ще раз у гробу перевернувся.
Замість Клеона 17 в книзі імператор Калеон 2 – сильний імператор, але дуже хворий. Ніякої династії не існує, батько Калеона захопив владу.
І те, що влада в Імперії переважно захоплюється силою сильними генералами, зумовило кінцівку першої частини «Фундації та Імперії»: Імператор стратив генерала Бела. Оскільки сильний генерал загрожує сильному Імператору, Імператор знищує потенційних конкурентів. У серіалі ситуація була аналогічною: генерал Бел, хоч і заарештований, мав великий авторитет у Імперському флоті й представляв загрозу для Клеона 17, який попри безумство – а скоріше, завдяки своєму безумству – був сильним Імператором. У книзі генерал Бел був абсолютно невинний – і помер. У серіалі генерал Бел хотів знищити Імператора – і зробив це. Правда, в результаті він теж помер, але його смерть була не даремною, до того ж він думав, що його молодий супруг загинув, знищений разом із Термінусом за наказом Клеона 17, і жити йому не було для чого.
Кінцівка цієї історії в книзі просто приголомшливо розчаровує: книга спершу зацікавлює молодим енергійним генералом – а потім його замінюють абсолютно непривабливими героями, і в останніх абзацах повідомляється, що генерал страчений і чому він страчений.

Бісячі бодіпозитивні жреці в серіалі – аналогічно бісячі маги-торговці в книзі. От це залишилося незмінним.
Блін, виходить, що самі дратуючі моменти серіалу – це те, що взяте з книги. І хоча магів, торговців і патриціїв з книги у сералі замінили на жреців і афериста Меллоу, який в книзі жив набагато раніше й виконував іншу функцію – всі ці адепти Фундації абсолютно не викликають симпатії ні в якому вигляді.
Я трохи шокована і знову глибоко кланяюсь сценаристам. Забираю назад усі свої нарікання на сюжет сезону 2 – якби сценаристи точно слідували сюжету книги, то серіал був би повним розчаруванням. Сценаристи зробили геніальну роботу, перекрутивши оригінальний матеріал з книги.
Друга частина «Фундації та Імперії» про Мула – це буде в третьому сезоні, зараз читати не хочу. І взагалі не хочу більше читати цю книжну серію, з нею все ясно, це просто звичайна фантастика без вау-ефекту.
ivanna: (thranduil)
2025-06-05 04:52 pm
Entry tags:

Isaac Asimov “Foundation”

Взялася читати книжну серію «Фундація» Айзека Азімова. Дожилася… А що робить: почитала для релаксу якийся любовний роман – така фігня, тут ще й Apple TV тизер першого сезону «Фундації» зранку запостив. Так що відпочинок від короля ельфів Трандуїла проходить у Галактичній Імперії імператора Клеона.

Перша книга серії (перша по хронології написання, не по хронології подій), однойменна «Фундація», спершу читається на диво легко. На диво – тому що коли я намагалася читати Азімова років 30 тому, він здався мені нестерпно нудним. Книга «Фундація» теж нудна під кінець, але коли вона перекликається з подіями серіалу, в голові книжний текст доповнюється яскравими серіальними образами. Боже, от що-що, а візуалізація в серіалі шедевральна, реальне перенесення у величну Імперію, причому не все на екрані – комп’ютерна графіка, деякі локації реальні: імперська бібліотека – це Берлінський музей (да, це моє прокляття: що б мені не сподобалось – воно обов’язково має бути пов’язане з німцями й Берліном, навіть Галактичній Імперії від цього не врятуватися). Імператор Клеон – Брат День, візуалізація та саундтрек – це три слони, на яких тримається серіал. З саундтреку я досі злізти не можу, вже який місяць слухаю його майже щодня, і кожного разу від нього такі сильні емоції, що хоч плач.

Генетична династія Клеонів, яка є перлиною серіалу й затьмарює собою психоісторію, Гарі Селдона й весь книжний сюжет – це чиста вигадка сценаристів. Мабуть, від такої добавки в сюжет Азімов у гробу перевертається. У книзі є Клеон 1, який народився в один час із Гарі Селдоном – у серіалі Гарі сучасник Клеона 12, з цим Клеоном 12 у Гарі відбулася конфронтація, наслідками якої стали всі послідуючі події. У книзі Клеона 1 вбили, титул успадкував його син Клеон 2 – у серіалі Клеон 1 дожив до старості, перед смертю звільнив і поработив останнього розумного робота, започаткував генетичну династію своїх клонів, а сам замурувався в прозорий гроб, щоб усі наступні Клеони при необхідності могли питати в нього поради. Також зовнішність книжного Клеона відрізняється від того, як він показаний у фільмі. Книжний Клеон ледве дотягував до 180 см, мав рідке волосся й звичайну зовнішність, яку пафосно прикрашали й возвеличували в статуях і голограмах. У серіалі 30-60 річний Клеон завдяки Лі Пейсу має 195 см зросту й зашкалюючий рівень зверхньої величі, кожна клітинка його тіла волає про те, що він вище за всі інші живі істоти – і це в будові його кісток, йому не треба гриму й костюмів для цього, див. 8 серію 1 сезону, де він обпалений сонцем у брудній ганчірці.

У книзі робот, Гаал і Сальвор – чоловіки, а не жінки. І, само собою, всі герої білі. Писалося це в 1940-х роках (продовження в 1980-х), тож і цінності відповідні. Що робить особливо забавним те, що серіал в плані фемінізму й вокізму зашкалює навіть по міркам 2020-х років. Сценаристи трохи сильно перестаралися, коректуючи під сьогодення соціальне бачення Азімова. Однак супруги-чоловіки в другому сезоні – дуже душевне корегування… хоча книжний генерал Бел Ріоз зроду б не подумав, що його можуть оженити на молодому хлопцеві. Щодо зміни статі головних героїв – з Гаал і Сальвор воно не сильно напрягає, бо їхні любовні лінії в серіалі не вражають і легко вважати їх взагалі безполими. А от робот – важко уявити робота якось по-іншому, ніж білявка Демерзель.

Зате опис Трантора, столиці Імперії, у книзі повністю співпадає з тим, як Трантор показаний у серіалі. Ну мінус Старбрідж. Закована у металеву оболонку планета, де мільярди людей живуть на незчислених підземних рівнях, і лише імператорський палац побудований серед живої зелені на поверхні планети. “Welcome to Trantor, the eye of the Empire” - так і чуєш голос Лі-Клеона, читаючи книгу.

Події на Термінусі в книзі й серіалі і схожі, й різні одночасно. Мер Сальвор – існує, тільки замість дочки Гаал із паранормальними здібностями це здоровий дядько з жадобою влади. Протистояння з Анакреоном є, тільки в книзі воно розтягнуте в часі на 30 років і включає політику умиротворення агресора, яку проводить Сальвор – а в серіалі це яскрава динамічна боротьба Сальвор і Фари (до речі, книжний прототип Фари теж мужик, старий регент з косим оком). Чого в книзі абсолютно немає – це терористичного знищення анакреонцями Старбріджу на Транторі й помсти Імператора. Зате в книзі пояснюється, як наука перетворилася на релігію й звідки взялися бодипозитивні жреці з сезону 2, яких із Термінусу відправляли на навколишні планети. Ну і гроб Гарі присутній, хоча він не літає. Принаймні поки що.
Сюжет першої книги серії «Фундація» захоплює події другого сезону серіалу: це й жреці, й Хобер Меллоу, який у книзі такий самий слизький, як і в серіалі. Я критикувала сезон 2 «Фундації» за стрьомних героїв, які не викликають жодної симпатії – глибоко вибачаюсь перед сценаристами, це перейнято з книги: друга половина книги «Фундація» аналогічно розповзлася по планетам і героям, які нафіг не цікаві й перетворили сюжет на якусь лоскутну ковдру.

Прочитавши книгу, я маю одне питання: так а нахер книжному Гарі потрібен був геній-математик Гаал? Просто як інструмент для прискорення арешту – так а нащо тоді так детально описувати прибуття епізодичного персонажа на Трантор? Хоча це дало змогу описати сам Трантор. Мій низький уклін сценаристам: вони зробили стержень, яких поєднує всі сезони й події серіалу, з епізодичного сірого персонажа.

Однозначно, серіал краще за книгу. Книга – типова фантастика середини ХХ століття, чтиво для підлітків. Тоді як перший сезон серіалу піднімає питання: а що таке душа.
ivanna: (puppe)
2025-06-03 01:51 pm

Rammstein news

Кілька днів тому в інсті мені нащось вискакувала драма в Казахстані з продажем квитків на концерти Джей Ло. А тут новина – Тілль в Казахстан приїде. Плюс Узбекистан і Грузія. Цікава географія. Очевидно, що з випаданням раші з концертно-геополітичної сцени концертні агенції організували новий ринок, орієнтований не тільки на місцеве населення, а й на русню. Дивно, що аж три роки знадобилося, щоб налагодити такі зв’язки.
А слабо Тіллю своїх блядей у більш радикальні азіатські країни привезти?

Щодо Шнайдера і його поїздки по Альпам. Хай катається, на здоров’я, але мене здивував час цієї поїздки. Відразу після того, як Ріхард і звукачі завершили мікс ДВД – а якщо то було не ДВД, то все одно щось, пов’язане з Раммштайн. А у цей час Пауль на острові, Шнайдер у Альпах. Нє, з історії Раммштайн відомо, що з самого першого альбому тільки Ріхарду потрібно було мікшування й прочі музичні премудрості, він єдиний, хто сидів над альбомами з першого до останнього дня. Але якось очікувалося, що Ріхард зробить усю роботу – а інші мали б її прослухати. Якусь критику зробити, оцінку тощо. Я казала й кажу, що Ріхард єдиний музичний мозок нинішнього Раммштайн, ну ще Флаке – але інші хоч і пасивні як творчі одиниці, але активні як критики. А тут складається враження, що їм вообще не цікаво, що там Ріхард намікшував, вони своїми іграшками бавляться.

Яка цікава новина –
Макс завела інсту. Правда, вона закрита. За сторінкою Макс стежать мама, Кіра, бабуся, баба Лукас, норвежка, руда перукарша з туру – не тільки саме найближче коло. Макс має більше ста підписок і 0 дописів. Поки що. Цікаво, чи буде вона щось постити, чи це лише для читання інших сторінок.
Ще поповнення в інсті – з’явилася сестра Ріхарда. Що це за інста-активність Круспе-клан накрила.
ivanna: (Default)
2025-06-01 10:45 pm
Entry tags:

Життєве

Рідкісний день, коли приємно читати новини. Заходиш на фб – і душа радіє. Можна вічно дивитися на вогонь, воду і недобитого льотчика русні, який на фоні палаючих стратегічних бомбардувальників репетує «єто пізда!». Оце по-дорослому СБУ захистили наших дітей на День захисту дітей. А тепер ще русня сама собі паніку наробить, оно СБУ ляпнуло, що для керуваннями дронами використовували місцеві телекомунікаційні мережі – може тепер на болотах відрублять весь інтернет нахер.

Гарно літо почалося. Навіть погода нарешті літньою стала, хоч і парить після дощів немилосердно, але краще ефект бані, ніж заморозки чи не кожну ніч у травні. Як бідні дерева пережили таку весну, серце кров’ю обливалося, дивлячись на них у цвіті при мінусі. Я ще свої квіти на балкон винесла, спершу заносила їх у хату, а потім плюнула й влаштувала їм природній відбір – так вони, герої, всі вижили. А толку їх заносити, коли в хаті кілька тижнів було +10 градусів, сильно нагрієшся. Я за свої 40+ років такої весни ще не бачила.

Яка погода – таке й здоров’я. Ця весна офіційно відмічена першим у житті вживанням таблетки від тиску. Дожилася. Але коли мігрені набули лякаючої тенденції давити на черепну коробку зсередини – це не той випадок, щоб хизуватися «я сильна женщіна, мені ліки не потрібні». Бо це буде женщіна сильна, тільки довбанута.
Плюс ще в тему здоров’я. Під час поїздки в Берлін у жовтні минулого року я довбанула собі ніготь на великому пальці ноги. Не знаю, як це сталося, болі я не відчувала – поки не повернулася додому, тоді ніготь став боліти й перестав рости. Я вже розпрощалася з ним і роздумувала, що носити влітку замість босоніжок, щоб прикрити відсутній ніготь, але якимось дивом – чи нескінченними припарками з ромашки, якою я лікую все – ніготь знову став рости через півроку. Зараз виглядає все ще страшненько, але вдало замаскувалося чорним лаком. Фух.

Заморилася я. І фізично, бо на роботі весна була активною, і від людей. Люди особливо дратують. Таке враження, що у всіх весняне загострення. Що в реальному житті, що в інтернеті. Почитаєш якийся пост, зайдеш у коменти – а там піонерський сльот імбецилів. Причому все одно, якої тематики пост, я вже давно змирилася, що фани Раммштайн дивні, а тепер дивні люди повсюди, навіть у милих серцю групах по LOTR. У відпустку хочу, я вже багато років не їздила кудись просто для себе. Ще й під будинком стали робити дорогу, це жахіття, зрання щоденно гуркіт стоїть, пилюка летить, якогось хера дерева поспилювали – ентів на цих дорожників немає, ви блять садили ті дерева, чим вам вишні заважали?

Тож завершу цей пост актуальним мемом.

ivanna: (dresden)
2025-05-30 06:37 pm

Rammstein news

Якийся нідерландський гітарний журнал у червневому номері опублікував статтю про Ріхарда і RZK-III. Тут цей журнал продається на сайті видання, коштує 8,5 євро
https://muziekmagazines.nl/shop/gitarist/3/?fbclid=PAQ0xDSwKmliFleHRuA2FlbQIxMQABpyQkjk3X_ZBRIfjNfjAdzcPbakkpSu_nXCgFS_9rNhk2MUYOwgI51B95B3Z3_aem_gsxYMdzPbA9BXX6WTkjFYg



Раммшоп видав велику колекцію новинок: футболки, кофти - і деякі екземпляри вельми непогані. Добре, що оновилися, хоч якийся сенс працювати щотижня.

Ти диви як кучно гітаристи пішли. Вчора був Ріхард, сьогодні Пауль об’явився. Пауль досі на острові – надовго він там оселився, минуле фото було 20 травня. Це якщо фото свіже, бо у цього фото такий вигляд, наче його з екрану перефотографували іншим телефоном, скріншот по методу Ріхарда Круспе. Таке враження, що Пауль тільки по магазинам і ходить. Виглядає Пауль стабільно чудово. Людина відпочиває і насолоджується життям. Як типово: Ріхард у фінській студії сидить за міксом ДВД, а Пауль на острові вигрівається.

ivanna: (work)
2025-05-29 10:19 pm

Richard working!

Ріхард крайні три дні займався мастерингом музики Раммштайн. Разом із своїми вірними перевіреними десятиліттями й безліччю альбомів друзями Олсеном і Флоріаном. Вони працювали з фінським звукачем, який робив мікс і мастеринг Цайт. Цей фінський звукач зробив пост із таким підписом:
Svanteforsback: Done! 3 days with my favorite German Metal Band in the studio🔥 And yes the Guitars sounds great! Thank you Richard, Olsen and Florian❤️ 🤘🎸

Судячи з кадру на екрані позаду – вони працювали над Мексиканським ДВД. Ріхард не збрехав у недавньому інтерв’ю, сказавши, що зараз Раммштайн мікшує звук ДВД.
Студія цього звукача знаходиться в Хельсінкі, Фінляндія. Любить Ріхард у Скандинавії альбомами займатися, хоча зараз проміняв нелюбимий Стокгольм на Хельсінкі.
Ріхард взагалі не змінився за рік, наче це фото з туру-2024. І рожева кофточка, яку він носив тоді. Тільки де червона кєпочка? Я сподіваюся, у нього на голові щось нове, а не повернення богомерзької сірої шерстяної кепки. Ріхард явно готувався до поїздки в заморську студію: волосся свіжонафарбоване, свіжий манікюр. Личко ідеально гладеньке, пальчики тендітні – Ріхард типовий Ріхард.
Однак варто не тонути в улюбленому Ріхардом рожевому кольорі й пам’ятати, що зроблений мікс – це не значить, що ДВД прям завтра вийде. Краще налаштовуватися на довге очікування, щоб був зненацька сюрприз.



Вечір стає ще цікавішим. Фінський дядько Сванте видалив свій пост із красивим Ріхардом і радісним підписом.
Отже, фінський дядько Сванте по своїй щирій наївності ляпнув те, про що не треба було ляпати. А що Ріхард особисто раніше ляпнув про це – так то ж Ріхард, Ріхарду можна. А дядьку ніззя. Дядька хтось із причетних до Раммштайн чи самі раммштайни попалили і надавали по голові. Дядько швидко видалив пост і затихарився.
З чого слідує висновок: раммштайни геть не спішать оголошувати, що мікс Мексиканського ДВД зроблений. Бо як оголосять – це тягне за собою зобов’язання. А вони поки що до зобов’язань не готові.
ivanna: (thranduil)
2025-05-27 07:38 pm
Entry tags:

The Thranduil project

Я затіляла надмасштабний проєкт. Книгу про Трандуїла. Скільки років мене просили написати художню розповідь про Ріхарда й Пауля – і я не могла. Я чесно обдумувала художню обробку їхньої історії – і не могла. Слова блокувалися. Я реально не можу робити це про живих людей. А про вигаданого персонажа – слова хлинули нестримним потоком, цей потік поглинув мене, все важче вирватися на поверхню реальності. І я не хочу виринати. Я затомилася від реальності.

Я насолоджуюся, як складається пазл моєї історії. У мене виведений timeline подій Середизем’я, які стосувалися Трандуїла, я суворо притримуюсь історичної достовірності – хоча це історія Арди, але принципи понад усе. І ці розрізнені події так легко нанизуються в цільну історію з непохитною логікою. Як зробити, щоб після невдалої спроби урятувати Ісільдура в Ірисній низині Трандуїл відправився на Північ до драконів, і це не виглядало, наче він як трамвай курсує різними маршрутами з лісу й назад. Ой, так у замітках Толкіна сказано, що Ісільдур направлявся в Рівенделл, коли його вбили, бо хотів порадитися з Елрондом про Кільце. Значить, Трандуїл поїде в Ревенделл повідомити Елронда, що Ісільдур загинув, тіло його пропало, а Кільце загубилося. А з Рівенделла прямий шлях на північ до драконів, і Елронд вплітається в історію, бо він мав лікувати Трандуїла від страшних опіків.
Про опіки. Шрами Трандуїла виглядають скоріше як нанесені кислотою, і в книзі Толкіна про Турина сказано, що кров з рани дракону як кислотою проїла руку Турина. Але сам Трандуїл каже: Do not speak to me of dragon fire. I know its wrath and ruin. I have faced the great serpents of the north – значить, це вогонь. Соррі, Толкін, але Трандуїл – це канон сам по собі.

Я хочу створити цю книгу. Не фанфік, а саме книгу. Я бачу цю історію, і я хочу розказати її.

Зафіксую, що після кількамісячної підготовчої роботи я написала перші рядки 21 квітня. Цікаво, скільки часу це займе.

запис зроблено 27.04.2025
__________

Рівно місяць тому я зробила цей запис. На написання книги пішло трохи більше місяця: 26 травня я закінчила, сьогодні зранку трохи підправила, бо розумна думка прийшла вночі. 49 тисяч слів за місяць, без жодного дня перерви. Ох і прорвало мене, я реально не могла відірватися, це була фізична потреба виплеснути свої емоції та думки. Зараз таке відчуття, що всі, як каже Пуаро, маленькі сірі клітинки в моїй голові перегоріли. Але результатом я задоволена. Сама писала, сама ридала. Тепер твір має відлежатися. Як піду влітку у відпустку, перечитаю його на свіжу голову, відредагую й опублікую.
ivanna: (Default)
2025-05-25 06:03 pm
Entry tags:

Лелекове

Найпопулярніший в Україні серіал, він же реаліті-шоу, яке дивиться вся країна – це «Грицько (уже Грицик) і Одарка», стрім зі гнізда лелек в одному селі. Вчора папаша викинув із гнізда одне пташеня (спойлер – пташеня врятували) – і всьо, інтернет вибухнув. Заходиш на фб почитати про результати нічного обстрілу чи де там що там літають шахеди – а вся стрічка забита лелечою драмою. Всі такі експерти, дають лелекам поради по батьківству. Одні кричать «природній відбір, відїбіться від лелек», інші милуються на врятоване пташеня Катрусю. Однак в одному є консенсус: Грицик – козел (нічо, що він птах).
Те, що на четвертому році війни українці більше за все переживають за сім’ю лелек – це щось про нас говорить.
ivanna: (berlin)
2025-05-23 10:50 pm

From the inside

Трохи приватної інформації про Раммштайн.

Як виявилося, проблема між Тіллем і Ріхардом у тім, що Тілля бісить занадто сильна опіка Ріхарда. Ріхард поводиться з Тіллем як із маленькою дитиною. Це взагалі не дивує, це типовий Ріхард, який любить свого родича й турбується про нього, ми всі бачили в турах 2023 і 2024, як Ріхард навіть додому не повертався, щоб нянькою слідувати за Тіллем. Але Тілля це бісить. Цією весною у Ріхарда й Тілля одночасно була проблема з коліном. Проблема серйозна, їм ставили дренаж. Ріхард дренаж вийняв і виконував усі настанови лікаря, а Тілль із дренажем поперся за пригодами в Дубаї. Тому Ріхард і дзвонив Тіллю - щоб проконтролювати його коліно, щоб Тілль не наробив собі гірше. А Тілль кинув трубку.
От що у Ріхарда на рівному місці без навантажень туру проблема з ногою загострилася - це погана новина. Однак взагалі Ріхард почувається добре, він весною навіть у Америку літав. Зачастив він туди, він осінню там був.

Риторика Тілля щодо Раммштайн змінюється. У Тілля закінчуються гроші: прибуток із сольних турів він уже отримав, а на видатки туру в нього грошей немає. Тому чи сам Тілль замислюється про повернення до Раммштайн, чи анар його підштовхує до цього.

Щодо грошей. Раммштайни вважають, що вони не відробили вкладені в сцену стадіонних турів гроші. За задумкою стадіонних турів мало бути більше, вони передчасно обірвали цю епопею.
Ця новина, по-перше, викликає запитання, а скільки ж коштувала та грандіозна сцена, якщо чотири тури її не окупили. Зрозуміло, що видатки на стадіонні тури колосальні й зʼїдають левову частку прибутків, але все одно.
По-друге, ідея Раммштайнів ще рік-два їздити з усе тим же шоу, яке мінімально змінене парою пісень, з усе тим же Енгель під дзенькання піанінних тьоток - ця ідея не викликає ентузіазму. Тоді стадіонні тури перетворилися б на автоматичне відпрацювання і реально набридли б. Може, канєшно, Раммштайни думали перенести це шоу в Латинську Америку - але я не уявляю, як вони могли зробити це з такою сценою. Тепер, якщо Раммштайн повернуться до концертної діяльності, у них буде проблема зі сценою: вони побояться вкласти гроші в щось настільки ж грандіозне, але їм треба буде щось не менш видовищне. І у співвідношенні ціна-якість переможе сценічний аналог дерматину з рукавів Ріхарда.

Зараз Тілль готується до свого туру, він досі майже чистий і тверезий, але з головою в нього не все гаразд, у нього вже яскраво виражений обсесивно-компульсивний розлад (хоча у кого його немає при нинішньому житті).
Ріхард щось музицирує потрохи для душі, але серйозно нічого не пише.
ivanna: (puppe)
2025-05-22 08:41 pm

Rammstein news

У раммшопі розкопали ванну, яку використовували в фестивальних турах 2016-2017 на ITDW: Флаке лягав у неї, і Тілль зверху лив у ванну іскри з відра. Тепер у ванну приварили полички і стали використовувати її як вітрину. Духи поставили, мило, такий собі варіант шафи у ванній кімнаті. З ванни. Логічно, чо.
Скільки ж барахла зберігається на складах Раммштайн, навіть іржаву ванну майже 10 років тримали там.



Схоже, мій прогноз щодо загострення у фанів справдується: раммшоп у травні відвідали деякі фани, які в турі-2024 їздили караваном за групою й знімали концерти. Ломка без туру в них почалася.
ivanna: (finger)
2025-05-21 09:50 am

Rammstein news

Свіжий Пауль з’явився вчора. Пауль відпочиває на своєму улюбленому острові Хіддензе. Пауль традиційно щасливій і задоволений, катається на веліку, бузок квітне. Пауль веліком приїхав купити газети в сільський магазин, цікавиться новинами наш політично підкований Пауль. Це вперше з 2021 року у Пауля вільний травень, і він має повне право насолоджуватися відпочинком.



Ще новини Раммштайн. Раммшоп оголосив дати роботи на червень – і знову фізичний магазин працюватиме щотижнево вперемішку по буднім і вихідним дням. Хммм… Ну вдалої торгівлі, може, влітку в фанів почнеться загострення, бо як собачки Павлова всі звикли до турів у цей період, і з відчаю народ кинеться скупляти з раммшопу все, що валялося там роками.
Раммшоп працюватиме:
Четвер 22 травня – з 10:00 до 18:00
Субота 31 травня – з 10:00 до 14:00
Четвер 5 червня – з 10:00 до 18:00
П’ятниця 13 червня – з 10:00 до 18:00
П’ятниця 20 червня – з 10:00 до 18:00
Субота 28 червня – з 10:00 до 14:00

Щодо річниці туру. Я добре розумію людей, які ностальгують у річницю своїх концертів – сама важко пережила дні, коли була річниця Праги. Але я не розумію людей, які чи не кожного дня протягом цього року постили й досі постять відосики зі знятими за три кілометри вогнями сцени з підписами на кшталт «поверніть мене туди». Люди, алльо, пройшов рік. Невже за цей рік у вас у житті більше не було нічого хорошого чи ви не очікуєте на щось хороше? Стадіонний тур Раммштайн – це така подія, що відклала відбиток на все життя, змінила життя. Але зараз це вже історія. Не настільки давня історія, щоб досліджувати її, заново відкриваючи для себе й світу це диво. Поки що це просто вчорашній день. А сонце світить над днем сьогоднішнім.
ivanna: (thranduil)
2025-05-14 09:58 pm
Entry tags:

The Hobbit: The Battle of the Five Armies

Страх, який спричиняв Смауг, і його загибель якісь непропорційні: великий страшний дракон, якого Саурон збирався використати як суперзброю, що знищить усю Північ – і його вбив простий лучник із людей. Прям як античний мем «а розмов-то було». Хоча в цьому є філософія Толкіна і закладений у його книги меседж: світ Середизем’я починає належати людям, вони стають домінуючою силою, яка впливає на розвиток цього світу, а всі інші раси відходять і зникають.
Однак у книзі «Хоббіт» надприродні сили допомогли Барду убити дракона – дрозд розповів йому підслухані слова Більбо про відсутність однієї чешуйки на шкірі дракона. А в фільмі просто двобій людини й дракона.
Хммм… З огляд у на те, якою небезпекою Трандуїл вважав Смауга для Лісового Королівства, Трандуїл мав бути щиро вдячний Барду за такий подарунок – позбавлення від загрози. Це може пояснити відверту прихильність Трандуїла до Барда і його посмішки. Ну крім пояснення, що Трандуїл кокетка, яка любить кружити голови.

Яка цікава Тауріель: коли вона оброблювала Леголаса, щоб той відправився з нею допомогти гномам, вона назвала його «меллон» - друг. А коли він явився в той момент, як вона збиралася відправитися з Кілі до гномів – то він уже «мій лорд». Хоча правду кажучи, «меллон» також мало насторожити Леголаса, бо якщо друг – значить, романтики там нема. Хоча він і не чекав романтики від Тауріель. Орландо пояснив у інтерв’ю почуття Леголаса: своєвольність і емоційність Тауріель відрізнялися від поведінки інших підданих його батька, це привернуло його увагу й викликало інтерес. А далі він просто заплутався. І якщо Тауріель на початку цієї історії теж заплуталася між інтересом принца й інтересом гнома, то дуже швидко гном переміг: вони були одного рівня розвитку (хоча Кілі - нащадок Дуріна, але це не вплинуло на нього, все своє життя він жив простим життям), без погроз величного папи і незрозумілих очікувань принца.
Але Леголас унаслідував папину впертість і зробив усім гірше. Цей мем ідеально передає ситуацію.



Леголас такий льодяний, коли він говорить з Бардом і попереджує його про небезпеку Еребору. Не відсторонений від справ смертних, як Леголас у LOTR, а саме льодяний, як Трандуїл.

А звідки Леголас і Болг, син Азога, знали один одного? Болг упізнав у Леголасі сина короля, Леголас упізнав Болга. Хоча Болг ошивався в Дол Гулдурі, можливо, Болг якось очолив напад на Мірквуд, орки регулярно робили набіги на кордони Лісового Королівства. Леголас давно і багато бився з орками в лісі: він міг відрізнити орків Морії від орків Гундабаду.
І про Гундабад. Яке відношення «я послідую туди, куди веде мене серце» має до поїздки в Гундабад, якщо Тауріель взагалі не збиралася туди, це Леголас потащив потенційний об’єкт кохання у логово орків. У цьому моменті зійшлися дві проблеми Леголаса, причиною обох був батько: романтична і відсутність пам’яті про матір, тепер ці дві проблеми йдуть паралельно і обидві керують діями Леголаса.

Галадріель і Гендальф – оце любов, куди усім молодим ельфам. Таку love story ще пошукати. У Галадріель яйця з мітрілу. І зять у неї хороший.
Хмм, після знищення Кільця вони разом відправилися у Валінор. А там Гендальфу не треба бути в цьому старому тілі, він може прийняти будь-яку форму - наприклад, форму молодого красеня. В історії вже був випадок стосунків ельфа з ангером-майя, навіть дитина в них була. Оце поворот сюжету: приїжджає нарешті чоловік Галадріель у Валінор, а вона вагітна від Гендальфа.



Знову наплутали з часом: коли гноми, які залишилися в Озерному місті, прибули в Еребор, Більбо попереджує їх, що Торін зійшов з розуму «дні тому», бо це місце впливає на нього – але дракон був знищений лише цієї ночі, Торін перебував на золоті логова дракону лише кілька годин.

Сцени між Торіном і Більбо – це кожного разу сльози. Кожного разу своїми діалогами вони б’ють прямо в серце. Сцена з жолудем, коли Торін майже вийшов зі свого безумства, проста мрія посадити дерево вдома – і зруйновані малахітові стіни навколо. Торін і Більбо такі різні, вони протилежності – і в той же час вони розуміють цінності один одного. Це разюча відмінність з ельфами, на цьому фоні особливо зрозуміло, що ельфи абсолютно інші.

Ельфи. Боже. Поява Трандуїла на Лосі в Дейлі. Коли я дивилася в перший раз, і Трандуїл такий хлібосольний привозить людям припаси, і каже про допомогу – я в шоці думала: це що таке, відколи Трандуїл такий добрий? А потім Трандуїл каже Барду: “Your gratitude is misplaced. I did not come on your behalf. I came to reclaim something of mine” – і все стає на свої місця, Трандуїл не змінився, Трандуїл така ж падлюка, як і має бути.
У фільмі не дано чіткої відповіді на питання: чи знав Трандуїл, що гноми вижили? У книзі він логічно вважав, що дракон убив гномів перед тим, як напасти на Озерне місто, і лише прибувши на місце дізнався, що гноми живі. У фільмі незрозуміло, що думав Трандуїл, його слова про reclaim і приведена армія ельфів могли бути направлені на будь-яких любителів привласнити добро покійних гномів. А може, сценаристи дали відповідь на це питання, і ця відповідь відповідає на інше питання: чому під час розмови з Бардом у Дейлі одяг Трандуїла змінився: коли Трандуїл в’їхав у Дейл, він був без кіраси, а після того, як він сказав Барду про причину свого візиту – він уже в бойовій кірасі. Трандуїл приїхав у Дейл думаючи, що гноми вбиті драконом, армія ельфів була пересторогою: орки лазили по місцевості, мародери могли вже забратися в гору. Коли Трандуїл сказав Барду, що він тут задля того, щоб повернути свою власність із гори, Бард повідомив Трандуїла, що гноми живі й забарикадувалися в Ереборі. Тому Трандуїл перевдягнувся – він не збирався відмовлятися від своїх намірів повернути коштовності, просто тепер він збирався піти війною на гномів і зробити це силою.

Армія ельфів – дуже важливий момент для характеристики Трандуїла. Воїни мають бездоганний вишкіл, абсолютну синхронізацію дій. Бездоганна армія. Але коли Трандуїл став королем, армія лісових ельфів була скоріше партизанським загоном, ніж військовим з’єднанням. Та Трандуїл став королем саме тому, що армія лісових ельфів була слабкою – його батько був убитий у першому бою з Мордором. Ставши королем, Трандуїл створив цю ідеальну армію, більше того – він тисячоліттями підтримував вишкіл своїх воїнів, яких у нього було 2-3 тисячі. Тисячі років Трандуїл постійно був напоготові. І те, що він прийшов під Еребор з повною армією, врятувало всіх у Битві П’яти Армій. Ельфи інших земель могли дивитися на Трандуїла як на параноїка: створити мілітаризоване королівство, завжди очікувати найгірше – але життя доказало, що параноя Трандуїла була цілком виправдана. Це була не параноя, а мудрість.

Ще один цікавий момент – дієта ельфів. Що Трандуїл привіз людям. Бутелі вина й качани салату. Серйозно?! Це те, що їдять прості ельфи – Трандуїл же не очистив комору зі своїми королівськими делікатесами, він привіз загальну їжу ельфів. Тобто середньостатистичний ельф харчується листям салату, яке запиває червоним вином. І при цьому ельфи живуть вічно. От рецепт довголіття.

Трандуїл був проти ідеї Барда про перемовини з гномами, але він не лише погодився – він дав Барду ельфійського коня. Білі коні – вони з Лісового Королівства. Ще одне свідчення прихильності Трандуїла до Барда. А щодо Барда… Коли після перших невдалих перемовин Бард зустрівся з Трандуїлом на мосту, і Трандуїл кажучи, що гноми розуміють лише мову зброї, витащив меч – очі Барда піднялися знизу вгору. Тільки він дивився не на меч Трандуїла, а на самого Трандуїла – очі піднялися від рівня ніг Трандуїла, вони не слідували за лінією меча.
Господи, це біле волосся на складках плаща… Від срібної естетики Трандуїла в Битві перехоплює подих. І тіара. Варто зазначити, що такий фасон тіари, з акцентом позаду, характерний для жіночих ельфійських тіар – у Галадріель, Арвен. В Елронда у LOTR тіара не спускається так донизу, у Леголаса й інших ельфів LOTR і «Хоббіта», включаючи хоббітовського Елронда, задня частина взагалі відсутня. Однак тіара Трандуїла не справляє враження жіночої, вона… вона просто Трандуїлова. Трандуїл вище за поняття стать.



“My mother died there. My father does not speak of it. There is no grave. No memory. Nothing.”
Отут серце розривається за обох – і сина, і батька. Син занадто юний, щоб зрозуміти: Трандуїл не може говорити про це через те, що він любить занадто сильно. Любить сина. Про горе найважче говорити з найдорожчою людиною.



Трандуїл усім своїм виглядом показує, як йому, immortal, цікаво щось mortal. Гендальфу слід краще підбирати слова. Однак як же у Трандуїла розчесане волосся, воно аж пухнасте: явно тоді, коли всі озброювалися, тренувалися й марширували, Трандуїл робив вправи «100 разів провести щіткою по волоссю». І нащо йому в цій мілітарі-подорожі посох? Ладно він притащив цілий фургон одягу, а посох навіщо? Кстаті, він ще притащив кілька служниць, які спершу допомогли розвантажити фургони, а тоді нарізали фруктові салати, які стоять на столі в королівському наметі біля пляшок з вином.
Вино – це, канєшно, показово: Трандуїл налив вина Барду, але не Гендальфу.



І щодо кокетства Трандуїла. Це жуть, як він строїть глазки Барду. Однак ладно глазки, що це за оголене плече? Високомірна розкованість розкритого коміра – це одне, але оце вже за межами пристойності. Як не довжелезні ноги виставить перед Торіном, так плече оголить перед Бардом (і Гендальфом впридачу, от Гендальф радий). Ні стида, ні сраму.



Розмова з Гендальфом почалася на заході сонця. Це грудень, темніє рано, значить, приблизно 16 година. Більбо прийшов у королівський намет опівночі – а Гендальф все ще говорив з Трандуїлом. Хоча Бард уже пішов займатися справами. Про що можна було говорити 8 годин? Не дивно, що в наметі Трандуїла стоїть кілька пляшок вина, без допінгу тут не витримати.
Те, як Трандуїл каже «Мітрандір» - це не передати словами. Як і взагалі акцент Трандуїла, він вимовляє r там, де американці ковтають цей звук. Лі в ролі Трандуїла говорить з британським акцентом, як і всі актори, і його зроду не приймеш за американця, а тим більше техасця, але все одно його акцент - воістину ельфійський.

Коли Більбо віддав Трандуїлу й Барду Аркенстоун, Трандуїл, який раніше бачив цей камінь, відразу впізнав його і був вражений його значенням. А Бард відразу розцінив Аркенстоун як викуп. Що знову демонструє: думки смертних, цього разу хоббіта й людини, йдуть одним шляхом, а в ельфів своє мислення. Хоча в цій ситуації мислення Трандуїла було просте: йому не потрібен був викуп, він хотів піти війною на гномів, будь-який привід згодився б. Сильно ж образив його Торін.

Цю сцену неможливо дивитися й не згадувати про її зйомки й знаменитого коня Moose, який кожного разу на цих словах Лі розвертався як заведений. Так і чекаєш, що зараз Трандуїл засміється і скаже з докором “Moose”.
Однак як красномовно вистоїлася армія: погано озброєних незахищених латами людей поставили в середину квадрату ельфів, бездоганно озброєних і у надійних доспіхах. Що було домінуючим у цьому рішенні Трандуїла – стратегія чи милосердя?
І коли гноми Даїна атакували – Трандуїл наказав людям залишится позаду, прийняв удар на своїх ельфів.



Коли Торін зі стіни Еребору кричить Трандуїлу “I gave you nothing, you have nothing” – недоречно згадалося, що під час зйомок Лі й Річард були у відносинах і обмінювалися одягом, один синій светр з’являвся то на одному актору, то на іншому. Ну, светр – це не Аркенстоун.

Монолог Даїна просто шедевральний:
“I will not stand down before any elf! Not least this faithless Woodland sprite! He wishes nothing but ill upon my people! If he chooses to stand between me and my kin, I'll split his pretty head open! See if he's still smirking then!.. You pointy-eared princess”
Вираз Трандуїла, коли гном назвав його голову гарненькою і коли гном назвав його принцесою. «Принцеса» було образливо, він Королева. Нє, ну реально, ці папа й син по-особливому впливають на гномів.
Добре видно, яке почорніле срібло на доспіхах Трандуїла. Вони древні, дуже древні. А він – ще древніший.



За річний проміжок часу між зйомками Лі накачав собі м’язи. Тут добре видно, як бугриться біцепс. М’язи йому потрібні були для іншої ролі, але й для Трандуїла ідеально вийшло: у палаці Трандуїл був тонкий як тростиночка, а під час Битви Трандуїл має сильне тіло, яке відповідає доспіхам. Та й цілими днями махати двома мечами – тут без м’язів не обійтися.
Збоку кіраси видно гвинтики, якими вона скріплювалася. Якось після зйомок один гвинтик зламався, заблокувавши різьбу, і Лі ледве змогли визволити.



Коли почалася битва з орками, в книзі ельфи перші прийняли на себе удар. У фільмі Трандуїл вагався, чи варто йому вв’язуватися в цю битву. Але ж Боже мій, як Трандуїл б’ється. Зрозуміло, що Лось намальований комп’ютерною графікою, але Трандуїл справжній – Лі вживу виконував усі ці рухи, він реально верхи лягав на спину, відбиваючи удари ззаду.



А от падав з Лося дублер-каскадер. Занадто ризикований трюк.
Лось. От його загибель не можу пробачити сценаристам.
Боже, ця поза після того, як він упав. Розсипане волосся. Цей погляд. Як він завмер, готуючись зустріти орків – мить тиші перед торнадо.
Одне незрозуміло – де він взяв другий меч. До цього Трандуїл бився одним мечем, другою рукою він тримав поводи Лося. Я думала, може, на Лосі був прикріплений другий меч, і, падаючи, Трандуїл витащив його – але ні, на боках Лося меча не було, і каскадер падав, тримаючи в руках лише один меч. Але коли Трандуїл застиг на колінах, у нього вже два меча, обидва відведені ліворуч.





Те, як Трандуїл б’ється двома мечами – це неперевершено. Можна скільки завгодно захоплюватися яскравим flamboyant стилем Леголаса, але Трандуїл – це смертоносна сила. Навіть коли він захищається, він нападає. У Трандуїла немає жодного лишнього руху, кожна його дія розрахована. Сама присутність Трандуїла на полі бою змінює його результат. І його вигляд під час бою, як розлітається плащ, як сяє срібло меча, доспіхів і волосся – від нього не відірвати погляду.

Те, як Торін переміг своє безумство – це ще один момент до сліз. Це сама важлива перемога, він виграв саму важливу Битву – битву за самого себе. Він мав величезну силу в середині себе й був би королем величнішим, ніж Дурін – але ні, не судилося.

Чергова плутанина з географією. Леголасу верхи треба приблизно 12 годин, щоб дістатися від Гундабаду до Еребору – ой і швидкі ж ельфійські коні. І сценаристи абсолютно заплуталися в чотирьох частинах світу. Ревенхілл знаходиться не на північ від Еребору, а на південь. Я вже мовчу про те, що Трандуїл відправив Леголаса шукати Арагорна не на захід, а на північ.

Трандуїл. Отут серце розривається від болі за нього. Під час битви він ожив, емоції розтопили його льодовий панцир – і коли він побачив загиблих ельфів, ніщо не захищало його душу. Його біль, шок, потрясіння – на це неможливо дивитися.



У Гендальфа і орка є одне спільне – вони обидва вибрали непідходящий момент, щоб наблизитися до Трандуїла.
І Тауріель. Яка ж вона ідіотка. І вона ж росла з цими ельфами, які зараз лежать навколо мертві – а вона навіть не звернула на них уваги. Але ладно Тауріель, вона закохана і думає лише про милого гнома, це пояснює її сліпоту до всього іншого – але Леголас. Він принц цих ельфів – і йому абсолютно пофіг їх доля. Йому пофіг стан батька. Окей, діти часто не задумуються над станом батьків, вважаючи, що вони найсильніші й вищі за всі негаразди – але ж Леголас не маленька дитина, він мав розуміти, що батько міг загинути, що у батька шок від загибелі його підданих – а у Леголаса в голові якийся безглуздий протест. Протест взагалі безглуздий, а зараз він абсолютно недоречний.
Сценаристи скільки завгодно можуть стверджувати, що Трандуїл своїм горем зіпсував стосунки з сином, але я бачу тут інше. Він занадто опікав сина, і син став бачити батька як постійну константу в своєму житті, яка ніколи не помре, ніколи не покине його, яка прийме всі його вихідки. Він перестав цінити батька. А Трандуїл віддав синову усю свою душу.

Коли Тауріель звинувачує Трандуїла, що в ньому немає любові, нездатна зрозуміти, що в ньому навпаки, любов була занадто сильною – Трандуїл по-своєму намагається захистити її. Да, можна було вибрати інші слова й по-іншому донести їх, але Трандуїл знає, що чекає на Тауріель, і хоче її зупинити: не треба любити смертного, він помре, визнай зараз, що ця любов не справжня, і відпусти. Бо інакше будеш страждати все життя. Тауріель не послухалася – і зрозуміла Трандуїла, коли вже було занадто пізно.



The Eagles are here…
Господи, як можна було перетворити смерть старого жадібного гнома з книги на цю сцену в фільмі. Я ридаю вголос розмазуючи сльози по щоках кожного разу, коли передивляюся її. Та я навіть плачу, дивлячись в документалці її зйомки. І наче слова, які каже Торін, прості, але емоції акторів… ні, вони не актори, вони Торін і Більбо.

І майже відразу після цього новий нестерпний удар: Трандуїл піднімається в башту й обдивляється тіла. Трандуїл шукає й боїться знайти тіло сина. А коли Леголас виходить до нього – він оглядає його, запевняючи себе, що син живий і неушкоджений. Страх батька, який боїться, що втратив сина. Це так страшно. Трандуїл правильно зробив, що відпустив Леголаса – Леголасу пора було зажити власним життям і перестати сприймати батька як належне. Але як же боляче було Трандуїлу, коли Леголас пішов, у нього не просто сльози в очах – у нього виривається видих ридання. Дитину важко відпускати завжди, це я знаю як мати, і як мати-одиначка я знаю, як це – самому ростити дитину, а Трандуїл жив разом із сином три тисячі років. Колись Леголас зрозуміє, що в цей момент пережив батько. А поки що він принаймні протягнув йому руку. Після того, як Трандуїл розказав Леголасу про його матір, Леголас приклав руку до серця в ельфійському жесті поваги – він перший зробив цей жест, Трандуїл зробив його слідом за ним, і Леголас простягнув до батька руку.



Коли Тауріель спитала Трандуїла, чи поховають тепер Кілі, і Трандуїл тихо відповів “Yes” – за цим простим «да» досвід багатьох тисячоліть втрат і похоронів ближніх. Досвід, який зробив Трандуїла холодним королем закритого королівства.

А потім Більбо повернувся додому, у затишок, правда, трохи розграбований, своєї нори – і пригода стала здаватися такою далекою, наче в іншому житті: прекрасні ельфи, щирі гноми, могутні дракони – все це несумісне з тихим життям у рідній домівці.

У LOTR-групах народ хвастається тим, що дивиться підряд усі режисерські версії фільмів Пітера Джексона, всі три «Володаря перснів» за один день – я так не можу й не уявляю, навіщо гнати такий марафон. Це ж не серіальчик для релаксу. Мозок не здатен обробити стільки інформації за раз, емоційне сприйняття притуплюється. Нє, я люблю дивитися неспішно, із папером для нотаток під рукою.
У мене уходить два повні дні на те, щоб передивитися Хоббіт-3 – і це при тому, що деякі батальні сцени я прокручую. Але я можу на годину зависнути на якомусь моменті, зачепитися за якийся нюанс і зондувати його. Хоббіт-1 – це захоплююча казка, яку просто дивишся. Хоббіт-2 – це обожнювання Короля Ельфів, упивання яскравістю його краси й особистості. Хоббіт-3 – це удар за ударом по нервовій системі, і в результаті такий біль у грудях, що потім довго доводиться приходити до тями. Хоббіт-3 цілком справедливо звинувачують у затягнутості батальних сцен, але особисто я не заперечую – ці сцени й специфічний гумор дають змогу передихнути й набратися ментальних сил перед черговою емоційною сценою.
ivanna: (munich)
2025-05-13 05:04 pm

Richard’s RZK-III intrerview – American again

Ще одне інтерв’ю Ріхарда, присвячене новій гітарі - цього разу дуже цікаве інтерв'ю https://www.guitarworld.com/artists/guitarists/richard-kruspe-rkiii-signature
Як сказано в статті, Ріхард дав його із свого дому.

Починається інтерв’ю дуже знайомою історією про про вайби 1970-х і зйомки кліпу FMM у 2021 році.
Але оскільки це Ріхард, не обходиться без Круспе-алегорій:
“During the shoot I noticed the guitar seemed to have a lot of testosterone!” he laughs. “It wanted to be played hard, in a good way.”
Ноу комментс.
Відразу після цього Ріхард повторив свою алегорію з поцілунком, яка вже була в попередньому інтерв’ю. Жорсткий секс, вибачте, гра, поцілунки – думки Ріхарда повернуті в одну сторону:
“It’s like kissing two different people: a kiss is a kiss, but each one is not the same. The same goes for guitars. That Phoenix gave me this very manly feeling and made me start thinking about building something new for the RZK range.”

Далі про бридж і кнопочку.

О, а це цікаво: питання про гітарну колекцію Ріхарда – і Ріхард відповідає, що в нього немає колекції. Він намагається тримати мінімум гітар. Тут я добавлю від себе, що з 2016 року Ріхард регулярно розпродує свої гітари – і на яких грав, і які просто купляв.
Якось Ріхард почув про продаж рідкісної гітари John Frusciante’s 1962 Strat і захотів її купити. Його товариш зміг знайти для нього один екземпляр. Коли Ріхард дізнався про ціну: 28 тисяч євро – Ріхард відмовився. І не тому, що він не може дозволити собі витратити такі гроші – він може. Але для нього це не має сенсу. Гітара для нього повинна мати енергетику, а ціна до енергетики не має ніякого відношення. Ріхард грає на гітарах, не любується на них.
Ріхард розпродав колекцію і залишив лише ті гітари, які мають для нього особливе значення:
"I have an old ‘70s Stratocaster which I got from a friend in the East, but that’s about it. I have a Godin acoustic."
Хммм… Знову добавлю від себе: значить, продані в 2016 році найзнаменитіші гітари Раммштайн Херцеляйд і Енгель не мали особливого значення для Ріхарда.

Ріхард згадав, як чудово було грати разом із Чедом Смітом в репетиційному приміщенні Раммштайн – знаєм, бачили, як Ріхард сяяв у тій студії Шнайдера.

Далі Ріхард став описувати своїх улюблених гітаристів: Малькольм Янг, Джим Мартін.

Цікава відповідь на питання про найулюбленіший рифф Раммштайн:
"I honestly don’t know. But I do remember the first time I played the Rammstein riff. It was actually when I was in a band called Orgasm Death Gimmick. It’s a very simple idea that still gives me goosebumps every time I play it. It’s one of my oldest riffs but a very specific idea that created the concept of Rammstein."

Ріхард вважає, що гітарист має концентруватися на ритмі, а не на соло – він давно висловлює таку позицію.

Щоб створити рифф Раммштайн, треба "think simple but also think huge".

Найкращий рифф усіх часів за версією Ріхарда - "Whole Lotta Love".

Про Пауля:
"It works best when he leaves the sound to me! No, I love Paul, but we are very different, like day and night. The polite thing to say is we let each other play to our strengths, in whatever positions that might be. We are not like Malcolm and Angus. We like different things – Paul is a SansAmp guy; I’m more into analog."
Перша фраза – це ніякий не жарт. Ну а щодо решти – а можна не polite? Далі Ріхард перескочив на своє гітарне обладнання, а потім знову повернувся до теми Пауля:
"We create one big sound together. That way we don’t have to argue over who is playing what. One goes left, the other goes right, and it’s the same information with our own unique tones. Very occasionally we’ll play different parts or in different octaves, but mostly we’re doing the same thing together.
It can be a struggle, to be honest. It’s not easy having another guitarist with their own opinion about music. It takes a lot of communication and listening. Sometimes you need to put your ego to one side and let the other person lead. It’s a compromise – but sometimes those compromises will lead to good things."
Це дуже, ДУЖЕ відрізняється від того, що Ріхард казав про Пауля раніше. Маньяк контролю Ріхард посуває своє его в сторону й дозволяє іншому вести, сприймає іншу думку щодо музики, і саме головне – вони продовжують слухати один одного.

Щодо планів Раммштайн - ніяких планів.
ivanna: (e2014)
2025-05-12 09:36 am

Rammstein news

Пауль вчора на дні народження Шнайдера з самим Шнайдером і його корешами. Логічно припустити, що напроти них сидять фрау Ульріка і фрау Аріелла. Гуляли в гриль-барі Royall Grill в центрі Берліну напроти Музейного острова.
Щось у Пауля занадто багато серйозності в очах для такої події, а от Шнайдер весь поплив від щастя. Чудово, що любі друзі разом: попри все, що відбувається з Раммштайн, вони продовжують дружити, і це головне.




Протягом травня триває акція Раммшопу щотижневої роботи по п’ятницям. Подивилася я на рідкі фотозвіти. Я б не сказала, що ця акція успішна – народу мало. Нема черги під магазином, магазин напівпорожній – і в плані людей, і в плані товару. Не настільки люди збуджені Раммштайн, щоб щотижня в будній день відвідувати Раммшоп. Таку акцію треба було робити чи приуроченою якійсь визначній події на кшталт нового релізу (ха-ха), чи до Різдва.
ivanna: (thranduil)
2025-05-11 08:15 pm
Entry tags:

The Hobbit: The Desolation of Smaug

Беорн перший згадує про лісових ельфів і каже те, що в книзі прописане словами автора:
“The Wood Elves of Mirkwood are not like their kind. They’re less wise and more dangerous.”
Беорн – величезний ведмідь-оборотень – не вважав ельфійську дорогу безпечною і не хотів, щоб його поні заходили в ліс, причиною цього були не павуки чи ще якісь жахіття лісу, а саме ельфи. Що цілком ясно демонструє, наскільки недобрими були ельфи Трандуїла.

Чому Трандуїл установив на вході в ліс статую покійної дружини? Чому саме там, на Ельфійських Воротах, де починається ельфійська стежка? У всьому палаці не було нічого, що б нагадувало про його дружину. Леголас скаржився на те, що батько ніколи не згадує матір, і це легко зрозуміти, часто горе приймає таку форму. Але Трандуїл зробив статую – і поставив її якнайдалі від палацу. Покійна дружина вітала тих, хто заходив у Лісове Королівство.



Насичене ілюзіями повітря Мірквуду, яке проникало в мозок і збивало з дороги, Зачарована річка, яка викликала забуття – це не вплив Зла, це була магія ельфів. Це було створено Королем Ельфів. Так він захистив свій ліс від чужинців. Територія лісу величезна, і те, що в нього були сили накласти ці закляття на Мірквуд і постійно підтримувати їх, свідчить про могутність Трандуїла.

Папин синочок. Не лише папине виховання щодо гномів, так він ще й у папину косметичку заліз і взяв підводку для очей. Правильно, полювати на павуків треба красиво. Кстаті, а чому там опинився Леголас – він просто патрулював ліс неподалік чи папа послав його, бо папа своєї магією відчув заворушення в лісі?
І у загоні Леголаса багато ельфів ходять з розпущеним волоссям. Точно копіюють короля, модники.
Цікавий момент у під час цієї зустрічі Леголаса з гномами: Леголас, роздивляючись меч Торіна Оркріст, каже, що це меч із Гондоліну - давнього ельфійського королівства. Гондолін був знищений задовго до народження Леголаса, коли ще Трандуїл був юнаком. Те, що Леголас розбирався в зброї і міг на око відрізнити один давній ельфійський меч від іншого, свідчить, що папа навчив його цьому - з усіх ельфів, серед яких ріс Леголас, лише Трандуїл мав такі знання. Ще один доказ того, що Трандуїл особисто ростив, виховував і навчав свого сина.



Legolas: Who is this? Your brother?
Gloin: That is my wife!
Legolas: And who is this horrid creature? A goblin mutant?
Gloin: That is my wee lad, Gimli!
Це просто шедевр. Кстаті, а що сталося з цією відібраною в Глоїна чеканкою? Леголас же не віддав її Глоїну. Можна дописати романтичну історію: Леголас десь закинув її в своїй кімнаті, але коли після коронації Арагорна він повернувся додому, то знайшов цю чеканку і віддав її Гімлі.

Те, як Трандуїла на троні показують частинами – це геніально. Не відразу ошарашують його виглядом, а плавно підводять до його елегантної витонченої колючої краси. Всі, хто читав книгу, знають, що тут зараз має бути король ельфів, але ніхто не чекає, що король ельфів буде виглядати ТАК, від зухвалої самовпевненості схрещених ніг до всебачущого погляду льодяних очей.






Леголас міняє наряди як папа. Коли він завів гномів і свій загін у палац, на ньому була чешуйчата хрінь з листям на плечах. Коли гномів закривали в темниці, на ньому вже інша чешуйчата хрінь – без листя і з відкритим коміром. Тобто поки папа допитував гномів у вирізаній сцені, Леголас сходив швиденько перевдягнувся.

Господи, сцена між Трандуїлом і Торіном… Тут неперевершене, шедевральне ВСЕ. Енергетика між двома королями, їхні емоції, міміка Трандуїла, його рухи – і його голос. Боже, голос Трандуїла. Лише від нього можна втратити розум. З якою легкістю цей голос то гучно лунає на весь зал, то опускається до майже ніжної ласки. То він глибокий, то сочиться як мед. То він випльовує слова, то шепоче погрози.
Обличчя Трандуїла майже не рухається, однак всі його емоції очевидні: презирство скривлених губ на слові burglary, фальшивість посмішки взаєморозуміння, розрахованість запропонованої допомоги. Шок від слів Торіна, коли той назвав його безчесним. Права щока Трандуїла напряглася, коли Торін згадав дракона. Шрами, Трандуїлу було фізично й емоційно боляче оголяти ті шрами, але він зробив це перед Торіном. Втрата самоконтролю, яка змусила Трандуїла піднятися на трон і дати знак охоронцям, щоб ті схопили Торіна. Стріли Торіна пробили льодову броню Трандуїла.
Торін прокричав на весь палац, що Трандуїл безчесний, він хотів, щоб усі ельфи почули це - однак ельфи Лісового Королівства прекрасно знали натуру свого короля, нічого нового Торін їм не відкрив. Але Трандуїла це боляче ранило.
Річард-Торін сказав в інтерв’ю, що з усієї трилогії «Хоббіт» ця сцена між Торіном і Трандуїлом – його найулюбленіша. Торін виплеснув на Трандуїла весь той біль, який він не міг виплеснути на дракона. А Трандуїл – він знав, що хоче Торін, він бачив його наскрізь, і всі слова Трандуїла мали одну ціль: поставити Торіна на коліна.
“I am patient. I can wait.”



Показово, що коли палац святкує, Трандуїл сам п’є вино в підземній кімнаті. До чого ж він одинокий – одинокий тому, що сам відгородився від усіх.
Тауріель не просто наївна ідеалістка – вона дурочка, яка не усвідомлює масштаби зла. Вона закликає Трандуїла напасти на Дол Гулдур, щоб знищити павуків – а нічого, що цілий Білий Совіт із наймогутніших повних магії ельфів і мудреців ледве справився з Дол Гулдуром, і то ненадовго, а тут дівка хоче з луком і кинджальчиком полізти туди.
Щодо жалюгідної любовної лінії між Леголасом і Тауріель – із потенційним свекром часто важко найти контакт, але коли потенційний свекор – це взбалмошний король ельфів, тут геть сумно.
Однак якби Трандуїл не вліз у відносини Леголаса й Тауріель, Леголас би погуляв з нею, кинув через місяць і забув. А так нещасне кохання, конфлікт із батьком, від’їзд із дому – все це призвело до знайомства Леголаса з Арагорном, участі Леголаса в поході з Кільцем, відносин Леголаса з Гімлі. Тож заборонивши сину гуляти з ельфійкою, Трандуїл отримав зятя-гнома. Як було сказано в одному мемі: «Що я наробив?!!»
Ця фраза – ще один шедевр Трандуїла. Його мотто. Саме головне те, яким тоном він це каже – Боже, цей ласкаючий голос Трандуїла.



Під час битви ельфів і гномів з орками, коли гноми в бочках тікали з підземелля Трандуїла, Орландо-Леголас реально вживу виконував усі свої стрибки і розвороти на 180 градусів. Ще й радів як дитина, що йому вдалося це зробити. Тільки, звісно, він стрибав не по головам акторів-гномів, а по спеціальним підставкам.
У Тауріель половину трюків виконувала дублерша, особливо в третьому фільмі, там, здається, взагалі всі битви були зроблені дублершою.

Щодо того, що 9 назгулів були призвані в Дол Гулдур. По книгам Толкіна мудрі ельфи й маги вважали, що Некромант – це один із назгулів. Гендальф давно підозрював, що це не так, але лише за сто років до подій Хоббіта він одночасно знайшов у Дол Гулдурі батька Торіна й докази, що Некромант – це Саурон. У фільмі це відбувається прямо зараз, сценаристи традиційно змістили час.

Позиціонування Барда як героя-спасителя людей трохи дивне. Бард сам контрабандою привіз гномів у Озерне місто, а потім бігає істерить: караул, гноми, вони розбудять дракона! Тобто коли гноми, які за умовчуванням жадібні, заплатили Барду втридорога, щоб таємно попасти в місто і більше того – щоб Бард знайшов їм зброю, то Барда нічого не насторожило. Ну-ну. Об’єктивно, Бард винен у руйнації Озерного міста. Окей, може, гноми і без його допомоги зрештою дібралися б до гори, але склалося так, що Бард винен.

Бард каже про мера Озерного міста:
“All his wealth comes from trade with the Woodland Realm. He would see you in irons before risking the wrath of King Thranduil.”
Питань нема, що жодна істота не захоче відчути гнів Короля Трандуїла. Але мене цікавить, якими коштами чи товарами Трандуїл підтримував торгові зв’язки з мером міста і прочими торговцями, і взагалі, звідки Трандуїл брав гроші на всі свої шикарні наряди й забаганки. Лісові ельфи не володіли ремеслами й нічого не виробляли, продавати з лісу не було чого… Хіба що цей мем – ніякий не жарт, а реальний спосіб заробітку Трандуїла. Їй-богу, дивлячись на його личко, мільйони людей купляться на цю рекламу.



Допит орка. Боже. Трандуїл відіслав Тауріель, бо не довіряв її витримці – зате сам відрубав орку голову. Але Трандуїл відрубав орку голову точно тоді, коли планував це зробити, це не було скаженим припадком. Він знав, що вб’є орка, коли солодким голосом запевняв його, що орку нема чого боятися. Боже, цей голос, його перепади від гучності до ніжності, причому миттєво і без всяких зусиль. І акцент. Те, як Трандуїл вимовляє слова – це теж зачаровує. Але щодо допиту. Трандуїл зрозумів усе, коли орк сказав, що його хазяїн служить the One. Трандуїл зрозумів, що йдеться про Саурона, Саурон повернувся – те, чого боявся Трандуїл після Битви Останнього Союзу, майже три тисячі років він чекав на це. Він побудував свій підземний палац і закрив своє королівство саме тому, що він чекав на повернення Саурона – і ось це сталося. У цей момент очі Трандуїла наче бачать увесь жах Мордору, який він пережив. Орк дійсно не міг більше сказати нічого нового йому. Трандуїл ще й підкреслив це Леголасу: тобі, дитино, може це й було б новиною, але не мені. Але чому Трандуїл убив орка саме в цей момент? Коли я дивилася вперше, то думала, що він хотів приховати від Леголаса й інших ельфів правду, щоб не сіяти паніку. Але ні, Трандуїл сам пояснив усе сину, коли той запитав, не уходив від відповіді. Значить, Трандуїл убив орка відразу, як той перестав бути корисним, навіть незважаючи на те, що син тримав його. Оце взагалі відбирає подих: як Трандуїл зі швидкістю, яку не може зафіксувати око, оголив меч і відрубав голову орку – не повертаючи голову й не дивлячись. Рука Леголаса була біля шиї орка, меч не те що міг, а повинен був задіти його – але Трандуїл був упевнений, що не поранить сина.
Милий момент у цій сцені – орк назвав Леголаса Elfling, ельфеня. То для орка Леголас ельфеня, то для Гімлі він princeling, принценятко – ніхто не сприймає його як дорослого.




Наступні дії Трандуїла зрозумілі: остаточно закрити своє королівство. Леголасу приспічило побігти повертати Тауріель – і Трандуїл відпустив його лише на два дні. Бо через два дні мало здійснитися пророцтво: озеро мало запалати вогнем дракона, тією силою, якою the One хотів зруйнувати цю частину світу.
Господи, яка краса. Трандуїл називав коштовності дружини pure starlight – оце pure starlight, як у смертному світі може існувати такий вид краси?



У фільмі дана відповідь на те, що Трандуїл зробив із алкашем-ключником, який втратив ключі від камер тюрми і таким чином дозволив гномам утекти. Трандуїл не кинув його у тюрму замість гномів і навіть не заслав кудись подалі з палацу – Трандуїл позбавив його посади ключника і перевів його у мисливці на павуків. Цей ельф стоїть на вході в палац і каже Леголасу, що Тауріель пішла в ліс, він одягнений у форму мисливців. Леголас мав стати його командиром – що доречно, враховуючи тверезість Леголаса.

Цікаво, що Глоїн був самий багатий з усіх 13 гномів. Так що Гімлі «не з простої сім’ї, а з багатої». Хоч щось є у нього, що сподобається Трандуїлу.

Legolas: It is not our fight.
Tauriel: It is our fight. It will not end here. With every victory this evil will grow. If your father has his way, we will do nothing. We will hide within our walls, live our lives away from the light and let darkness descend. Are we are not part of this world? Tell me, Mellon, when did we let evil become stronger than us?
Тауріель молода ідеалістка без життєвого досвіду, нездатна зрозуміти, що не треба лізти в усі битви. У неї занадто гаряча голова, щоб оцінити мудрість холодності Трандуїла. Її розглагольствування про високі матерії викликані елементарною симпатією до гнома, і з цією симпатією вона повністю ігнорує те, що битви несуть смерть – смерть близьких людей. Ну, дуже скоро вона це зрозуміє, і зрозуміє Трандуїла.
Однак ладно вона дурочка, а Леголас? Стоїть і слухає її, розвісивши вуха – а він мав би довіряти батькові. Мав би знати, що батько робить якнайкраще задля свого народу – ти ж, Леголасе, принц цього народу, ти також несеш за нього відповідальність. Натомість Леголас дозволив дівці задурити собі голову, покинув свій народ у небезпечний час, а побачивши битву, навіть не поцікавився долею тих ельфів, з якими він виріс. Не кажучи вже, як він повівся зі своїм батьком.
У цьому конфлікті я повністю на стороні Трандуїла – не тому що я обожнюю його, а тому що я вважаю його позицію правильною. Леголас же розчаровує, і я можу виправдати його поведінку лише тим, що він веде себе як підліток: гормони дають у голову, проблеми з батьками загострюються… Хоча він уже дорослий для підлітка, але може в нього запізнений розвиток – результат гіперопіки батька.

Те, як Торін залишив пораненого Кілі в Озерному місті – тут питання: він діяв як Король, бо його пояснення, що він не може ризикувати долею народу зарази одного гнома, навіть свого родича, є правильним для короля – чи безумство, драконова жадібність, стала проявляти себе? Таке враження, що це безумство стало проявлятися відтоді, як Торін покинув палац Трандуїла. Хоча до гори було ще далеко, і Торін ще не заволодів золотом. Наче слова Трандуїла триггернули безумство, закладене в гени Торіна.
Цікавий момент: Торін каже Філі, що той стане королем після Торіна. Тобто Торін абсолютно не планував одружуватися і мати власних дітей. Зрозуміло.

Однак Торін прекрасний у своєму безумстві.

Дракон шикарний. І розмова Більбо з драконом – це шедеврально.

У Озерному місті Тауріель показала, чого варті на ділі всі її красиві слова про «битися зі злом»: вона тупо киданула Леголаса. Вона втягнула його в битву, а коли битва почалася: бийся, Леголасе, сам, а я посидю з гномом. Те, що вона наплювала на нього як на залицяльника – це таке, насильно милий не будеш, але вона наплювала на нього як на товариша по зброї.

Коли Леголас перед схваткою з орком витащив меч Оркріст, який він відібрав у Торіна під час арешту й залишив собі, він прокрутив його так, як любить гратися зі своїми кинджалами. Це дуже показовий момент щодо фізичної підготовки Орландо-Леголаса: цей меч був важким, і Річарду-Торіну доводилося постійно тренувати зап’ястя, щоб битися ним. А Орландо-Леголас без видимих зусиль прокрутив його.
Кстаті про Оркріст. Після зйомок його отримали на пам’ять і Орландо, і Річард. Меч був зроблений у двох екземплярах: один сталевий для фотосесій і демонстрацій, дуже важкий, Річард ледве міг тримати його однією рукою, і другий легший алюмінієвий для використання в битвах. Цікаво, кому з акторів який меч дістався, візуально вони ідентичні.

Цікавий нюанс про моргання Леголаса. У Хоббіті-2 Леголас моргає лише два рази: після битви з орком, коли у нього потекла кров з носа, і коли папа відрубав голову орка, якого тримав Леголас. Моргання Леголаса в Хоббіті-2 було ознакою сильного потрясіння. Так от від папи у синочка таке ж саме потрясіння, як від величезного орка-психопата, який мало не задушив його.
На жаль, у Хоббіті-3 Леголас уже моргає по-людськи, Орландо забув про цю свою фішку.

Коли Леголас витирає кров з носа – це єдиний момент за всі 6 фільмів Пітера Джексона, коли Леголас має якусь травму.
ivanna: (e2014)
2025-05-11 07:20 am

Rammstein news

З днем народження, Шнайдер!
Насолоджуйся життям, не депресуй, виховуй дітей, люби жінку, грайся бровами і будь щасливим.

Рік тому була Прага. Шалені емоції. Зараз здається, що то було в іншому житті. Хоча нє, не зараз, у мене навіть тоді було відчуття, що Прага - це казка.
ivanna: (thranduil)
2025-05-09 09:16 am
Entry tags:

LOTR: The Hunt for Gollum

Кінокомпанія офіційно оголосила дату виходу фільму «The Hunt for Gollum» - 17 грудня 2027 року. Ну-ну, враховуючи те, що на травень 2025 досі немає підтвердженого акторського складу – велике питання, чи буде ця дата остаточною.
Сер Йен-Гендальф, Вігго-Арагорн і Орландо-Леголас виразили зацікавленість – не плутати з «виразити стурбованість», але офіційно не підтвердили своєї участі в фільмі.

Події «Полювання на Голлума» будуть відбуватися між 111-м днем народження Більбо і Морією. Окей. Значить, сюжет має охоплювати Арагорнові пошуки Голлума в Мертвих болотах, перебування Голлума в Лісовому Королівстві, нараду в Елронда, спробу перейти гори. Що насторожує – історія буде показана з точки зору Голлума. Хоча це цікавий і оригінальний підхід, але це ставить під сумнів участь у фільмі Трандуїла – не обов’язково Голлум зустрічався з ним. Гендальф і Арагорн домовлялися й перемовлялися з Трандуїлом, але не факт, що Трандуїл особисто ходив дивився на Голлума. Так само Голлум не знав про те, що Трандуїл послав Леголаса до Елронда. Голлума тримали не в темниці палацу, а в лісі, так що задля економії бюджету при зйомках можуть не відтворювати палац Трандуїла.

Ну та поки що це все гіпотетичні роздуми.