![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ще одне інтерв’ю Ріхарда, присвячене новій гітарі - цього разу дуже цікаве інтерв'ю https://www.guitarworld.com/artists/guitarists/richard-kruspe-rkiii-signature
Як сказано в статті, Ріхард дав його із свого дому.
Починається інтерв’ю дуже знайомою історією про про вайби 1970-х і зйомки кліпу FMM у 2021 році.
Але оскільки це Ріхард, не обходиться без Круспе-алегорій:
“During the shoot I noticed the guitar seemed to have a lot of testosterone!” he laughs. “It wanted to be played hard, in a good way.”
Ноу комментс.
Відразу після цього Ріхард повторив свою алегорію з поцілунком, яка вже була в попередньому інтерв’ю. Жорсткий секс, вибачте, гра, поцілунки – думки Ріхарда повернуті в одну сторону:
“It’s like kissing two different people: a kiss is a kiss, but each one is not the same. The same goes for guitars. That Phoenix gave me this very manly feeling and made me start thinking about building something new for the RZK range.”
Далі про бридж і кнопочку.
О, а це цікаво: питання про гітарну колекцію Ріхарда – і Ріхард відповідає, що в нього немає колекції. Він намагається тримати мінімум гітар. Тут я добавлю від себе, що з 2016 року Ріхард регулярно розпродує свої гітари – і на яких грав, і які просто купляв.
Якось Ріхард почув про продаж рідкісної гітари John Frusciante’s 1962 Strat і захотів її купити. Його товариш зміг знайти для нього один екземпляр. Коли Ріхард дізнався про ціну: 28 тисяч євро – Ріхард відмовився. І не тому, що він не може дозволити собі витратити такі гроші – він може. Але для нього це не має сенсу. Гітара для нього повинна мати енергетику, а ціна до енергетики не має ніякого відношення. Ріхард грає на гітарах, не любується на них.
Ріхард розпродав колекцію і залишив лише ті гітари, які мають для нього особливе значення:
"I have an old ‘70s Stratocaster which I got from a friend in the East, but that’s about it. I have a Godin acoustic."
Хммм… Знову добавлю від себе: значить, продані в 2016 році найзнаменитіші гітари Раммштайн Херцеляйд і Енгель не мали особливого значення для Ріхарда.
Ріхард згадав, як чудово було грати разом із Чедом Смітом в репетиційному приміщенні Раммштайн – знаєм, бачили, як Ріхард сяяв у тій студії Шнайдера.
Далі Ріхард став описувати своїх улюблених гітаристів: Малькольм Янг, Джим Мартін.
Цікава відповідь на питання про найулюбленіший рифф Раммштайн:
"I honestly don’t know. But I do remember the first time I played the Rammstein riff. It was actually when I was in a band called Orgasm Death Gimmick. It’s a very simple idea that still gives me goosebumps every time I play it. It’s one of my oldest riffs but a very specific idea that created the concept of Rammstein."
Ріхард вважає, що гітарист має концентруватися на ритмі, а не на соло – він давно висловлює таку позицію.
Щоб створити рифф Раммштайн, треба "think simple but also think huge".
Найкращий рифф усіх часів за версією Ріхарда - "Whole Lotta Love".
Про Пауля:
"It works best when he leaves the sound to me! No, I love Paul, but we are very different, like day and night. The polite thing to say is we let each other play to our strengths, in whatever positions that might be. We are not like Malcolm and Angus. We like different things – Paul is a SansAmp guy; I’m more into analog."
Перша фраза – це ніякий не жарт. Ну а щодо решти – а можна не polite? Далі Ріхард перескочив на своє гітарне обладнання, а потім знову повернувся до теми Пауля:
"We create one big sound together. That way we don’t have to argue over who is playing what. One goes left, the other goes right, and it’s the same information with our own unique tones. Very occasionally we’ll play different parts or in different octaves, but mostly we’re doing the same thing together.
It can be a struggle, to be honest. It’s not easy having another guitarist with their own opinion about music. It takes a lot of communication and listening. Sometimes you need to put your ego to one side and let the other person lead. It’s a compromise – but sometimes those compromises will lead to good things."
Це дуже, ДУЖЕ відрізняється від того, що Ріхард казав про Пауля раніше. Маньяк контролю Ріхард посуває своє его в сторону й дозволяє іншому вести, сприймає іншу думку щодо музики, і саме головне – вони продовжують слухати один одного.
Щодо планів Раммштайн - ніяких планів.
Як сказано в статті, Ріхард дав його із свого дому.
Починається інтерв’ю дуже знайомою історією про про вайби 1970-х і зйомки кліпу FMM у 2021 році.
Але оскільки це Ріхард, не обходиться без Круспе-алегорій:
“During the shoot I noticed the guitar seemed to have a lot of testosterone!” he laughs. “It wanted to be played hard, in a good way.”
Ноу комментс.
Відразу після цього Ріхард повторив свою алегорію з поцілунком, яка вже була в попередньому інтерв’ю. Жорсткий секс, вибачте, гра, поцілунки – думки Ріхарда повернуті в одну сторону:
“It’s like kissing two different people: a kiss is a kiss, but each one is not the same. The same goes for guitars. That Phoenix gave me this very manly feeling and made me start thinking about building something new for the RZK range.”
Далі про бридж і кнопочку.
О, а це цікаво: питання про гітарну колекцію Ріхарда – і Ріхард відповідає, що в нього немає колекції. Він намагається тримати мінімум гітар. Тут я добавлю від себе, що з 2016 року Ріхард регулярно розпродує свої гітари – і на яких грав, і які просто купляв.
Якось Ріхард почув про продаж рідкісної гітари John Frusciante’s 1962 Strat і захотів її купити. Його товариш зміг знайти для нього один екземпляр. Коли Ріхард дізнався про ціну: 28 тисяч євро – Ріхард відмовився. І не тому, що він не може дозволити собі витратити такі гроші – він може. Але для нього це не має сенсу. Гітара для нього повинна мати енергетику, а ціна до енергетики не має ніякого відношення. Ріхард грає на гітарах, не любується на них.
Ріхард розпродав колекцію і залишив лише ті гітари, які мають для нього особливе значення:
"I have an old ‘70s Stratocaster which I got from a friend in the East, but that’s about it. I have a Godin acoustic."
Хммм… Знову добавлю від себе: значить, продані в 2016 році найзнаменитіші гітари Раммштайн Херцеляйд і Енгель не мали особливого значення для Ріхарда.
Ріхард згадав, як чудово було грати разом із Чедом Смітом в репетиційному приміщенні Раммштайн – знаєм, бачили, як Ріхард сяяв у тій студії Шнайдера.
Далі Ріхард став описувати своїх улюблених гітаристів: Малькольм Янг, Джим Мартін.
Цікава відповідь на питання про найулюбленіший рифф Раммштайн:
"I honestly don’t know. But I do remember the first time I played the Rammstein riff. It was actually when I was in a band called Orgasm Death Gimmick. It’s a very simple idea that still gives me goosebumps every time I play it. It’s one of my oldest riffs but a very specific idea that created the concept of Rammstein."
Ріхард вважає, що гітарист має концентруватися на ритмі, а не на соло – він давно висловлює таку позицію.
Щоб створити рифф Раммштайн, треба "think simple but also think huge".
Найкращий рифф усіх часів за версією Ріхарда - "Whole Lotta Love".
Про Пауля:
"It works best when he leaves the sound to me! No, I love Paul, but we are very different, like day and night. The polite thing to say is we let each other play to our strengths, in whatever positions that might be. We are not like Malcolm and Angus. We like different things – Paul is a SansAmp guy; I’m more into analog."
Перша фраза – це ніякий не жарт. Ну а щодо решти – а можна не polite? Далі Ріхард перескочив на своє гітарне обладнання, а потім знову повернувся до теми Пауля:
"We create one big sound together. That way we don’t have to argue over who is playing what. One goes left, the other goes right, and it’s the same information with our own unique tones. Very occasionally we’ll play different parts or in different octaves, but mostly we’re doing the same thing together.
It can be a struggle, to be honest. It’s not easy having another guitarist with their own opinion about music. It takes a lot of communication and listening. Sometimes you need to put your ego to one side and let the other person lead. It’s a compromise – but sometimes those compromises will lead to good things."
Це дуже, ДУЖЕ відрізняється від того, що Ріхард казав про Пауля раніше. Маньяк контролю Ріхард посуває своє его в сторону й дозволяє іншому вести, сприймає іншу думку щодо музики, і саме головне – вони продовжують слухати один одного.
Щодо планів Раммштайн - ніяких планів.
