Berlin trip 10.2022 - part 2
Oct. 15th, 2022 07:04 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaНе тільки Круспе-домом багатий Берлін. Скільки ж мені довелося ходити по Берліну, я того й спротивіла будинок, на якому транслювали Радіо, бо бачучи його я думала: «ще один квартал до готелю, мої бідні ноги не витримають». Але мозолі, рани й судороги були того варті. Судороги в нозі взагалі принесли мені діамант цієї подорожі, саме завдяки ним я побачила Ріхарда.
Тепер я розповім про два місця з найсильнішими вайбами. Ці місця – наче портал в інший світ, я ніколи не відчувала такого, хоча мені багато де довелося побувати. Але я ніколи не була на справжньому готичному кладовищі. Я обожнюю читати готичні романи, але ніколи не була в такому місці фізично, готичні собори – це не те. Це не можна передати словами. Одночасно прекрасно і моторошно, аура смерті повсюди, але вона не лякає, а заворожує. Могильні камені, які виступають із хащ, напівзруйновані склепи, розлогі тиси, які своїми гілками хапають за волосся. Через огорожу – жвавий рух життя, а тут навіки завмерла тиша смерті. Саме по такому місцю має ходити привид білої дами. І от цього я не розумію. Як Ріхард може жити біля цього кладовища? Я не мою високої чутливості до потойбічного – але мене пройняло це місце. Ріхард – дуже чутливий. Він всім розказував про те, що йдучи по дорозі в Берліні він відчуває, як мертвяки хапають його за п’ятки. А сидіти в підвалі біля могил кладовища – він нічого не відчуває. Ріхард такий Ріхард, да. Кладовище розбите на три частини. Одна – сама моротошна і безлюдна. Друга – з могилами і склепами, але там гуляють люди. Третя частина перетворена на парк з дитячим майданчиком. Діти весело лазять по могильним каменям, собаки ганяються за білками, мамаші вигулюють коляски – звичайний парк, тільки з могилами. Синочок не робить нічого дивного, імітуючи там заняття спортом.
Друге особливе місце – це Wasserturm. Водонапірна вежа стоїть на пагорбі, і вайби на вершині цього пагорба набагато складніше описати, ніж вайби кладовища. Це місце також пов’язане зі смертю – у 1933 році нацисти зробили тут концтабір, але потім його зруйнували й зробили тут дитячу площадку. Дитячий сміх, змішаний з аурою страждань, створили особливу енергетику. Не можу описати, що це, скажу лише, що мені захотілося лягти на вершині цього пагорба, впитувати в себе вайби, вдихати аромати останніх троянд і вже нікуди не йти звідси. Я потім знову поверталася на це місце, і відчуття були такі самі.
Далі по Круспе-місцях. Ось вона, церква біля Круспе-дому.
За нею знаходиться джим, який відвідують Пауль і синочок, саме ці вікна видно на селфі синочка з гирьками. Пауль в джимі займається йогою… або займався, ця інфа була на доковідний час, от я щось не помітила в турі, щоб йога продовжувала цікавити його.
Тут школа, яку закінчила Кіра і, думаю, цю школу відвідує Макс. Вона не дуже далеко від Круспе-дому, але не для пішої прогулянки, так що гувернантка має забирати Макс машиною. Та й Ріхард казав, що любе відвозити дочку до школи. Сама школа як школа, точно як у нас.
За пару кварталів від школи знаходиться кабінет Мерайки. Думаю, вона відкрила тут свою практику ще тоді, коли Кіра ходила до школи, щоб зручніше було відводити й забирати дитину. Мерайка робить масаж та надає інші послуги на кшалт аромотерапії, кабінет продовжує працювати – а я думала, що вона вже перемістилася в підвал, де Ріхард встановив масажну кушетку.
А це улюблене кафе Ріхарда, куди він любить приходити з Макс: Круспе замовляють капучино й тортики. Дійсно, що б ще їли Круспе.
Біля Мауер-парку знаходиться старий офіс Раммштайн. До того, як Раммштайн купили стару фабрику і отримали від муніципалітету певні бонуси за реставрацію пам’ятки архітектури, вони сиділи тут. Раммшоп тоді був лише онлайн, саме звідси велася торгівля футболками та іншим скромним мерчем, буйство товарів для дому, для сім’ї прийшло разом з відкриттям фізичного магазину й зміни в управлінні. Після переїзду на Х-штрассе 63B Раммштайн залишили за собою приміщення в цьому будинку, певний час менеджмент працював тут, але зараз на вивісці немає ніяких згадок ні про Раммштайн, ні про пов’язані з ними фірми, так що від цього будинку відмовилися і повністю перебралися в раммшоп.
А це дуже цікавий будинок. Вважається, що він належить Тіллю, і кілька років тому з ним був пов'язаний скандал. На першому поверсі тут розміщувалося кафе Нісен, яке вважалося культурною пам’яткою та прихистком місцевого бомонду. У 2018 році Тілль підвищив орендну плату за приміщення, бомонд не витримав цього і закрився. На Тілля тоді полився потік бруду й звинувачень, що він заради наживи знищив таке культурне місце. У цьому скандалі моя позиція цілком на боці Тілля, бізнес є бізнес, і подивившись на кілька бомондових місць Пренцлауер-Бергу, я маю сказати, що їх потрібно не те що закрити, а дустом засипати. Адресу цього будинку легко знайти в інтернеті, дивно, чому він не має такої популярності серед фанатів, як Круспе-дім. У цьому будинку знаходиться квартира Неле. Десь у 2014 році Кіра навіть постила фото виду з вікон цієї квартири Неле, проте зараз, здається, Неле з сином живуть у іншому місці. Але саме цікаве в цьому будинку те, що тут є квартира Круспе. І я не впевнена, власником цього будинку є Тілль чи спільно Тілль та Ріхард.
Про раммшоп я писала раніше. Шкода, що не вдалося купити Дойчланд-фотобух, але це занадто – вимагати від німців порушити правила. Нічого, ніде цей фотобух не дінеться, зате я вволю назаглядалася у вікна. Стидобне заняття, але що поробиш. Цікаво, що задні двері раммшопу, куди заходить персонал, відкриваються у тамбур з раковиною. Нащо там раковина, змивати кров від ударів кнута Королеви? На відміну від Круспе-дому, який виявився меншим, ніж на фото, раммшоп точно таке доробло, як здається. Цегляні стіни з тріщинами, іржа, смутне уявлення про концепцію прибирання. З останнім зрозуміло, Королева не вимагає підмітати під раммшопом, бо у неї під домом теж не підмітається. Але все це доречно для магазину Раммштайн, вайби тут такі, як треба. А от робити різдвяні вечері в такому антуражі – це у Ріхарда цікава ідея, на любителя. Я потім детально роздивлюся свої відео заглядань у вікна раммшопу, може, побачу щось цікаве, що не помітила відразу. Поки що можна лише сказати, що склад стоїть пустий, лише пусті палети й кілька ящиків з бухлом. І апаратура Раммштайн. Прикметно, що для власних потреб вони використовують скотч із своїм лого, а людям пакують посилки простим скочем. Гітари Ріхарда на першому фото в нижньому кутку. Їх не засунули нагору, може, Ріхард інколи провідує їх. Хоча зараз Ріхарду не до гітар, він відпочиває Круспе-методом.
Ріхард… Ця поїздка відкрила мені зовсім іншого Ріхарда, того Ріхарда, якого бачили лише найближчі йому люди. Я знала, що такий Ріхард існує, але знати й бачити на власні очі – це різне. Це Ріхард вдома, справжній, його істинне Я. Не Королева Круспе, не талановитий музикант, а домашній Ріхард.
Перше враження: Ріхард – це дєвочка. Жарти в сторону, він дійсно дєвочка, це не ефект рожевої кофточки й сяючого личка на фото з фанатами, це так і є. Друге враження: до чого ж він апетитно-округлий, у нього дійсно жіночі м’які лінії. Третє і головне: він живе у власному світі. Буквально. Це не тільки ментальне відгородження від оточуючого світу, це фізична ізоляція. Ріхард перебуває у бульбашці поза межами просторово-часового континууму, тому час і не діє на нього. Ріхард занадто багато контактував з навколишнім світом під час туру, тому зараз, щоб відновитися, він не просто зачинився вдома – він постійно сидить у підвалі. У полутемному підвалі. Це ще одне дивне протиріччя в Ріхарді: він чередує перебування в пентхаузі, який наповнений сонячним світлом, з перебуванням у підвалі, де майже нема освітлення. Багато хто дивувався, що підвальна перукарня виглядає темною, чому Ріхард не добавить туди ламп – бо не хоче, йому потрібна саме така полутемрява. В житті той підвал ще темніший, ніж на фото-відео. Як людина, що має схильність до депресій, може проводити там час? Наука психологія заперечує це, а Ріхард заперечує науку. Зараз він уникає світлого пентхаузу й сидить у підвалі, де займається звичайними життєвими справами: готує вечерю в підвальній кухні, наводить порядки, планує свої ремонти. Чого Ріхард не виносить – це бути самому, отут, а не в потребі світла, проявляється його схильність до депресій. Ріхарду потрібно відчувати поруч людську присутність. У цьому й полягає функція бабів, які живуть в його будинку чи супроводжують його в турі – функція відчуття духу людського. Знову дивне протиріччя: ізоляція від світу й потреба, щоб поруч була жива людина. Зараз біля Ріхарда знаходиться брат. Спостерігання за братом у соцмережах створило хибне уявлення, що брати Круспе віддалилися один від одного, особливо коли брат не приїхав на концерти Раммштайн у Берліні й виявилося, що він досі назива Ріхарда дитячим прізвиськом, за яким стоїть не дуже весела історія. Але насправді це абсолютно не так, брати залишаються близькими. Зараз брат знаходиться поруч, вечорами гомонить з Ріхардом, а вдень контролює ремонти.
Я ніколи не забуду ТАКОГО Ріхарда. У білій кофточці й червоній кєпочці – да-да, у підвалі в червоній кєпочці, це може тільки Ріхард, звично рухаючись у полутемряві, розфарбованій світломузикою: то на кухню піде, то по якусь коробку, то ще у якихось справах. Рухається Ріхард так особливо, що підкреслюється округлість його тіла, і справа тут не у хворій спині, якраз спина його не турбує – у підвалі піл з різними рівнями, тільки Ріхард з його хворою спиною і дизайнерським відчуттям міг придумати понароблювати там непотрібні сходи і пониження – так от Ріхард не забуває переступати ці перешкоди і робить це з легкістю. Оцей м’який Ріхард у кокетливій кєпочці, який замурувався в підвалі від зовнішнього світу, є справжньою дєвочкою, непристосованою до життя у великому світі, цю дєвочку дійсно страшно випускати саму в світ, вона належить своєму власному Всесвіту, який вона створила сама, і хай вона там залишається. Цю бульбашку, у якій живе Ріхард, не можна пробивати.
Тепер я розповім про два місця з найсильнішими вайбами. Ці місця – наче портал в інший світ, я ніколи не відчувала такого, хоча мені багато де довелося побувати. Але я ніколи не була на справжньому готичному кладовищі. Я обожнюю читати готичні романи, але ніколи не була в такому місці фізично, готичні собори – це не те. Це не можна передати словами. Одночасно прекрасно і моторошно, аура смерті повсюди, але вона не лякає, а заворожує. Могильні камені, які виступають із хащ, напівзруйновані склепи, розлогі тиси, які своїми гілками хапають за волосся. Через огорожу – жвавий рух життя, а тут навіки завмерла тиша смерті. Саме по такому місцю має ходити привид білої дами. І от цього я не розумію. Як Ріхард може жити біля цього кладовища? Я не мою високої чутливості до потойбічного – але мене пройняло це місце. Ріхард – дуже чутливий. Він всім розказував про те, що йдучи по дорозі в Берліні він відчуває, як мертвяки хапають його за п’ятки. А сидіти в підвалі біля могил кладовища – він нічого не відчуває. Ріхард такий Ріхард, да. Кладовище розбите на три частини. Одна – сама моротошна і безлюдна. Друга – з могилами і склепами, але там гуляють люди. Третя частина перетворена на парк з дитячим майданчиком. Діти весело лазять по могильним каменям, собаки ганяються за білками, мамаші вигулюють коляски – звичайний парк, тільки з могилами. Синочок не робить нічого дивного, імітуючи там заняття спортом.
Друге особливе місце – це Wasserturm. Водонапірна вежа стоїть на пагорбі, і вайби на вершині цього пагорба набагато складніше описати, ніж вайби кладовища. Це місце також пов’язане зі смертю – у 1933 році нацисти зробили тут концтабір, але потім його зруйнували й зробили тут дитячу площадку. Дитячий сміх, змішаний з аурою страждань, створили особливу енергетику. Не можу описати, що це, скажу лише, що мені захотілося лягти на вершині цього пагорба, впитувати в себе вайби, вдихати аромати останніх троянд і вже нікуди не йти звідси. Я потім знову поверталася на це місце, і відчуття були такі самі.
Далі по Круспе-місцях. Ось вона, церква біля Круспе-дому.
За нею знаходиться джим, який відвідують Пауль і синочок, саме ці вікна видно на селфі синочка з гирьками. Пауль в джимі займається йогою… або займався, ця інфа була на доковідний час, от я щось не помітила в турі, щоб йога продовжувала цікавити його.
Тут школа, яку закінчила Кіра і, думаю, цю школу відвідує Макс. Вона не дуже далеко від Круспе-дому, але не для пішої прогулянки, так що гувернантка має забирати Макс машиною. Та й Ріхард казав, що любе відвозити дочку до школи. Сама школа як школа, точно як у нас.
За пару кварталів від школи знаходиться кабінет Мерайки. Думаю, вона відкрила тут свою практику ще тоді, коли Кіра ходила до школи, щоб зручніше було відводити й забирати дитину. Мерайка робить масаж та надає інші послуги на кшалт аромотерапії, кабінет продовжує працювати – а я думала, що вона вже перемістилася в підвал, де Ріхард встановив масажну кушетку.
А це улюблене кафе Ріхарда, куди він любить приходити з Макс: Круспе замовляють капучино й тортики. Дійсно, що б ще їли Круспе.
Біля Мауер-парку знаходиться старий офіс Раммштайн. До того, як Раммштайн купили стару фабрику і отримали від муніципалітету певні бонуси за реставрацію пам’ятки архітектури, вони сиділи тут. Раммшоп тоді був лише онлайн, саме звідси велася торгівля футболками та іншим скромним мерчем, буйство товарів для дому, для сім’ї прийшло разом з відкриттям фізичного магазину й зміни в управлінні. Після переїзду на Х-штрассе 63B Раммштайн залишили за собою приміщення в цьому будинку, певний час менеджмент працював тут, але зараз на вивісці немає ніяких згадок ні про Раммштайн, ні про пов’язані з ними фірми, так що від цього будинку відмовилися і повністю перебралися в раммшоп.
А це дуже цікавий будинок. Вважається, що він належить Тіллю, і кілька років тому з ним був пов'язаний скандал. На першому поверсі тут розміщувалося кафе Нісен, яке вважалося культурною пам’яткою та прихистком місцевого бомонду. У 2018 році Тілль підвищив орендну плату за приміщення, бомонд не витримав цього і закрився. На Тілля тоді полився потік бруду й звинувачень, що він заради наживи знищив таке культурне місце. У цьому скандалі моя позиція цілком на боці Тілля, бізнес є бізнес, і подивившись на кілька бомондових місць Пренцлауер-Бергу, я маю сказати, що їх потрібно не те що закрити, а дустом засипати. Адресу цього будинку легко знайти в інтернеті, дивно, чому він не має такої популярності серед фанатів, як Круспе-дім. У цьому будинку знаходиться квартира Неле. Десь у 2014 році Кіра навіть постила фото виду з вікон цієї квартири Неле, проте зараз, здається, Неле з сином живуть у іншому місці. Але саме цікаве в цьому будинку те, що тут є квартира Круспе. І я не впевнена, власником цього будинку є Тілль чи спільно Тілль та Ріхард.
Про раммшоп я писала раніше. Шкода, що не вдалося купити Дойчланд-фотобух, але це занадто – вимагати від німців порушити правила. Нічого, ніде цей фотобух не дінеться, зате я вволю назаглядалася у вікна. Стидобне заняття, але що поробиш. Цікаво, що задні двері раммшопу, куди заходить персонал, відкриваються у тамбур з раковиною. Нащо там раковина, змивати кров від ударів кнута Королеви? На відміну від Круспе-дому, який виявився меншим, ніж на фото, раммшоп точно таке доробло, як здається. Цегляні стіни з тріщинами, іржа, смутне уявлення про концепцію прибирання. З останнім зрозуміло, Королева не вимагає підмітати під раммшопом, бо у неї під домом теж не підмітається. Але все це доречно для магазину Раммштайн, вайби тут такі, як треба. А от робити різдвяні вечері в такому антуражі – це у Ріхарда цікава ідея, на любителя. Я потім детально роздивлюся свої відео заглядань у вікна раммшопу, може, побачу щось цікаве, що не помітила відразу. Поки що можна лише сказати, що склад стоїть пустий, лише пусті палети й кілька ящиків з бухлом. І апаратура Раммштайн. Прикметно, що для власних потреб вони використовують скотч із своїм лого, а людям пакують посилки простим скочем. Гітари Ріхарда на першому фото в нижньому кутку. Їх не засунули нагору, може, Ріхард інколи провідує їх. Хоча зараз Ріхарду не до гітар, він відпочиває Круспе-методом.
Ріхард… Ця поїздка відкрила мені зовсім іншого Ріхарда, того Ріхарда, якого бачили лише найближчі йому люди. Я знала, що такий Ріхард існує, але знати й бачити на власні очі – це різне. Це Ріхард вдома, справжній, його істинне Я. Не Королева Круспе, не талановитий музикант, а домашній Ріхард.
Перше враження: Ріхард – це дєвочка. Жарти в сторону, він дійсно дєвочка, це не ефект рожевої кофточки й сяючого личка на фото з фанатами, це так і є. Друге враження: до чого ж він апетитно-округлий, у нього дійсно жіночі м’які лінії. Третє і головне: він живе у власному світі. Буквально. Це не тільки ментальне відгородження від оточуючого світу, це фізична ізоляція. Ріхард перебуває у бульбашці поза межами просторово-часового континууму, тому час і не діє на нього. Ріхард занадто багато контактував з навколишнім світом під час туру, тому зараз, щоб відновитися, він не просто зачинився вдома – він постійно сидить у підвалі. У полутемному підвалі. Це ще одне дивне протиріччя в Ріхарді: він чередує перебування в пентхаузі, який наповнений сонячним світлом, з перебуванням у підвалі, де майже нема освітлення. Багато хто дивувався, що підвальна перукарня виглядає темною, чому Ріхард не добавить туди ламп – бо не хоче, йому потрібна саме така полутемрява. В житті той підвал ще темніший, ніж на фото-відео. Як людина, що має схильність до депресій, може проводити там час? Наука психологія заперечує це, а Ріхард заперечує науку. Зараз він уникає світлого пентхаузу й сидить у підвалі, де займається звичайними життєвими справами: готує вечерю в підвальній кухні, наводить порядки, планує свої ремонти. Чого Ріхард не виносить – це бути самому, отут, а не в потребі світла, проявляється його схильність до депресій. Ріхарду потрібно відчувати поруч людську присутність. У цьому й полягає функція бабів, які живуть в його будинку чи супроводжують його в турі – функція відчуття духу людського. Знову дивне протиріччя: ізоляція від світу й потреба, щоб поруч була жива людина. Зараз біля Ріхарда знаходиться брат. Спостерігання за братом у соцмережах створило хибне уявлення, що брати Круспе віддалилися один від одного, особливо коли брат не приїхав на концерти Раммштайн у Берліні й виявилося, що він досі назива Ріхарда дитячим прізвиськом, за яким стоїть не дуже весела історія. Але насправді це абсолютно не так, брати залишаються близькими. Зараз брат знаходиться поруч, вечорами гомонить з Ріхардом, а вдень контролює ремонти.
Я ніколи не забуду ТАКОГО Ріхарда. У білій кофточці й червоній кєпочці – да-да, у підвалі в червоній кєпочці, це може тільки Ріхард, звично рухаючись у полутемряві, розфарбованій світломузикою: то на кухню піде, то по якусь коробку, то ще у якихось справах. Рухається Ріхард так особливо, що підкреслюється округлість його тіла, і справа тут не у хворій спині, якраз спина його не турбує – у підвалі піл з різними рівнями, тільки Ріхард з його хворою спиною і дизайнерським відчуттям міг придумати понароблювати там непотрібні сходи і пониження – так от Ріхард не забуває переступати ці перешкоди і робить це з легкістю. Оцей м’який Ріхард у кокетливій кєпочці, який замурувався в підвалі від зовнішнього світу, є справжньою дєвочкою, непристосованою до життя у великому світі, цю дєвочку дійсно страшно випускати саму в світ, вона належить своєму власному Всесвіту, який вона створила сама, і хай вона там залишається. Цю бульбашку, у якій живе Ріхард, не можна пробивати.
no subject
Date: 2022-10-15 06:58 pm (UTC)no subject
Date: 2022-10-15 07:36 pm (UTC)no subject
Date: 2022-10-16 02:03 am (UTC)О, квартира Kruspe? Наверно старая? И что с ней теперь…
no subject
Date: 2022-10-16 04:37 am (UTC)no subject
Date: 2022-10-16 06:55 am (UTC)Этот дом полностью Тилля. Не наполовину. Весь его. Как тот дом весь Рихарда.
Но к чему тогда эта квартира и для кого? Интересно.