Tolkien & Thranduil
Apr. 14th, 2025 12:43 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaЦікава карта «моральної географії» Середизем’я. Захід-добро, Схід-зло – константа, яка перейшла в Арду з сучасної Землі. Північ-простота – реально так: гноми, які жили в північних горах, були простим народом, а ельфи Мікрвуда – прості сильвани, які хоч і не є злом, але вони точно не добрі. Хоча їхнього короля Трандуїла простим ніяк не назвеш, але він не є місцевим уродженцем. Зате його син Леголас є простим по ельфійським міркам.
Щодо гномів. Толкін «списав» своїх гномів із нордичних легенд, однак також він бачив своїх гномів як євреїв і надав їм багато єврейських рис. Це надає особливу пікантність тому, що Трандуїл і Леголас мають світлі очі й біле волосся.
Кожного разу, бачучи карту Середзем’я, вражаюся, наскільки великий Мірквуд і яке величезне королівство Трандуїла. Його королівство займало північ і північний схід лісу, по ньому протікали Лісова й Зачарована річки, а по південному краю йшла прокладена ельфами стежка – отже, по картах за допомогою масштабу можна вирахувати, що королівство Трандуїла мало площу приблизно 270 х 130 км. Для порівняння: Лоріен мав площу приблизно 80 х 40 км, а долина Рівенделл взагалі крапка на карті. Після остаточного знищення Саурона Трандуїл ще на третину розширив своє королівство. Він реально могутній володар. Коли в Битві П’яти Армій показують безкінечні ряди воїнів Трандуїла, така кількість ельфів здається перебільшенням – але ні, королівство Трандуїла реально могло мати таку армію. Десь було сказано, що його армія налічувала 2-3 тисячі ельфів. На кінець Третьої ери, коли майже всі ельфи вже покинули Середзем’я, плюс після Війни Останнього Союзу Трандуїл повернувся додому з лише третиною своїх людей – це вражаюче. Лісові ельфи явно активно народжували дітей, на відміну від благородних ельфів – що є ознакою благополуччя й стабільності. І особливо вражає те, що могутнє королівство Трандуїла існувало й процвітало без допомоги Кільця, Трандуїл був єдиним лідером ельфів, який не володів Кільцем. І сам Трандуїл сильно відрізнявся від інших благородних ельфів. З Другої ери ельфи переймалися ідеєю згасання: на відміну від людей, які можуть переродитися, безсмертні ельфи прив’язані до цього світу, але цей світ не вічний, колись він зникне, і разом з ним зникнуть ельфи, і вони вже ніколи не відродяться. Живучи в смертному Середизем’ї, ельфи накручували себе думками про кінець, і це виливалося в їхню культуру й ментальність, Кільця були відчайдушною спробою відстрочити кінець. Трандуїл цим не переймався і про кінець не думав. Як він сам сказав: The fortunes of the world will rise and fall, but here in this kingdom, we will endure. І його вигляд ясно свідчить, що він збирався насолоджуватися життям. Що також вражає: переживши тяжкі втрати, він мав би втратити сили жити далі й згаснути, але його жадоба до життя фонтанує.
Але я відволіклася. Взагалі я хотіла написати про Толкіна, а не про Трандуїла.
Толкін впитав у себе ідеали й цінності Британської Імперії Вікторіанського періоду й ними зумовив Всесвіт Середизем’я. Тож хоча Толкін не є расистом, у нього явно є вищі й нижчі раси, ієрархія та класова нерівність. Нічого екстремального, тільки озабочені можуть знайти в його Всесвіті крамолу, до того ж Толкін категорично заперечував алегорії, тобто у нього немає алегорій до нашого світу - але читаючи його твори чітко усвідомлюєш, що це бачення британця вікторіанських часів, а не сучасної людини.
В сучасному світі люди побоялися б відверто описати ієрархію в расі людей:
Найвищими є нуменорці, вони є наймудрішими, найсильнішими, вищими за інших людей (навіть буквально, зростом). Інші люди мають автоматично підкорятися їм.
Найнижчими є тубільці, які є простими людьми з усіма людськими слабкостями, і для них є честю, коли величні нуменорці правлять ними.
Між ними знаходиться прошарок людей, які не пов’язані з нуменорцями, але змогли піднялися над тубільцями – народ Рохана й люди Барда. Оскільки нуменорці деградують, а ці люди ростуть, на кінець Третьої ери вони майже зрівнялися.
Так само й ельфи.
Є High Elves, Grey Elves, Green Elves. Сам Толкін особливо любив Нолдорів, які відносяться до High Elves, вважав їх найрозумнішими та найталановитішими. Нічо, що вони влаштовували братовбивчі війни. Green Elves Нандори, до яких відносяться Сильвани, є досить примітивними жителями лісу, нездатними створити власну державу, тому вони попросили Grey Elves, Синдарів, стати їхніми правителями. І Толкін з його імперським світоглядом, підкріпленим християнством, дійсно вірить, що тубільці просять білих господ очолити їх, що це їм на благо.
Аналогічно відношення Толкіна до фемінізму кардинально відрізняється від прийнятого в сучасному суспільстві – фемінізм Толкін люто ненавидів. Хоча, може, скоро наше суспільство знову повернеться до такого вікторіанскього відношення, але мене цікавить Толкін. Я раніше вже писала про це: для нього було б неприпустимим перетворення Арвен на бюджетну версію Глорфінделя, і через анти-феміністичну позицію Толкіна образ Еовін є особливим, надважливим. Тому особисто мене вибішують і фільмова Арвен (вона взагалі мене вибішує через Лів Тайлер, бо весела молодість дочки Аеросміта ну ніяк не в’яжеться з ельфами), і воїни-ельфійки в «Хоббіті».
Толкін ніде не писав про дружину Трандуїла – матір Леголаса, однак у своїх листах він висказував свою позицію щодо шлюбу взагалі: той шлюб є міцним і щасливим, який є продуманий і схвалений батьками. Виходячи з такої логіки, Трандуїл одружився з благословення свого батька Орофера, його дружина була благородна й чеснотна – і багата.
Щодо гномів. Толкін «списав» своїх гномів із нордичних легенд, однак також він бачив своїх гномів як євреїв і надав їм багато єврейських рис. Це надає особливу пікантність тому, що Трандуїл і Леголас мають світлі очі й біле волосся.
Кожного разу, бачучи карту Середзем’я, вражаюся, наскільки великий Мірквуд і яке величезне королівство Трандуїла. Його королівство займало північ і північний схід лісу, по ньому протікали Лісова й Зачарована річки, а по південному краю йшла прокладена ельфами стежка – отже, по картах за допомогою масштабу можна вирахувати, що королівство Трандуїла мало площу приблизно 270 х 130 км. Для порівняння: Лоріен мав площу приблизно 80 х 40 км, а долина Рівенделл взагалі крапка на карті. Після остаточного знищення Саурона Трандуїл ще на третину розширив своє королівство. Він реально могутній володар. Коли в Битві П’яти Армій показують безкінечні ряди воїнів Трандуїла, така кількість ельфів здається перебільшенням – але ні, королівство Трандуїла реально могло мати таку армію. Десь було сказано, що його армія налічувала 2-3 тисячі ельфів. На кінець Третьої ери, коли майже всі ельфи вже покинули Середзем’я, плюс після Війни Останнього Союзу Трандуїл повернувся додому з лише третиною своїх людей – це вражаюче. Лісові ельфи явно активно народжували дітей, на відміну від благородних ельфів – що є ознакою благополуччя й стабільності. І особливо вражає те, що могутнє королівство Трандуїла існувало й процвітало без допомоги Кільця, Трандуїл був єдиним лідером ельфів, який не володів Кільцем. І сам Трандуїл сильно відрізнявся від інших благородних ельфів. З Другої ери ельфи переймалися ідеєю згасання: на відміну від людей, які можуть переродитися, безсмертні ельфи прив’язані до цього світу, але цей світ не вічний, колись він зникне, і разом з ним зникнуть ельфи, і вони вже ніколи не відродяться. Живучи в смертному Середизем’ї, ельфи накручували себе думками про кінець, і це виливалося в їхню культуру й ментальність, Кільця були відчайдушною спробою відстрочити кінець. Трандуїл цим не переймався і про кінець не думав. Як він сам сказав: The fortunes of the world will rise and fall, but here in this kingdom, we will endure. І його вигляд ясно свідчить, що він збирався насолоджуватися життям. Що також вражає: переживши тяжкі втрати, він мав би втратити сили жити далі й згаснути, але його жадоба до життя фонтанує.
Але я відволіклася. Взагалі я хотіла написати про Толкіна, а не про Трандуїла.
Толкін впитав у себе ідеали й цінності Британської Імперії Вікторіанського періоду й ними зумовив Всесвіт Середизем’я. Тож хоча Толкін не є расистом, у нього явно є вищі й нижчі раси, ієрархія та класова нерівність. Нічого екстремального, тільки озабочені можуть знайти в його Всесвіті крамолу, до того ж Толкін категорично заперечував алегорії, тобто у нього немає алегорій до нашого світу - але читаючи його твори чітко усвідомлюєш, що це бачення британця вікторіанських часів, а не сучасної людини.
В сучасному світі люди побоялися б відверто описати ієрархію в расі людей:
Найвищими є нуменорці, вони є наймудрішими, найсильнішими, вищими за інших людей (навіть буквально, зростом). Інші люди мають автоматично підкорятися їм.
Найнижчими є тубільці, які є простими людьми з усіма людськими слабкостями, і для них є честю, коли величні нуменорці правлять ними.
Між ними знаходиться прошарок людей, які не пов’язані з нуменорцями, але змогли піднялися над тубільцями – народ Рохана й люди Барда. Оскільки нуменорці деградують, а ці люди ростуть, на кінець Третьої ери вони майже зрівнялися.
Так само й ельфи.
Є High Elves, Grey Elves, Green Elves. Сам Толкін особливо любив Нолдорів, які відносяться до High Elves, вважав їх найрозумнішими та найталановитішими. Нічо, що вони влаштовували братовбивчі війни. Green Elves Нандори, до яких відносяться Сильвани, є досить примітивними жителями лісу, нездатними створити власну державу, тому вони попросили Grey Elves, Синдарів, стати їхніми правителями. І Толкін з його імперським світоглядом, підкріпленим християнством, дійсно вірить, що тубільці просять білих господ очолити їх, що це їм на благо.
Аналогічно відношення Толкіна до фемінізму кардинально відрізняється від прийнятого в сучасному суспільстві – фемінізм Толкін люто ненавидів. Хоча, може, скоро наше суспільство знову повернеться до такого вікторіанскього відношення, але мене цікавить Толкін. Я раніше вже писала про це: для нього було б неприпустимим перетворення Арвен на бюджетну версію Глорфінделя, і через анти-феміністичну позицію Толкіна образ Еовін є особливим, надважливим. Тому особисто мене вибішують і фільмова Арвен (вона взагалі мене вибішує через Лів Тайлер, бо весела молодість дочки Аеросміта ну ніяк не в’яжеться з ельфами), і воїни-ельфійки в «Хоббіті».
Толкін ніде не писав про дружину Трандуїла – матір Леголаса, однак у своїх листах він висказував свою позицію щодо шлюбу взагалі: той шлюб є міцним і щасливим, який є продуманий і схвалений батьками. Виходячи з такої логіки, Трандуїл одружився з благословення свого батька Орофера, його дружина була благородна й чеснотна – і багата.