
Поки маю час і натхнення, розкажу я, як ми тут живемо в умовах, коли йобана русня роздовбала нашу енергосистему. А то я сильно багато пишу про рожевих єдинорожків, треба трошки навести баланс і заодно продемонструвати прірву між моїм світом і світом єдинорожків.
Насправді жити не так вже й страшно. Коли вималювалася якась система і стабільність (да, стабільність в умовах, коли все йобнуте) – то взагалі норм. Відключення електроенергії не страшні, коли є графік відключень. Я таке пережила в 1990-х, дежавю з дитинства. Якщо точно знаєш, коли світло відключать і включать, то плануєш свій день відповідно, заряджаєш пристрої – і норм. Пиздець починається, коли русня наносить черговий удар по черговому об’єкту, і вся стабільність летить нахер. Тоді починаються аварійні відключення – а ніхто не здатен передбачити, де і коли буде аварійне відключення, бо тут спрацьовує автоматика. Така собі руська рулетка, доречна назва: у любий момент світло може зникнути і хер зна, коли з’явиться. Тому зараз кожна повітряна тривога викликає паніку. Ми вже звикли до повітряних тривог і перестали реагувати на них, але зараз кожна ракетна атака русні означає удар по енергосистемі і перспективу блекауту.
От блекаут – це реально страшно. Блекаут – це коли вся енергосистема країни лягла. Здохла. Капут. Тиждень тому блекаут стався тому, що зупинилися всі АЕС. Вся енергосистема України поєднана, це фізика і властивості електричного струму, не буду вдаватися в деталі, лише зазначу, що слава Богу, що спрацювала автоматика і вона зупинила атомні електростанції, бо інакше через надлишок енергії на них були б вибухи. Ну й ще трохи ТЕС-ГЕС русня подовбала, у нас у сусідньому місті ГЕС горіла так, що за 50 км було видно. Блекаут – це не тільки відсутність світла, це також відсутність усього, що працює завдяки електроенергії. При блекауті нема можливості швидко перекинути електроенергію з іншої лінії, бо ні на якій лінії електроенергії немає. Тож разом із світлом зникає вода й тепло, бо не працюють насоси, і зникає зв'язок. Нам пощастило, що в нас є газ, а от у кого електроплити – то взагалі жопа. Круспе з їхніми інезітними плитами тут би не вижили. Та що я кажу, Круспе тут би взагалі не вижили. Блекаут показав систему цінностей – що найбільше потрібно для життя. Головне, чого не хватало – це води і зв’язку. Відсутність тепла взагалі не проблема на фоні повного пиздеця, при температурі на вулиці +5 градусів нормально можна жити. Світло в сенсі як лампочка мені і до війни не потрібно було, я люблю, щоб була напівтемрява, тож ліхтаря на телефоні достатньо. А оскільки зв’язку нема, то бути ліхтарем – це все, на що здатен крутий айфон. От те, що без електрики не працюють електроприлади – це вже проблема, але оскільки нема води, то й ці електроприлади не потрібні. Відсутність води – це катастрофа: можна скільки завгодно заздалегідь робити запаси води, але якщо вода не тече з крана, ніякими відрами її не заміниш. Що для мене виявилося новиною – що такою ж катастрофою стала відсутність зв’язку. І я тут не про неможливість вийти в інтернет, щоб почитати інсту. Зв’язку не було взагалі, і це страшно, коли дитина ввечері запізнюється додому, надворі повна темнота, і ти не можеш подзвонити. Ще страшніше те, що якщо не дай Боже щось дійсно трапиться – неможливо викликати ні швидку, ні поліцію, нікого. Ще одна сфера, на яку вплинув блекаут – це харчування. У нас всі магазини обладнані генераторами, на магазини не впливають планові чи аварійні відключення світла. Але на другу добу відсутності світла генератори перестали справлятися. У великих супермаркетах їжу з холодильників перемістили у машини-рефрижератори і вивезли кудись, а потім повернули і стали продавати. Так що тепер страшно купляти молочні чи м’ясні вироби, бо невідомо, як вони пережили блекаут, а ризикувати харчовим отруєнням зараз геть не треба. Тож доводиться їсти те, що не потребує холодильників, повністю відмовитися від напівфабрикатів і не робити великих запасів готової їжі.
Ось така херня, малята (с).