Andi Deris
Mar. 24th, 2023 10:11 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaОстанні два дні мене переслідує моє власне the persistence of memory. Треба виплеснути це на сторінки свого щоденника, щоб попустило.
Не знаю, якими шляхами спотіфая мене привело послухати моє старе німецьке кохання, але результат був абсолютно неочікуваний – я перенеслася в 1996 рік. Я гостро відчула всі почуття, що мала тоді, слухаючи піратські касети та дивлячись відео якості п’ята копія з самозаписаної відеокасети. І нинішня Я, яка з часів 1990-х пережила ціле життя, отримала розум і досвід – я повністю погодилася з тим, що я відчувала підлітком. Ті самі пісні, ті самі моменти в цих піснях, що змушували серце замирати в екстазі, так само подіяли зараз, і так само діє на мене харизма Енді Деріса. Того Енді Деріса, талановитого харизматичного музиканта, який не має нічого спільного з нинішнім Енді, який похерив творчість і став заробляти бабло балаганом. Ну зрозуміти його можна: пенсія вже на порозі, фанати так і не прийняли його, фанатам треба дебільний задор, а колеги якраз впали в старчий маразм – то чого його мучитися. В теорії це зрозуміло, але в житті я не змогла спостерігати за цим, тож нинішнього Helloween для мене не існує. Але старі альбоми не втратили своєї сили. Дебільний хелловінівський задор розбавлений драматизмом особистості Енді, його Я домінувало тоді. Я зависла на альбомі The Time of the Oath. Пісня Power бездоганна. А кліп який до заглавної пісні – попри дикувато-смішний відеоряд, Енді тут вражає своєю позою: кліп сповнений руху, рух навколо Енді, але він сидить наче прикований до місця, до того кошмару, безумства, що пожирає його мозок. Або як утопленик, да, я любила називати Енді Русалочкою. Встрою відео в текст, бо на офіційному сайті відео такої якості, наче їх брали з тої відеокасети, яку я дивилася в 1990-х.
Forever and One. Саме з цього відео я дізналася про існування Хелловін і Енді Деріса. Ідеальне відео, щоб знести голову 14-річній дівчині. Ну що ж, на 41-річну жінку воно діє так само.
А з цього відео почалася нова стадія мого захоплення музикою, наслідки якої діють по сей день. Після заміжжя я відійшла від меломанства – як повна ідіотка, я вважала, що треба жити інтересами свого чоловіка і волосатим рокерам не місце в сімейному побуті. Дура. Проте надовго мене не хватило, потихеньку я стала повертатися до своїх захоплень. У 2006 році я побачила цей кліп – і я пропала. Тепер це вже не було фанатством підлітка, це була жага методичного вивчення. На той час у мене вже був комп’ютер, і я стала досліджувати Енді, використовуючи безмежні можливості інтернету. Так я відкрила для себе PC69 і Косту. Саме до них були мої перші тріпи в Німеччину. У Берліні після напівзакритого концерту в Хард Рок кафе я спілкувалася з Енді й отримала від нього поцілунок в щічку. Потім були ще пригоди… зустріч за сніданком у готелі в москві після того, як ми повернули назад в готель кілька заблукалих музикантів… Я рада, що встигла зробити ті пригоди до того, як Енді та його дружаліки PC69 зруйнували свій творчий талант заради грошей. And the story now goes on and on and on, і поїздки в Берлін продовжуються, бо у Іванни на роду написано, що німці – це її прокляття.
Сьогодні я вперше за багато років передивилася Light the Universe. Це прекрасно настільки, що у мене немає слів для опису. У мене, яка зазвичай строчить простирадла тексту. Але це просто прекрасно: музика, сюжет відео, зріла краса Енді. Боже мій, я пам’ятаю, наче це було вчора, всі думки, що наповнили мою голову в 2006 році… Воістину the persistence of memory.
Не знаю, якими шляхами спотіфая мене привело послухати моє старе німецьке кохання, але результат був абсолютно неочікуваний – я перенеслася в 1996 рік. Я гостро відчула всі почуття, що мала тоді, слухаючи піратські касети та дивлячись відео якості п’ята копія з самозаписаної відеокасети. І нинішня Я, яка з часів 1990-х пережила ціле життя, отримала розум і досвід – я повністю погодилася з тим, що я відчувала підлітком. Ті самі пісні, ті самі моменти в цих піснях, що змушували серце замирати в екстазі, так само подіяли зараз, і так само діє на мене харизма Енді Деріса. Того Енді Деріса, талановитого харизматичного музиканта, який не має нічого спільного з нинішнім Енді, який похерив творчість і став заробляти бабло балаганом. Ну зрозуміти його можна: пенсія вже на порозі, фанати так і не прийняли його, фанатам треба дебільний задор, а колеги якраз впали в старчий маразм – то чого його мучитися. В теорії це зрозуміло, але в житті я не змогла спостерігати за цим, тож нинішнього Helloween для мене не існує. Але старі альбоми не втратили своєї сили. Дебільний хелловінівський задор розбавлений драматизмом особистості Енді, його Я домінувало тоді. Я зависла на альбомі The Time of the Oath. Пісня Power бездоганна. А кліп який до заглавної пісні – попри дикувато-смішний відеоряд, Енді тут вражає своєю позою: кліп сповнений руху, рух навколо Енді, але він сидить наче прикований до місця, до того кошмару, безумства, що пожирає його мозок. Або як утопленик, да, я любила називати Енді Русалочкою. Встрою відео в текст, бо на офіційному сайті відео такої якості, наче їх брали з тої відеокасети, яку я дивилася в 1990-х.
Forever and One. Саме з цього відео я дізналася про існування Хелловін і Енді Деріса. Ідеальне відео, щоб знести голову 14-річній дівчині. Ну що ж, на 41-річну жінку воно діє так само.
А з цього відео почалася нова стадія мого захоплення музикою, наслідки якої діють по сей день. Після заміжжя я відійшла від меломанства – як повна ідіотка, я вважала, що треба жити інтересами свого чоловіка і волосатим рокерам не місце в сімейному побуті. Дура. Проте надовго мене не хватило, потихеньку я стала повертатися до своїх захоплень. У 2006 році я побачила цей кліп – і я пропала. Тепер це вже не було фанатством підлітка, це була жага методичного вивчення. На той час у мене вже був комп’ютер, і я стала досліджувати Енді, використовуючи безмежні можливості інтернету. Так я відкрила для себе PC69 і Косту. Саме до них були мої перші тріпи в Німеччину. У Берліні після напівзакритого концерту в Хард Рок кафе я спілкувалася з Енді й отримала від нього поцілунок в щічку. Потім були ще пригоди… зустріч за сніданком у готелі в москві після того, як ми повернули назад в готель кілька заблукалих музикантів… Я рада, що встигла зробити ті пригоди до того, як Енді та його дружаліки PC69 зруйнували свій творчий талант заради грошей. And the story now goes on and on and on, і поїздки в Берлін продовжуються, бо у Іванни на роду написано, що німці – це її прокляття.
Сьогодні я вперше за багато років передивилася Light the Universe. Це прекрасно настільки, що у мене немає слів для опису. У мене, яка зазвичай строчить простирадла тексту. Але це просто прекрасно: музика, сюжет відео, зріла краса Енді. Боже мій, я пам’ятаю, наче це було вчора, всі думки, що наповнили мою голову в 2006 році… Воістину the persistence of memory.