Захотілося передивитися концерт фестивального туру в Празі. Почалося це бажання з того, що я пів дня на повторі слухала пісню Алілуя, що логічно призвело до перегляду роликів, як цю пісню виконували вживу. Боже, я обожнюю живе виконання Алілуї! Коли гітаристи тягнуть оце «ааалілуйя», а Ріхард ще часто співає занадто голосно, і його срібний голосок перекриває запис… Та ще якщо брати до уваги зміст пісні, голоски гітаристів поєднані з голосом юного хлопчика – це наче гітаристи є уособленням хлопчика, про якого йдеться в пісні, а зважаючи на відносини гітаристів – це особливо пікантно. Ну та гітаристи й вели себе як підлітки в пубертатний період.
Прага-2017 – це особливий пиздець. Сам Ріхард зазначає, що концерти в Празі мають особливу атмосферу. І починаючи з 2017 року цю атмосферу можна охарактеризувати лише як «йобаний стид». З одного боку, на деякі моменти соромно дивитися, а з іншого – гітаристи отримують справжню насолоду й насолоджуються собою. І їм похер, як це виглядає.
Повний концерт Праги-2 2017 року
https://youtu.be/OCsDH3VjoFg?si=goH75CIFXyld0YFd Як описував журналіст, перед концертом у Празі Ріхард потягував вино та довго й нудно розлагольствував про своє гітарне обладнання. Однак на сцену вийшов геть не занудний задрот. І явно не після бокалу вина. Від початку концерту Ріхард був у грайливому, навіть бешкетному настрої. Ріхард навіть не боявся зіступити з платформи на сходи – рух, який завжди викликав у нього легку паніку. І страховочний ремінь Ріхард розчепив без заминок.
«Йа, найн, Раммштайн» зараз викликає першу реакцію – як Ріхард вчив діток у мексиканській школі. Лагідний голосок ніжного Ріхарда, такого красивого із зачіскою й макіяжем. Тож трохи лякає, коли бешкетний Ріхард оре цей рядок ці сцени.
Ледве почалося Райзе, Ріхард опустив свій мікрофон і виперся на підставку. Господи, цей розкішний бексайд шукав собі пригоди. Згадується, як на якомусь концерті того туру Ріхард виліз на колонку, і охоронець стояв під ним ні живий ні мертвий, розуміючи, що він не зможе втримати 80 кг чистого щастя, якщо Ріхард полетить вниз із колонки.
Коктейль із чого там Ріхард прийняв перед концертом став розбирати, і Ріхард на Райзе заходився махати ручками – насправді він давав указівки технікам, але робив це занадто фривольними рухами.
О, Олаф був там, знімав на сцені. Але ні Олаф, ні раммштайни ніколи не опублікували шедеври з того концерту.
Боже, тут на Алілуї Ріхард у всій красі, чудово чутно, як він співає занадто голосно своє «ааалілуя». Співає і насолоджується. І бігає по сцені. Ріхард заходився бігати кругами по своїй частині сцени – і ще й підстрибував при цьому. Господи, кізочка, а не Ріхард.
Маю сказати, що хоча костюм туру-2017 був самий невдалий за всю кар’єру Ріхарда, хіба що срібляста спідниця 1996 року може зіставити йому конкуренцію, але високі зашнуровані чобітки виглядають шикарно. Ріхарду дуже пасує, коли його голені підкреслені. Тому в турі-2023, хоч розклешені штани з низькою посадкою виглядали шикарно, я сумувала за чобітками.
Ще маю зазначити, що переміщення блядей під сцену в стадіонних турах – це однозначно було прогресом. Коли бляді стоять по бокам сцени, вони постійно муляють очі й підбішують, під сценою їх хоч не так видно.
Яскравий зразок поведінки «йобаний стид» - це Ріхард на Цершторен. Те, що Ріхард запізнився, геть не дивно, дивно те, що він прибіг підстрибуючи, повигинався біля герра і ускакав кружляючи. Господи. Ріхарда перло й розпирало. А герр дивився на нього таким пришибленим поглядом, наче герра досі не попустило після прем’єри «Парижу» в березні. Чим енергійніший Ріхард – тим коматозніший Пауль, цікавий взаємозв’язок. Ріхарду мало було власної інтерпретації гірської кізочки, він ще й на вивернуте колінко припадав. Це взбалмошне створіння явно викинуло зі своєї голівоньки, що йому скоро 50 років.
На деяких концертах під час Цершторен Ріхард так завзято знущався над гітарою, видаючи наймерзенніші звуки, що Шнайдер швиряв у нього паличками. Однак у Празі у Ріхарда був настрій стрибати, а не експериментувати з гітарою.
Ніколи ні в якому вигляді не любила Кайне Люст, сподіваюся, ця пісня ніколи не повернеться в сет-лист. Хорошого тут тільки те, як гітаристи синхронно піднімають гітари, оголяючи себе: Пауль демонструє наявність добротних трусів під концертними штанами, а Ріхард наймиліший животик.
На ФФ Тілль стукнув лоба об мікрофон Пауля – витівка, яку він робить на Сонне в стадіонних турах. Значить, це почалося ще раніше. Однак якщо в стадіонних турах Тілль гепає лоба з такою силою, що часто тече кров, у фестивальних турах він стукав легше, без видимих слідів.
Прибирання ФФ з сет-листа, а відповідно й спецефекту з масками – велика втрата. Є велика різниця між спецєфектами, які виконують особисто раммштайни, й просто стовпами вогню. На цьому концерті Ріхарду не повезло, вітер дув у його сторону, тож Ріхарду доводилося бути обережним і пропускати випльовування полум’я. Після завершення пісні Ріхард сам зняв маску, коли вона ще горіла, віддав її піротехніку тушити, а сам пішов за сцену. Пауль же дочекався, поки піротехнік на ньому погасить маску, і тоді її зняв.
Зіманн мені незмінно нагадує «Айсберг в океане» з «Ну погоди», я не можу відноситися до цієї пісні серйозно. Ріхард на середині концерту вирішив, що йому щось не подобається в звуці, й дав указівки технікам. За сценарієм на Зіманн гітаристи ставали на коліно, причому двічі – і з колінками у Ріхарда справи були краще тоді.
Коли діло дійшло до ІТДВ, залишок енергії покинув Ріхарда, він уже хоч і намотував круги по сцені, але без підстрибування, зате Ріхард став гратися ручками, вимахуючи пальчиками. Пауль теж приділяв увагу своїм рукам, тільки не від грайливого настрою – десь з третьої пісні його стали розбирати судороги, і на ІТДВ вони вже серйозно охопили обидві руки.
Ванна ІТДВ наштовхнула на думку. Ванну поставили по сторону Пауля. Завжди котел МТ ставили й ставлять на стороні Пауля. А чому? Це створює незручності Оллі, якому приходиться переходити на праву сторону другого поверху. Логічніше було б робити вогняні сцецефекти на правій стороні сцени, Флаке все одно нема на його місці. Але тоді це буде заважати Ріхарду, вогонь буде обпалювати Ріхардову спинку, а постать Ріхарда загубиться на фоні інвентаря. Не годиться. Ніщо не може турбувати Ріхарда на сцені. Навіть коли МТ вперше виконали в 2004 році. До того ж Пауль любить лізти під полум’я й іскри.
ДРСГ – це як День бабака, одне й те саме з туру в тур. Ті самі рухи, ті самі спецефекти. Але цікаво, що хоча Пауль і Тілль тут теж бодалися, в них не було агресії, притаманній боданню в 2019. От саме в Празі в 2019 ця агресія особливо відчувалася. Хоча Ріхард з короткою стрижкою, милим животиком і смішним костюмом мало нагадував даму, але жіноче Я Ріхарда навіть тоді пробивалося – на рукавах він умудрився поставити ніжки зігнувши коліно й підкресливши стегно, Господи, жоден чоловік не стане так. Після рукавів Ріхард переліз на припічок перед сценою й пішов по ньому за пригодами.

Поки Тілль співав початок MHB, Пауль біля колонки, перетвореної на столик, налив щось із пляшечки у пляшку бляді, а потім у свою пляшку. Судячи по тому, що бляді вже стали танцювати одна з одною, Пауль не водичкою пригощав. Та й по самому Паулю видно, що від дозаряджався під час концерту. Однак забавно, що вже тоді Пауль вів себе як хлібосольний господар і пригощав гостей-блядей.
Не знаю, чи дозаряджався Ріхард під час концерту, але Ріхард придумав крутитися на одній нозі. Їй-богу, порівняно з танцями Ріхарда в Празі Пауль виглядає нудним стовпом. Однак Ріхард теж зображав стовпчик – перед серцем Ріхард не ходив вглиб сцени, він завмер біля своєї підставки й роздивлявся небеса. Після чого заплутався з мікрофоном.
Всю Лінкс Пауль намагався грати стоячи на одній нозі – чи його заціпило, чи свою витримку перевіряв.
Найкраще виконання Іщ Вілль – це коли в Таллінні-2017 Тілль став крякати іграшковою качечкою, коли Ріхард почав співати «іщ вілль», чим неймовірно сконфузив Ріхарда. Тут у Празі Іщ Вілль обійшлася без пригод. Дуже добре видно, що мікрофон Ріхарда занадто короткий для Ріхардового зросту. У фестивальних турах палка мікрофону Ріхарда була не телескопна, а лягала на сцену, як у Пауля. І ця палка була розрахована на зріст Пауля, ніяк не Ріхарда. Чи при виробництві мікрофону помилилися, подумавши, що це палка для Пауля, чи Ріхард вирішив поміняти свою сценічну осанку. Може, він думав зняти навантаження зі спини, нахиляючись вперед. Нахилявся Ріхард до мікрофону знатно, він за своєю звичкою прижимався губами до нього так, що мікрофон шатався.
Ду Хаст у фестивальних турах мало розширене інтро, під час якого гітаристи вилазили на припічок попереду сцени. На жаль, Ріхард у 2017 не повторив своє знамените підкрадання до Пауля з туру-2016. Саме інтро Ду Хаст ще не мало ніяких натяків, що Пауль на ньому поцілує Ріхарда, що гітаристи будуть хохотати один до одного. Тут Пауль і Тілль гралися разом, а Ріхард вів це інтро, в одиночку красуючись на краю сцени.
У фестивальних турах на Ду Хаст сцена не завмирала в темноті, очікуючи вибуху (і даючи гітаристам змогу нишком поцілуватися). Тут Тілль, вистреливши з арбалету, продовжував співати, і добре відчувається в порівнянні, наскільки грандіозніше Ду Хаст виглядає зараз.
На початку Стріппед Ріхард заходився так завзято крутитися навколо себе, що я реально здивувалася, коли він не впав. А потім ця кізочка пострибала до герра. Реально пострибала. Підскакучи. Підкидаючи вгору свій розкішнийй бексайд. Герр настільки офонарів від такого щастя, що посміхався кізочці на всі свої 32 зуби, а коли кізочка стала відступати назад – герр став переслідувати її. Ну герра ніхто не звинуватить, що він маньяк-сталкер, вона сама напросилася. Господи, вони реально ведуть себе як підлітки, які там 50 років. Дааа, абсолютно логічно, що на ранок після дня народження Ріхарда вони були в одному готельному номері й таке мололи, що через рік записуючи Спичку вони запороли гітари й не помітили цього. І абсолютно логічно, що оці пубертатні підлітки, які тільки відкрили для себе зов плоті, за два роки доросли до шлюбних відносин на сцені.
Гітари-вогнемети на Стріппед – один з найкращих спецефектів за всю історію Раммштайн. Ідеальне поєднання музики й вогню. Можна дивитися вічно.
Енергія, якою Ріхарда розколбасило на Стріппед, не попустила його навіть після перерви. На Сонне Ріхард вибіг з глибин сцени – причому він біг аж з глибин – і став кружляти як угорілий по своїй половині сцени. Завершив Ріхард Сонне абсолютно неетичним поклоном у позі зю, що аж його гітара лягла на сцену, а попочка задерлася високо в повітря.
Дивно, що Ріхард не кутався в кофту. У турі-2016 він не лише виходив на сцену в шерстяній кофті, а ще й натягував її на Сонне – це при тому, що від піротехніки на Сонне плавилися пластикові пляшки. А тут він сміливо щеголяє лише в жилеточці й рукавах.
Америку не люблю ще більше, ніж Кайне Люст. Я розумію, чому вони записали цю пісню й зробили синглом, але нащо вони мусолили її в турах? Ладно МіГ-тур, а тут вона була абсолютно недоречна.
Маю сказати, що Енгель з крилами сприймається так само заїжджено, як Енгель з піаніно. Взагалі вона вже в печінках. Ріхард знову став гратися ручками – це згусток енергії, а не Ріхард. На Енгель гітаристи також ставали на коліно. Чотири рази ставати на коліно під час концерту (Зіманн 2 рази, Сонне, Енгель) – і потім на фінальних поклонах Ріхард не мав жодних проблем з ніжками, легко став і встав. Дааа, однозначно у Ріхарда тоді ніжки були кращі, хоча зі спинкою помітні проблеми.
Що я хочу – щоб нинішній тур був схожий на цей концерт: легкий, веселий, безтурботний, щоб раммштайни просто насолоджувалися собою без тягаря проблем, просто були собою.