Richard & Till

Здрастуй, Ріхард фон Раммштайн, і чому ти не спиш посеред ночі? О першій годині 7 січня Ріхард згадав, що не привітав публічно Тілля. Я так і знала, що він має привітати свого родича, і була дуже здивована, коли Ріхард фон Раммштайн не зробив пост 4 січня. Виявилося, просто Ріхард – такий Ріхард, він вічно запізнюється. Знову Ріхард вліз у старі фото і знайшов те, яким він хоче поділитися зі світом. Ох, Ріхарде, ну й фото, більше явного натяку не можна придумати, це вже гірше за два серця в Let’s Go. Ріхард вже перейшов до крайнощів, нагадуючи Тіллю, як добре їм було колись. Ріхард вже тоді в юності розчепірював ротика біля мікрофону, а Тілль дивиться на нього поглядом дуже схожим на той, яким на Ріхарда зараз дивиться Пауль. Схожий погляд обожнювання, але не однаковий: у Пауля обожнювання повне, і в погляді його безкінечна ніжність, а Тілль дивиться з ноткою насмішки над почуттями. Колись між ними були глибокі почуття, особливі почуття. Ох, Ріхарде. Як німецький танк, Ріхард пре і тикає Тіллю під носа нагадування про ці почуття, сподіваючись таким чином задобрити Тілля, відкрити його серце, переманити Тілля на свою сторону. Сонечко Ріхард не розуміє, що такими нагадуваннями він робить лише гірше: нагадуючи Тіллю про минулі почуття він роздмухує полум’я ревнощі. Якщо людина колись дивилася на Ріхарда так, вона не змириться з тим, що зараз Ріхард належить іншому, навіть якщо ті почуття давно трансформувалися в щось інше.
Щасливий Ріхард хоче, щоб усі були щасливі, і зі своєю повною відсутністю такту зараз переколотить усіх.
Круспе-підпис простий і конкретний, але він не тільки про те, що все почалося зі спільної музичної роботи Ріхарда й Тілля. Все почалося зі складних почуттів, і протягом всієї своєї історії Раммштайн існують завдяки почуттям:
«Happy belated birthday!
That’s how everything started»



I find myself scratching at the bottom
I'm so impossible and you knew
Everything that I've discarded
Has left my hands black and blue
Du musst mir gar nichts sagen
Ich versteh' dich mit dem Augenschein
Zwei Herzen in mir schlagen
Eins ist deins und eins ist mein

От спасибі тобі, Ріхарде фон Раммштайн. Мало того, що у людини в грипозному стані ломить кожну клітинку тіла, так тепер у людини ломить ще й кожну клітинку мозку. Змусив ти мозок обдумувати складні відносини любові й ненависті в Раммштайн.
Тілль з юності мав особливі почуття до Свена Круспе. Як закоханий хлопчик, Тілль носив за Свеном гітарний кейс – оцей факт дуже цікавий. По-перше, геть не нинішній Ріхард придумав, щоб його гітару носив за ним прислужник, це у Ріхарда в крові. По-друге – Ріхард завжди мав особливий хист перетворювати закоханих у нього дорослих людей на хлопчаків. Королева Круспе жила в юному Свені. Але щодо почуттів. Ріхард сам розповідав про особливі почуття, що були у нього з Тіллем – але також Ріхард розповідав, що це було не те, що він потребував. Тілль тягнув його у темряву, а Ріхард прагнув світла. Усе своє життя Ріхард мріяв про те, що хтось візьме його за руку й виведе з темного світу до ясного сонця. Тілль же навпаки, тягнув Ріхарда у ще сильнішу темряву, темряву таку, яку Ріхард не міг винести. Ріхард знав, хто є його другою половинкою – знову-таки, Ріхард сам прямо сказав це. Але та друга половинка теж мала таргани в голові, пручалася і зрештою розбила Ріхарду серденько. Королева Круспе тоді вже мала силу зводити людей з розуму, але ще не вміла управляти цією силою. Тож друга половинка перетворилася на антипода, а Тілль замурувався в своїй темряві й став розлагатися там. Зараз половинка повернулася правильною стороною й ідеально склала єдине ціле з Ріхардом, тож Ріхард хоче, щоб і Тілль був щасливий. Проблема в тому, що Тілль – мазохіст, для нього щастя в болі, він сам роздирає свої рани, щоб вони кровоточили. І Ріхард знає це - a friend who bleeds - проте у Ріхарда величезне добре серце і мало здорового глузду.

Rammstein & Deutschland

Сьогодні багато думала про Дойчланд, і вуаля – сьогоднішній шматочок інтерв’ю про Дойчланд.
Думала я й про саму пісню, і про вокал Ріхарда, і про те, як у турі-2022 в Осло Пауль підійшов до Ріхарда на Дойчланд. Ріхард написав музику Дойчланд у 2014-2015 роках, написав для себе, щоб зробити або пісню Емігрейт, або просто засунути в стіл. Ріхард уявити не міг, що з цієї музики вийде найвеличніший хіт Раммштайн, і так само Ріхард не міг уявити, що розділе тріумф Дойчланд зі своїм гітаристом, поклавши голову йому на плече перед Богом і людьми.

У фотобухі «Дойчланд» Флаке традиційно написав есе, де розповів, що стояло за створенням Дойчланд:
«I'm thinking of the day we sat around at Richard's and heard the theme for the first time. It sounded so gloomy and serious. At that point it could have gone in any direction. I believe we wanted to call this theme "Father", but then suddenly we had the idea to play a song about Deutschland.»
Ріхард багато розповідав про те, як він віддав для альбому Раммштайн свою музику, але у цих розповідях Ріхард акцентував увагу на своїх страхах і переживаннях, а не на тому, як це відбувалося на практиці. Тож вперше виплив факт, що раммштайни збиралися у Ріхарда. Відомо, що робота над Спичкою велася в домашній студії Шнайдера, також раммштайни щорічно збиралися в селі у Тілля. Тепер виявилося, що у Ріхарда також. Цікаво, де саме вони сиділи. Влітку 2015 року Ріхард перебрався з квартири в пентхауз, так що, скоріше за все, сиділи вони в залі з піаніно, розвалившись на дивані й лавочках. А може, набилися в нову, ще необжиту студію Ріхарда. Або в стару підвальну студію. Але навіть якщо вони слухали музику в підвальній студії, то вони ж не прийшли, послухали й пішли, вони потім довго обговорювали те, що почули, а значить, піднялися в пентхауз. У любому випадку – дуже красномовним є те, що Ріхард пустив раммштайнів у свій новозбудований дім на даху, таким чином наповнивши його вайбами Раммштайн.
Хоча у Ріхарда була серйозна причина, щоб організувати прослуховування свого сольного матеріалу саме вдома. Як то кажуть, вдома й стіни допомагають, а Ріхард дуже боявся, як раммштайни сприймуть його музику. Так легко уявити: білий як полотно Ріхард з гордо піднятим носиком ставить на музичний центр заготовку Дойчланд, на дивані розвалився Пауль, його найсуворіший критик, а Тілль, підтримкою якого Ріхард залучився перед прослуховуванням, заховався на кухні. Проте страхи Ріхарда виявилися марними, найстрашніший критик Ріхарда перетворився у найвірнішого союзника, але то вже історія.

Ще одна цитата про Дойчланд, тепер від Пауля. Не дивно, що раммштайни хотіли писати пісню про Батька, а не про Батьківщину – як самі справжні німці, вони несуть в собі відчуття провини. Битва за Дойчланд була довгою – але Дойчланд була варта того:
«There were really long discussions about this song. We put a lot of thought into how to do a song about Germany that wasn't embarrassing. Especially with this song, we fought over every point, over every word, until everyone was satisfied. Our goal is to have people who are as uptight as we are shout 'Deutschland' out loud without feeling bad. It's very important to be allowed to shout 'Deutschland' loudly once a year, at least at a Rammstein concert. The next day you can go back to work as normal and feel ashamed.»
Коли Пауль це казав, він ще не знав, що особисто він та його колега-гітарист абсолютно втратять здатність соромитися, і після їхнього виконання Дойчланд сором за Німеччину буде найменшою проблемою.