![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Треба щось написати, чи що…
Прем’єра Мексиканського концертника Раммштайн пройшла повз мене. Нуль бажання не те що в буквальному сенсі ризикнути життям відвідуванням кінотеатру – нуль бажання навіть прогортати в інтернеті екранку. Друзі намагалися мене розшевелити, скидаючи роліки з кінотеатру – безнадійно. Причому мені все ще цікаве майбутнє Раммштайн, але даний концертник не викликає жодних емоцій. Точно кажуть, що неможливо двічі зайти в одну й ту ж річку – і вода не та, і ти не той. Зараз все в житті змінюється так швидко, буквально саме життя таке швидкоплинне, що події кількарічної давнини втрачають свою силу. Тоді я б роздивилася цей концертник покадрово, дослідила б, з якого із трьох мексиканських концертів узятий кожен шматочок, прочитала б кожну емоцію. А зараз – нащо? Все, що я відчувала в ті часи, зараз втратило всякий сенс. І що більш важливо – все те, що самі раммштайни відчували і демонстрували в 2022, зараз втратило всякий сенс. Якось воно все розбилось об блядство, не тільки в сенсі row 0.
Плюс не може не коробити особисте відношення самих раммштайнів до цього релізу. Судячи із сторіз зятя, Ріхард з родиною дивився прем’єру в кінотеатрі у жопі Берліна, але це був приватний івент.
Так що я не буду уподібнюватися «нечитал смотрел, но осуждаю» і нічого не писатиму про Мексиканський концертник. Купляти я його точно не буду. Просто скачаю, як викладуть на торрентах у хорошій якості. Нє, таки напишу одну річ. На усіх відео – і офіційних кліпах, і фанатських екранках – мені ріже око колір. Щось у ньому off… наче коли у принтері закінчується жовта фарба. Я бачила тисячі фанатських відео з туру, знятих у самій різній якості, і незалежно від якості кольори були такі самі, як на живому шоу, яке я також бачила неодноразово. А в концертнику наклали якийся фільтр. Хоча, може, це стандарт нинішнього кінематографа, який висмоктав усе життя з кольорів.
Раз уже згадала вище Ріхарда, то позлорадствую з його футболочок, які у сьогоднішньому різдвяному релізі особливо висерні. Реліз був по-нашому о 15 годині, а на 19 годину футболочка все ще продається. За 4 години фанати не розкупили нещасні 67 штук. Або кількість абсолютно йобнутих фанатів Ріхарда зменшилася, або ж конкретно ця футболочка занадто навіть для них.
Від реальності я зараз рятуюся книгами. І завелося у мене ще одне guilty pleasure, може, якось напишу про нього. Жовтень був багатим на реліз цікавих книг, і коли я відчула, що мозок уже перезавантажений, вирішила відкласти страсті й почитати просто класику. Прочитала «Собаку Баскервілей» в оригіналі. Виявилося, що читати Конан Дойля в оригіналі складніше, ніж Толкіна. Неочікувано. Інша неочікуваність – що перекладачі менше познущалися з Конан Дойля, їхні переклади навіть спрощують завихлястий слог оригіналу. Тоді як з Толкіном навпаки, перекладачі зі шкури лізли, щоб надати йому слог толстоєвського. Загальновідомий приклад з описом смерті Бороміра: у перекладах це різні варіації чогось на кшталт «улыбка заиграла на его тронутых печатью смерти губах», тоді як в оригіналі – “Boromir smiled”, і крапка.
А потім мене пробило зачитатися містикою По. Причому в дитинстві-юності я не могла його читати, мене відштовхувало таке жахіття, а зараз – та миле легке чтиво на ніч, розслабитися під час повітряних тривог. Жодна undead нечисть не є страшнішою за наших йобнутих сусідів, і боятися треба живих.
Зйомки «Полювання на Голлума» офіційно оголошені завершеними, незмінний Голлум, старий Фродо і новий Арагорн завзято дають інтерв’ю, у яких описують власні вау-емоції – і жодних витоків конкретної інфи, а тим більше візуального контенту. Ну нічого, як каже Трандуїл: I'm patient, I can wait. Почекаємо рік, це ж не сто років.
Прем’єра Мексиканського концертника Раммштайн пройшла повз мене. Нуль бажання не те що в буквальному сенсі ризикнути життям відвідуванням кінотеатру – нуль бажання навіть прогортати в інтернеті екранку. Друзі намагалися мене розшевелити, скидаючи роліки з кінотеатру – безнадійно. Причому мені все ще цікаве майбутнє Раммштайн, але даний концертник не викликає жодних емоцій. Точно кажуть, що неможливо двічі зайти в одну й ту ж річку – і вода не та, і ти не той. Зараз все в житті змінюється так швидко, буквально саме життя таке швидкоплинне, що події кількарічної давнини втрачають свою силу. Тоді я б роздивилася цей концертник покадрово, дослідила б, з якого із трьох мексиканських концертів узятий кожен шматочок, прочитала б кожну емоцію. А зараз – нащо? Все, що я відчувала в ті часи, зараз втратило всякий сенс. І що більш важливо – все те, що самі раммштайни відчували і демонстрували в 2022, зараз втратило всякий сенс. Якось воно все розбилось об блядство, не тільки в сенсі row 0.
Плюс не може не коробити особисте відношення самих раммштайнів до цього релізу. Судячи із сторіз зятя, Ріхард з родиною дивився прем’єру в кінотеатрі у жопі Берліна, але це був приватний івент.
Так що я не буду уподібнюватися «не
Раз уже згадала вище Ріхарда, то позлорадствую з його футболочок, які у сьогоднішньому різдвяному релізі особливо висерні. Реліз був по-нашому о 15 годині, а на 19 годину футболочка все ще продається. За 4 години фанати не розкупили нещасні 67 штук. Або кількість абсолютно йобнутих фанатів Ріхарда зменшилася, або ж конкретно ця футболочка занадто навіть для них.
Від реальності я зараз рятуюся книгами. І завелося у мене ще одне guilty pleasure, може, якось напишу про нього. Жовтень був багатим на реліз цікавих книг, і коли я відчула, що мозок уже перезавантажений, вирішила відкласти страсті й почитати просто класику. Прочитала «Собаку Баскервілей» в оригіналі. Виявилося, що читати Конан Дойля в оригіналі складніше, ніж Толкіна. Неочікувано. Інша неочікуваність – що перекладачі менше познущалися з Конан Дойля, їхні переклади навіть спрощують завихлястий слог оригіналу. Тоді як з Толкіном навпаки, перекладачі зі шкури лізли, щоб надати йому слог толстоєвського. Загальновідомий приклад з описом смерті Бороміра: у перекладах це різні варіації чогось на кшталт «улыбка заиграла на его тронутых печатью смерти губах», тоді як в оригіналі – “Boromir smiled”, і крапка.
А потім мене пробило зачитатися містикою По. Причому в дитинстві-юності я не могла його читати, мене відштовхувало таке жахіття, а зараз – та миле легке чтиво на ніч, розслабитися під час повітряних тривог. Жодна undead нечисть не є страшнішою за наших йобнутих сусідів, і боятися треба живих.
Зйомки «Полювання на Голлума» офіційно оголошені завершеними, незмінний Голлум, старий Фродо і новий Арагорн завзято дають інтерв’ю, у яких описують власні вау-емоції – і жодних витоків конкретної інфи, а тим більше візуального контенту. Ну нічого, як каже Трандуїл: I'm patient, I can wait. Почекаємо рік, це ж не сто років.
