Буковий ліс

О Боже, я опинилася в справжньому буковому лісі. Не острівки буків серед змішаного лісу, а цілий ліс одних буків, лише подекуди серед них пробиваються чахлі сосенки. Причому я не знала, що тут є цей ліс, не шукала його - він сам мене знайшов. Я збиралася просто відпочити, найближчою стежкою піднятися трохи в гору й подалі від людей у повній тиші попрацювати над книгою. Що я й зробила. Піднялася метрів на сто в ліс, сіла на пеньок - і зрозуміла, що я в буковому лісі. Я пишу про букові ліси ельфів, сидячи в справжньому буковому лісі. Анріал. Після цього відкриття працювати не сильно вдалося, я занурилася в ліс і стала підніматися все вище. Ще один екстрим на пару до підвісного мосту - йти наодинці незнайомою стежкою невідомо куди. Але я реально схопила вайб, я бачила перед своїми очима все те, що вписав Толкін у Всесвіт Середиземʼя.

Маллорни Лоріену - це буки, тільки із особливим листям. Легко уявити, що ліс навколо мене - це Лоріен, що на цих деревах побудовані платформи ельфійських домів. Галадріель дала Сему насінину маллорну, яка є насіниною бука - і ось я тримаю в руці точно таке зернятко. Брошки Хранителів Кільця, подаровані Галадріеллю, мали форму листка буку - ось такої форми це листя.
А головне те, що буки росли навколо підземного палацу Трандуїла. Вони колонами стояли перед входом у палац, їхнє кремезне коріння спускалося до річки, яка протікала під скелями палацу - ось вони, старі величезні буки з покрученим корінням, яке піднімається зі землі. А зогнивші стовбури, обплетені павутиною - це ж Мірквуд. Слава Богу, павуків я не зустріла.

У мене стан абсолютної ейфорії.

Alles Gute zum Geburtstag Richard Z. Kruspe

З днем народження, Ріхарде! Хай усе, що ти робиш, приносить тобі задоволення. Будь собою та йди своїм шляхом, не озираючись на чужі сподівання. Ти заслужив це. Наша любов завжди буде з тобою, де б ти не був: у студії, на сцені чи просто вдома. Будь щасливим, Ріхарде.



Олаф у привітальному сторі виставив раніше неопубліковане фото Ріхарда з бразильської фотосесії в Сан-Паулу 2016. Яка насичена активністю була та фотосесія, раммштайни там і бігали, і стрибали. Бігаючого Ріхарда Олаф не ризикнув раніше показати світу.
Ну і от нащо, питається, нащо тримати під замком безліч цікавих фото і виставляти їх через десять років, коли це вже давня історія? Чому не публікувати тоді, коли це актуально? Ріхард такий цікавий на цьому фото, у такому незвичному амплуа. Живий, а не статична картинка королівської величі.