![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
“Foundation and Empire”
Jun. 7th, 2025 11:02 amApple TV активно роздмухує ажіотаж навколо третього сезону «Фундації», нагадуючи про два попередні сезони. Сьогоднішній ролик про Клеонів – якраз в тему моїх роздумів у минулому пості про те, що нічого в оригінальних книжках Азімова не зрівняється з геніальною ідеєю створити генетичну династію Клеонів. І шедевральним втіленням цієї ідеї.
Одна людина грає роль Брат День, Клеона 30-60 років: Клеона 1, Клеона 12, Клеона 13, Клеона 17 – і всі ці Клеони різні. Зовні вони клони Клеона 1, але кожен має свою власну особистість, їх не сплутати.
Клеон 12, жадоба влади якого не поступається Клеону 1. Якби замість нього в протистояння з Гарі Селдоном вступив Клеон 13 – історія пішла б іншим шляхом, психоісторія Гарі не врахувала мутації Клеонів, її формула розвитку майбутнього була основана саме на такому Імператорі – який безжально знищив дві планети й власноруч стратив заручників. О, цей жест двома пальцями – сигнал страти, як видовищно Лі-Клеон робить його, король Трандуїл аплодує стоячи.
Клеон 13 – у нього немає душі, але він може плакати. Його внутрішня сила не пов’язана з силою Імперії. Він не клон, він велика особистість – єдиний випадок, коли мутація генетичної династії призвела до чогось хорошого. Якби він народився в інші часи... але його правління припало на часи, коли йому довелося розгрібати наслідки дій свого старшого брата.
Клеон 17 – безумний психопат. Він захоплюючий у своєму безумстві, але його вбивство було єдиним правильним рішенням. Те, з яким сяючим обличчям він дивиться на знищення Термінусу, як насолоджується видовищем руйнації планети – це абсолютне, чисте божевілля. Клеон 12 теж руйнував планети, але у нього були причини для цього, і його обличчя не сяяло задоволенням. У Клеоні 17 мутація не лишила нічого людського.
Яким же буде Клеон у сезоні 3?
Піду почитаю другу книгу з серії «Фундація» Азімова, «Фундація та Імперія».
Перша частина «Фундації та Імперії» - про генерала Бела Ріоза, який у сезоні 2 серіалу убив Клеона 17. Генерал Бел у книзі 34-річний – у серіалі він старше і його сильно зістарило заслання на каторгу. Генерал Бел у книзі абсолютно відданий Імперії та Імператору – тоді як у серіалі він відданий людям, які населяють світи Імперії, і своїм солдатам, але він ненавидить Клеона 17. Ну і маленький нюанс: у книзі прямо сказано, що коли генерал Бел прибув на Сівенну шукати інформацію про Фундацію, його контакт подумав, що він цікавиться приворотним зіллям для своєї дівчини. Тоді як у серіалі генерал Бел був жонатий на своєму офіцеру. Боже, та сцена, коли Клеон 17 вимагав Бела обрати між вірністю Імперії та життям свого чоловіка, і Бел обрав Імперію… Да, Азімов від такого доповнення ще раз у гробу перевернувся.
Замість Клеона 17 в книзі імператор Калеон 2 – сильний імператор, але дуже хворий. Ніякої династії не існує, батько Калеона захопив владу.
І те, що влада в Імперії переважно захоплюється силою сильними генералами, зумовило кінцівку першої частини «Фундації та Імперії»: Імператор стратив генерала Бела. Оскільки сильний генерал загрожує сильному Імператору, Імператор знищує потенційних конкурентів. У серіалі ситуація була аналогічною: генерал Бел, хоч і заарештований, мав великий авторитет у Імперському флоті й представляв загрозу для Клеона 17, який попри безумство – а скоріше, завдяки своєму безумству – був сильним Імператором. У книзі генерал Бел був абсолютно невинний – і помер. У серіалі генерал Бел хотів знищити Імператора – і зробив це. Правда, в результаті він теж помер, але його смерть була не даремною, до того ж він думав, що його молодий супруг загинув, знищений разом із Термінусом за наказом Клеона 17, і жити йому не було для чого.
Кінцівка цієї історії в книзі просто приголомшливо розчаровує: книга спершу зацікавлює молодим енергійним генералом – а потім його замінюють абсолютно непривабливими героями, і в останніх абзацах повідомляється, що генерал страчений і чому він страчений.
Бісячі бодіпозитивні жреці в серіалі – аналогічно бісячі маги-торговці в книзі. От це залишилося незмінним.
Блін, виходить, що самі дратуючі моменти серіалу – це те, що взяте з книги. І хоча магів, торговців і патриціїв з книги у сералі замінили на жреців і афериста Меллоу, який в книзі жив набагато раніше й виконував іншу функцію – всі ці адепти Фундації абсолютно не викликають симпатії ні в якому вигляді.
Я трохи шокована і знову глибоко кланяюсь сценаристам. Забираю назад усі свої нарікання на сюжет сезону 2 – якби сценаристи точно слідували сюжету книги, то серіал був би повним розчаруванням. Сценаристи зробили геніальну роботу, перекрутивши оригінальний матеріал з книги.
Друга частина «Фундації та Імперії» про Мула – це буде в третьому сезоні, зараз читати не хочу. І взагалі не хочу більше читати цю книжну серію, з нею все ясно, це просто звичайна фантастика без вау-ефекту.
Одна людина грає роль Брат День, Клеона 30-60 років: Клеона 1, Клеона 12, Клеона 13, Клеона 17 – і всі ці Клеони різні. Зовні вони клони Клеона 1, але кожен має свою власну особистість, їх не сплутати.
Клеон 12, жадоба влади якого не поступається Клеону 1. Якби замість нього в протистояння з Гарі Селдоном вступив Клеон 13 – історія пішла б іншим шляхом, психоісторія Гарі не врахувала мутації Клеонів, її формула розвитку майбутнього була основана саме на такому Імператорі – який безжально знищив дві планети й власноруч стратив заручників. О, цей жест двома пальцями – сигнал страти, як видовищно Лі-Клеон робить його, король Трандуїл аплодує стоячи.
Клеон 13 – у нього немає душі, але він може плакати. Його внутрішня сила не пов’язана з силою Імперії. Він не клон, він велика особистість – єдиний випадок, коли мутація генетичної династії призвела до чогось хорошого. Якби він народився в інші часи... але його правління припало на часи, коли йому довелося розгрібати наслідки дій свого старшого брата.
Клеон 17 – безумний психопат. Він захоплюючий у своєму безумстві, але його вбивство було єдиним правильним рішенням. Те, з яким сяючим обличчям він дивиться на знищення Термінусу, як насолоджується видовищем руйнації планети – це абсолютне, чисте божевілля. Клеон 12 теж руйнував планети, але у нього були причини для цього, і його обличчя не сяяло задоволенням. У Клеоні 17 мутація не лишила нічого людського.
Яким же буде Клеон у сезоні 3?
Піду почитаю другу книгу з серії «Фундація» Азімова, «Фундація та Імперія».
Перша частина «Фундації та Імперії» - про генерала Бела Ріоза, який у сезоні 2 серіалу убив Клеона 17. Генерал Бел у книзі 34-річний – у серіалі він старше і його сильно зістарило заслання на каторгу. Генерал Бел у книзі абсолютно відданий Імперії та Імператору – тоді як у серіалі він відданий людям, які населяють світи Імперії, і своїм солдатам, але він ненавидить Клеона 17. Ну і маленький нюанс: у книзі прямо сказано, що коли генерал Бел прибув на Сівенну шукати інформацію про Фундацію, його контакт подумав, що він цікавиться приворотним зіллям для своєї дівчини. Тоді як у серіалі генерал Бел був жонатий на своєму офіцеру. Боже, та сцена, коли Клеон 17 вимагав Бела обрати між вірністю Імперії та життям свого чоловіка, і Бел обрав Імперію… Да, Азімов від такого доповнення ще раз у гробу перевернувся.
Замість Клеона 17 в книзі імператор Калеон 2 – сильний імператор, але дуже хворий. Ніякої династії не існує, батько Калеона захопив владу.
І те, що влада в Імперії переважно захоплюється силою сильними генералами, зумовило кінцівку першої частини «Фундації та Імперії»: Імператор стратив генерала Бела. Оскільки сильний генерал загрожує сильному Імператору, Імператор знищує потенційних конкурентів. У серіалі ситуація була аналогічною: генерал Бел, хоч і заарештований, мав великий авторитет у Імперському флоті й представляв загрозу для Клеона 17, який попри безумство – а скоріше, завдяки своєму безумству – був сильним Імператором. У книзі генерал Бел був абсолютно невинний – і помер. У серіалі генерал Бел хотів знищити Імператора – і зробив це. Правда, в результаті він теж помер, але його смерть була не даремною, до того ж він думав, що його молодий супруг загинув, знищений разом із Термінусом за наказом Клеона 17, і жити йому не було для чого.
Кінцівка цієї історії в книзі просто приголомшливо розчаровує: книга спершу зацікавлює молодим енергійним генералом – а потім його замінюють абсолютно непривабливими героями, і в останніх абзацах повідомляється, що генерал страчений і чому він страчений.
Бісячі бодіпозитивні жреці в серіалі – аналогічно бісячі маги-торговці в книзі. От це залишилося незмінним.
Блін, виходить, що самі дратуючі моменти серіалу – це те, що взяте з книги. І хоча магів, торговців і патриціїв з книги у сералі замінили на жреців і афериста Меллоу, який в книзі жив набагато раніше й виконував іншу функцію – всі ці адепти Фундації абсолютно не викликають симпатії ні в якому вигляді.
Я трохи шокована і знову глибоко кланяюсь сценаристам. Забираю назад усі свої нарікання на сюжет сезону 2 – якби сценаристи точно слідували сюжету книги, то серіал був би повним розчаруванням. Сценаристи зробили геніальну роботу, перекрутивши оригінальний матеріал з книги.
Друга частина «Фундації та Імперії» про Мула – це буде в третьому сезоні, зараз читати не хочу. І взагалі не хочу більше читати цю книжну серію, з нею все ясно, це просто звичайна фантастика без вау-ефекту.
L.J. Hayward - Death and the Devil #1.2 - Where Death Meets the Devil: Coda - эта серия – одно из лучших событий этого года и одна из лучших книжный серий, что я читала в своей жизни. Первую книгу я уже перечитала трижды
L.J. Hayward – Death and the Devil #2 - Why the Devil Stalks Death - это мучительно, душераздирающе и прекрасно. Пока я читала, я проклинала Джека и думала, что никогда не заставлю себя перечитать эту книгу – но я закрыла последнюю страницу
S.E. Jakes - Hell or High Water 04 - If I Ever - Боже мой, как же все непросто с этой серией. Я уже совсем не ждала, что эта книга будет написана, и отнюдь не стремилась прочитать ее, когда она наконец-то вышла. И это при том
Victoria Sue - In Safe Hands - удивительно хорошая книга, так за душу берет. Все в ней хорошо и хорошо сбалансировано, одновременно душевно и затрагивает много тем, над которыми стоит подумать. И герои очень хороши. Мав – искалеченный ветеран
Halloween is Murder – какая прелесть, забавный остроумный рассказик про потусторонние жути жуткие. 1950-е, юркий приватный детектив, загадочный молчаливый странник
The Curse of the Blue Scarab – после вампиров захотелось перечитать про мумию. Боже, мне так нравится эта книга, оторваться не могу. Такой философски спокойный доктор и слегка взбалмошный Максвелл. Думаю, даже в оригинальной книге химия между ними осязаема
Murder Between the Pages – ну ладно Мумия, а эта книга чем публике не угодила? Типичный же образец творчества этого автора, разве что чуть в прошлое спущено
Night Watch – уж коли перечитывать любимые новинки Джош, то перечитала я и этот рассказ. Я не особо люблю короткие истории, но в некоторые рассказы вложено так много, что воображение само может додумать целый роман. И если после окончания
The Art of Murder 03 – The Magician Murders - where are you? Дааа, концовка, как говорится, disturbing. Оно было понятно, что это не конец, и куда там, события только начинают развиваться. Книга изумительна, есть все и в нужных долях
Josh Lanyon - Murder Takes the High Road - очень занимательно и развлекательно. Сюжет напоминает первую и вторую части Холмса/Мориарити, также кажется, что это будет классика детектива а-ля Агата Кристи – пока сюжет
Holmes & Moriarity 04 - In Other Words… Murder - реально, я не думала, что Кит вернется к Мисс Б. Но это так… на душе стает так тепло и умиротворенно, когда читаешь последние строки, и улыбаешься вместе с Китом. Его жизнь наладилась, стресс прошел
The Ghost Had an Early Check-Out - интересно, Перри действительно унаследует тот отель? И как насчет их планов вернуться в Вермонт – забавно, в конце первой книги казалось, что Калифорния будет идеальна для них
Seance on a Summer's Night - очень понравилось, очень легко и захватывающе. Все сильные фишки Джош: атмосферная локация, интеллектуал и коп, острый язык главного героя, пища для ума. И тут размышляешь не только над детективной загадкой
Chris E. Saros – Semblance - вау, очень, очень хорошо, особенно со второй половины, когда лирика уступила место экшену, и концовка просто душераздирающая. Автор великолепна в держании интриги. Сначала разрываешься, кто такой
Kirby Crow - Scarlet and the White Wolf 05 - The Temple Road - похоже, эта история еще лет на двадцать растянется такими темпами. Но сильно... дааа… история набирает обороты и превращается в прям духзахватывающую. Автор очень далеко ушла от
L.A. Witt, Cari Z – Bad Behavior 03 - Reckless Behavior - эта серия почему-то исчезла зимой, потом появилась где-то в марте, и наконец-то у меня дошли руки и глаза до нее. Хорошая серия, крепкий экшн с хорошим копом и плохим копом
Sarah Madison - Sixth Sense 02 – Walk a Mile - простенький рассказик получил развитие в пухлую книжицу, и со второй частью история только набирает обороты. Развитие отношений Джерри и Флинна, их страсти, переживания и проблемы
L.J. Hayward - Death and the Devil 1.4 - Bargaining with the Devil - сборник рассказов про Джека и Этана, чтобы переждать время до следующего большого романа. Боже мой, нельзя любить героев сильнее, чем я влюбилась в них в первой книге, но с каждой новой
L.J. Hayward – Death and the Devil 1.6 - When the Devil Drive - второй сборник рассказов этой восхитительной серии. Рассказ о гонках – весьма и весьма изумителен, этот ангст, буйство ревности! Со вторым рассказом вообще
L.J. Hayward - Death and the Devil 1.8 - Devil in the Details - вау, вот это да, это было сильно. Эти новеллы начались как хи-хи-ха-ха с крыльями ангелочка – и вот до чего дошло. Дух захватило и мозги вышибло. Я даже не знаю
Richard Winters – Beyond Band of Brothers: The War Memoirs of Major Dick Winters – продолжая тему Easy Company, книга воспоминаний Дика Винтерса. Очень интересно читать, в буквальном смысле не могу оторваться. С одной стороны, Винтерс объясняет и показывает через призму своего восприятия то, что было показано в фильме. Многие моменты в фильме вызывали вопросы (например, почему тот же Винтерс всю войну продолжал носить знак отличия лейтенанта на каске), то тут такие вопросы проясняются. С другой стороны, интересно видеть эпоху Второй мировой глазами обычного американца. Хотя Винтерс не останавливается подробно на бытовых деталях (и слава Богу, логически можно догадаться, что такое жизнь в траншеях в окружении трупов, кратких упоминаний как оными трупами закрывали окопы достаточно) – так вот, его рассказ дает представление, как человек оказывается втянутым в машину войны и что эта машина с ним делает. С третьей стороны, сам Винтерс весьма любопытная личность. Потомок меннонитов, который идет воевать в десант; непьющий праведный чтец Библии среди искушений армии; замкнутый скромный человек, который ведет за собой людей и стает одним из лучших командиров войны. Единственный минус книги – у Винтерса совершенно отсутствует критика его солдат. Даже когда он пишет о самых настоящих военных преступлениях, он не то чтобы оправдывает, но находит логические обоснования.