Війна

[ivanna]

Робочий день почався з коньяку за азовців. Йшла на роботу й плакала. Від щастя. Виявилося, не одна я така, всі дівчата прийшли на роботу зарьовані від почуттів. Так, звільнили лише 215, ще тисячі хлопців і дівчат залишаються в полоні – але кожне врятоване життя є краплею цілющого бальзаму на кровоточиве серце. Цих азовців перших би показово стратили у нелюдів-рашистів – а тепер вони в безпеці.
А ще новина зранку – кіт Степан повертається в Україну, і коту пофіг, що Харків під обстрілами. Бо Україна – наш дім.
Війна буде довгою. Повітряні тривоги, волонтерство і похорони – наше нью нормал. Але у цьому кошмарі безперервного 24 лютого є моменти величезного щастя, як сьогодні.

Comments

DeMontale

[(Anonymous)]

Я також плакала, наші хлопці і дівчата...в них стільки внутрішньої сили, суто української незламності, ніде в світі ні в кого цього нема й не буде! Слава Україні,Слава ЗСУ!

Re: DeMontale

[ivanna]

Навіки Слава! Я завжди пишалася, що я українка, а зараз бути українцем - це величайша честь.