Prag – Google Street View
Jun. 13th, 2024 11:44 amРівно через місяць Прага принесла нове потрясіння. Коли думаєш, що сильніших вражень бути не може – тут звалюється новий шок. Виявляється, 13 травня, у день від’їзду Раммштайн з Праги, мимо проїжджала машина Google Street View. Яка знімала вулицю. І вона засняла Пауля в кафе та фанів під готелем. Всі ми тепер на картах Google: Пауль, фани, мерседеси. І я там, завдяки світлій сумочці я відразу себе впізнала. Як, як таке могло бути, вірогідність того, що саме в цей момент саме цю вулицю буде заснімати Google – 1 на 1 000 000. Але це сталося. Google увіковічив сніданок Пауля і нас в очікуванні. Ах, ну чому ця машина не проїхала на 15 хвилин раніше, коли там на тротуарі перед кафе Ріхард роздавав автографи, або на 15 хвилин пізніше, коли Ріхард обнімав фанів під готелем. Прикольно було б: правило Ріхарда “no photos” – і тут машина Google Street View. Всесвіт уберіг Ріхарда.
А мені Всесвіт подарував подорож, яку просто неможливо уявити. Люди за все життя не мають стільки вражень, скільки я отримала в Празі. Іванна рідко вибирається із єбенів Центральної України, але вже як вибралась – то яскраво.
Зробила відео з карти Гугла. Аудіо до відео – просто ідеально влучні слова й сміх Ріхарда.
Трохи ще напишу про зображення.
Пауль сидить у чорному капелюхі й сірому піджаку, підпер голову рукою. Як я писала раніше, вони святкували день народження подруги Ліллі. Сама Ліллі також увіковічена тут – дівчина з довгим чорним волоссям, яка сидить спиною до камери. Між Паулем і Ліллі якась баба років 40 з чорним волоссям, скрученим гулькою, я не знаю її. Аріелли там не було.

Ну і купка фанів у очікуванні виходу раммштайнів з готелю. Я уткнулася в телефон, постила фото автографів Ріхарда й Пауля. Мерседес праворуч – у нього сів Ріхард, Пауль з дівчатами сів у мерседес, який стояв далі.

Як уже згадала про Прагу – наче я забуваю про неї, у мне постійно в підсвідомості стоїть цей ахуй, такого ПТСР навіть війна не принесла – то запощу відео, яке мені недавно скинула подруга. Як Пауль підписав мені квиток 12 травня. Я не збиралася просити автограф, у мене вже був автограф Пауля і фото на пам’ять, але було якось ніяково просто стояти там у першому ряду й знімати як наче я бездушний фотокореспондент. Я й так два дні морозилася перед Шнайдером, коли він роздавав автографи перед готелем. Квиток у мене був наготовлений на випадок, що вийде Ріхард. Тож коли Пауль стояв коло мене, я протягнула руку з квитком до нього. Відео.
Жовто-блакитний браслет я купила в Києві на узвозі, коли возила туди малу після Майдану. Носила його в Празі, а перед тим у Катовіце, бо я українка з України. А от у понеділок, 13 травня, зняла й запакувала його в рюкзачок, щоб не порвався в дорозі, пішла до готелю без нього. Бо, чесно кажучи, я не чекала нічого від того понеділка 13 травня, думала, що Ріхард знову сяде в машину з чорного ходу, і я йшла до готелю просто щоб у своїй душі сказати раммштайнам і цьому місцю «до побачення». А вийшло оно як…

А мені Всесвіт подарував подорож, яку просто неможливо уявити. Люди за все життя не мають стільки вражень, скільки я отримала в Празі. Іванна рідко вибирається із єбенів Центральної України, але вже як вибралась – то яскраво.
Зробила відео з карти Гугла. Аудіо до відео – просто ідеально влучні слова й сміх Ріхарда.
Трохи ще напишу про зображення.
Пауль сидить у чорному капелюхі й сірому піджаку, підпер голову рукою. Як я писала раніше, вони святкували день народження подруги Ліллі. Сама Ліллі також увіковічена тут – дівчина з довгим чорним волоссям, яка сидить спиною до камери. Між Паулем і Ліллі якась баба років 40 з чорним волоссям, скрученим гулькою, я не знаю її. Аріелли там не було.

Ну і купка фанів у очікуванні виходу раммштайнів з готелю. Я уткнулася в телефон, постила фото автографів Ріхарда й Пауля. Мерседес праворуч – у нього сів Ріхард, Пауль з дівчатами сів у мерседес, який стояв далі.

Як уже згадала про Прагу – наче я забуваю про неї, у мне постійно в підсвідомості стоїть цей ахуй, такого ПТСР навіть війна не принесла – то запощу відео, яке мені недавно скинула подруга. Як Пауль підписав мені квиток 12 травня. Я не збиралася просити автограф, у мене вже був автограф Пауля і фото на пам’ять, але було якось ніяково просто стояти там у першому ряду й знімати як наче я бездушний фотокореспондент. Я й так два дні морозилася перед Шнайдером, коли він роздавав автографи перед готелем. Квиток у мене був наготовлений на випадок, що вийде Ріхард. Тож коли Пауль стояв коло мене, я протягнула руку з квитком до нього. Відео.
Жовто-блакитний браслет я купила в Києві на узвозі, коли возила туди малу після Майдану. Носила його в Празі, а перед тим у Катовіце, бо я українка з України. А от у понеділок, 13 травня, зняла й запакувала його в рюкзачок, щоб не порвався в дорозі, пішла до готелю без нього. Бо, чесно кажучи, я не чекала нічого від того понеділка 13 травня, думала, що Ріхард знову сяде в машину з чорного ходу, і я йшла до готелю просто щоб у своїй душі сказати раммштайнам і цьому місцю «до побачення». А вийшло оно як…
