Vilnius 20.05.2023
Sep. 16th, 2023 02:31 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaВирішила почати передивлятися тур-2023. А щоб зробити це, треба заново пережити Вільнюс.
Репетиція, майже повний концерт https://youtu.be/j78g1WJX5YU?si=FC9DZ5XJ1XBAMZ6I
За весь тур-2022 Ріхард не задирав свого носика стільки, як на одній лише відкривашці. Поки дійшло діло до Лінкс, я вже бачить не можу цей задраний носик. Це не милий носик беззахисного Ріхарда з туру-2019, коли він лахміттям розталої Сніжної Королеви намагався прикрити своє сердечко, о ні, це Сніжна Королева в найкращих – точніше найгірших – традиціях МіГу, наглухо закована в льодовий панцир, абсолютно холодна й нежива. Мені не ввижалося це влітку, зараз я передивляюся тур незамиленими очами, свіжим поглядом – і бачу прекрасну льодову статую замість звичного милого теплого Ріхарда. Що ж сталося тоді, що змусило Ріхарда витащити на світ Божий стару захисну реакцію, від чого він оберігав своє добре сердечко?
Зйомка відео зі сторони Ріхарда, але навіть здалеку видно, що на відкривашці Пауль не схожий на себе, він закляклий, нерухомий. Але ладно, спишемо це на те, що Раммлід публічно виконувалася в цьому турі вперше, раммштайни ще не відпрацювали рухи. На Лінкс Пауль ожив, втягнувся у звичний ритм Лінкс – але не сильно: перед соло Ріхарда він почав був традиційно знімати гітару – але на півдорозі обірвав це й замість розпівки з залом пішов до Оллі. Ріхард на розпівці не розмахував ручками як завжди, лише два рази він на від’їбись махнув рукою. Тільки на соло Ріхард подав ознаки життя – коли занурився в свою музику, втік у неї від цього світу.
На Бештрафе Ріхарду не сподобався звук, він нервово й психовано відірвав руку від грифу гітари, пішов по підсобки довго розмовляти зі своїми техніками. Пауль у цей час щось записував на папірцях, які він тримає біля дверей своєї підсобки.
На Гіфтіг у Ріхарда лише дві пози: або дивитися кудись в небо, або уткнутися в гітару. Судячи з частоти його утикання, він не відпрацював до комфортного рівня своє виконання Гіфтіг. Пауль же виконуючи свої традиційні сценічні рухи пильно стежив за спецефектами: у Гіфтіг впихнули дим, який у минулих турах валив на відкривашці, й Пауль спостерігав за цим димом. Знову-таки, як з Бештрафе, Пауль попри свої посмішки народу абсолютно не думав про публіку в парку, під маскою веселуна він контролював шоу.
На Пуппе Ріхард трохи змістив свій погляд вниз і зосередив його на верхівках дерев у парку. Дивився туди, а потім кривив губи, й так усю пісню. Замінивши мінет швидким притулянням губ до камери, махнув головою Тіллю «все, пішов звідси». Пауль же в своєму характерному стилі вирішив замаскувати нерви дуркуванням й став прикалуватися з Тіллем, при цьому збився граючи на гітарі – а Ріхад навіть оком не повів. Після приспіву Ріхард почав виконувати свій танець, але психанув і пішов до підсобки. Пауль розкидав навколо свої гіпертрофовані посмішки, й цей контраст жахає: занадто широкі посмішки Пауля й зле обличчя Ріхарда. Саме зле, на цій стадії Ріхард перестав виглядати як бездушна статуя, але зміна геть не на краще.
На Дойчланд Ріхард вискакує на сцену в новому халатику – й це розриває серце: Ріхард стільки уваги приділив своїм нарядам для туру, приклав стільки зусиль, щоб у турі бути красивим, Ріхард явно з насолодою очікував тур – і щось зіпсувало, катастрофічно зіпсувало йому настрій, затьмарило початок туру.
Посеред Радіо Ріхард відійшов у куточок вглибині сцени й став там спиною до людей. Наочна демонстрація, наскільки йому цікавим був цей концерт. Правда, перед співом Ріхард традиційно став на краю сцени й помахав людям, але недовго й знову з відчуттям, що робиться на від’їбись. Співав Ріхард аналогічно – паскудно імітуючи.
На щастя, на ютубі немає Мт з репетиції у добрій якості. Може, десь і є, але я не мазохістка шукати. Я більше ніколи в житті не хочу бачити це МТ, як Ріхард не пішов до Пауля, як Ріхард грає біля своєї підставки, а Пауль сам стоїть посеред сцени. Наскільки це відрізняється від МТ у Будапешті, коли Ріхард теж не пішов на середину сцени – але Пауль прибіг до нього, і Ріхард поклав голову йому на плече, дав йому погратися своєю гітарою, а потім потягнувся цілуватися й отримав поглажування спинки. Але у Вільнюсі Пауль не пішов до Ріхарда. Пауль поважав бажання Ріхарда замуруватися в своєму панцирі. Повага гітаристистів і їхнє взаєморозуміння – це чудово, але ТАКЕ МТ ніколи, ніколи не має повторитися.
Коли на Ду хаст Ріхард вийшов на сцену, підійшов до підставки Тілля й різко розвернувся обличчям до людей – це новий удар ножом в серце. Йдучи до себе після інтро Ріхард розмахував руками, але його ентузіазм швидко закінчився, на розпівці він стояв стовпом. Правда, штани підтягнув. Навіть походка у Ріхарда змінилася – коли він йде до підсобки, то ледве ноги волочить, наче з нього всі сили висосали й у нього немає ніякого бажання тут бути. Як це відрізняється від пружної енергійної ходи Ріхарда потім.
Після Сонне Ріхард запізнився на поклони, вискочив, коли всі вже розходилися, швидко зробив реверанс – на цій стадії концерту така поведінка вже виглядає доречною.
На маленькій сцені Тілль сам виконав Оне Діщ – Господи, скільки ж змін перетерпіла ця пісня протягом туру. Коли Тілль доспівував, раммштани піднялися на сцену, Ріхард йшов останнім – особливо помітно, як мало в нього ентузіазму. Підійшов на своє місце, підняв поваляну Тіллем стійку мікрофона, знову нахилився по мікрофон, приладнав його на стійку. Без якихось емоцій, що йому потрібно це робити, Ріхардом оволоділа апатія. Пішов зі сцени Ріхард не розкланючись і не цілуючи тьоток. Пішки пішов до великої сцени, не сів у лодку – причому реакція обслуги така, що це було спонтанне рішення.
На Аусландері Ріхард плащем відірвав якусь запчастину приборчика на поясі, мабуть, антену, відніс її в свою підсобку. Знову сходив до підсобки сказати щось про свої навушники. Після закінчення Аусландера втретє почалапав до підсобки.
Після лицезрінь всіх версій перепаскудженого Аусландера я маю сказати, що варіант Вільнюсу був самим адекватним. Просто прибрати аутро взагалі. Ріхард отримував власне задоволення, коли сам грав соло, він впадав у гітарний екстаз і пускався в експромти, його оновлена варіація соло Аусландера прекрасна, і було явно видно, що Ріхард насолоджується моментом – я рада за Ріхарда, але все-таки до кінця туру було дико бачити його самого на сцені. Рішення прибрати аусландер-кусси є оправданим, розумом я його підтримую, але це не значить, що треба на кожному концерті роздирати людям рану.
На цьому концерті Ріхард абсолютно не дружив зі співом: забував співати, коли треба, хотів співати, коли не треба, і цілком логічно, що на ДРСГ він забув підняти мікрофон. Варіант забити на спів і пропустити першу строчку тут неприйнятний, тож Ріхарду попри його настрій довелося скрючитися буквою зю до мікрофона. Ріхард все планує й продумує до найменших дрібниць, але тут він не здогадався зняти плащ, коли підходив до підсобки після Аусландера, довелося витрачати на роздягання зайві секунди під час надягання рукава. Рукави – черговий удар в серце, Ріхард старанно відвертав від Пауля носика й втік при першій нагоді.
Пауль давав Ріхарду особистий простір, але при цьому пильно слідкував за ним. Впевнена, що при першому натяку, що Ріхарду потрібна підтримка, Пауль зірвав би будь-який сценарій шоу й кинувся б до Ріхарда. На Пуссі апатія Ріхарда змінилася гіперактивністю – ну гіперактивністью по міркам льодової статуї: Ріхард став підтягувати штани (мабуть, незвично було відчувати, як по голій поясниці гуляє вітер), перебирав пальцями ремені на стегнах, підняв мікрофон набагато раніше, ніж треба, поправляв навушники, товкся біля підставки… коли стояв з ногою на підставці, вирішив нахилити голову й ледве не збив лобом мікрофона.
Фінальний удар – на поклонах Пауль став біля Ріхарда, дивився на Ріхарда, але Ріхард стаючи на коліно ухопився за Флаке, й Флаке допоміг Ріхарду піднятися. Як я написала вище, Пауль знав, що Ріхарду потрібна підтримка – правда, тут не в ментальному сенсі, а в фізичному, Пауль кинувся до Ріхарда – а Ріхард не прийняв його допомогу. Для Пауля це був сильний удар, у Пауля є свій заскок у голові – йому потрібно бути сильним плечем, але він стерпів цей удар і не тримає зла на Ріхарда.
Боже забав від таких концертів. І при цьому – до чого ж Ріхард прекрасний.
Бонус: перехід раммштайнів на маленьку сцену. У Ріхарда наче красива походка, він ставить ніжку перед ніжкою – але при цьому виглядає, що він ледве ноги волочить. Личко Ріхарда таке прекрасне – але погляд у нього страшний. Це око… він дивиться просто рандомно на людей, але погляд такий, наче він ненавидить усіх. І така втома на його обличчі. Ще й цигарка до губи прилипла. Пауль дурня клеїть, і тут це виглядає неприродньо. А позаду мило йдуть-гомонять зять і летц https://www.instagram.com/p/CxQEeNTtxjV/
Репетиція, майже повний концерт https://youtu.be/j78g1WJX5YU?si=FC9DZ5XJ1XBAMZ6I
За весь тур-2022 Ріхард не задирав свого носика стільки, як на одній лише відкривашці. Поки дійшло діло до Лінкс, я вже бачить не можу цей задраний носик. Це не милий носик беззахисного Ріхарда з туру-2019, коли він лахміттям розталої Сніжної Королеви намагався прикрити своє сердечко, о ні, це Сніжна Королева в найкращих – точніше найгірших – традиціях МіГу, наглухо закована в льодовий панцир, абсолютно холодна й нежива. Мені не ввижалося це влітку, зараз я передивляюся тур незамиленими очами, свіжим поглядом – і бачу прекрасну льодову статую замість звичного милого теплого Ріхарда. Що ж сталося тоді, що змусило Ріхарда витащити на світ Божий стару захисну реакцію, від чого він оберігав своє добре сердечко?
Зйомка відео зі сторони Ріхарда, але навіть здалеку видно, що на відкривашці Пауль не схожий на себе, він закляклий, нерухомий. Але ладно, спишемо це на те, що Раммлід публічно виконувалася в цьому турі вперше, раммштайни ще не відпрацювали рухи. На Лінкс Пауль ожив, втягнувся у звичний ритм Лінкс – але не сильно: перед соло Ріхарда він почав був традиційно знімати гітару – але на півдорозі обірвав це й замість розпівки з залом пішов до Оллі. Ріхард на розпівці не розмахував ручками як завжди, лише два рази він на від’їбись махнув рукою. Тільки на соло Ріхард подав ознаки життя – коли занурився в свою музику, втік у неї від цього світу.
На Бештрафе Ріхарду не сподобався звук, він нервово й психовано відірвав руку від грифу гітари, пішов по підсобки довго розмовляти зі своїми техніками. Пауль у цей час щось записував на папірцях, які він тримає біля дверей своєї підсобки.
На Гіфтіг у Ріхарда лише дві пози: або дивитися кудись в небо, або уткнутися в гітару. Судячи з частоти його утикання, він не відпрацював до комфортного рівня своє виконання Гіфтіг. Пауль же виконуючи свої традиційні сценічні рухи пильно стежив за спецефектами: у Гіфтіг впихнули дим, який у минулих турах валив на відкривашці, й Пауль спостерігав за цим димом. Знову-таки, як з Бештрафе, Пауль попри свої посмішки народу абсолютно не думав про публіку в парку, під маскою веселуна він контролював шоу.
На Пуппе Ріхард трохи змістив свій погляд вниз і зосередив його на верхівках дерев у парку. Дивився туди, а потім кривив губи, й так усю пісню. Замінивши мінет швидким притулянням губ до камери, махнув головою Тіллю «все, пішов звідси». Пауль же в своєму характерному стилі вирішив замаскувати нерви дуркуванням й став прикалуватися з Тіллем, при цьому збився граючи на гітарі – а Ріхад навіть оком не повів. Після приспіву Ріхард почав виконувати свій танець, але психанув і пішов до підсобки. Пауль розкидав навколо свої гіпертрофовані посмішки, й цей контраст жахає: занадто широкі посмішки Пауля й зле обличчя Ріхарда. Саме зле, на цій стадії Ріхард перестав виглядати як бездушна статуя, але зміна геть не на краще.
На Дойчланд Ріхард вискакує на сцену в новому халатику – й це розриває серце: Ріхард стільки уваги приділив своїм нарядам для туру, приклав стільки зусиль, щоб у турі бути красивим, Ріхард явно з насолодою очікував тур – і щось зіпсувало, катастрофічно зіпсувало йому настрій, затьмарило початок туру.
Посеред Радіо Ріхард відійшов у куточок вглибині сцени й став там спиною до людей. Наочна демонстрація, наскільки йому цікавим був цей концерт. Правда, перед співом Ріхард традиційно став на краю сцени й помахав людям, але недовго й знову з відчуттям, що робиться на від’їбись. Співав Ріхард аналогічно – паскудно імітуючи.
На щастя, на ютубі немає Мт з репетиції у добрій якості. Може, десь і є, але я не мазохістка шукати. Я більше ніколи в житті не хочу бачити це МТ, як Ріхард не пішов до Пауля, як Ріхард грає біля своєї підставки, а Пауль сам стоїть посеред сцени. Наскільки це відрізняється від МТ у Будапешті, коли Ріхард теж не пішов на середину сцени – але Пауль прибіг до нього, і Ріхард поклав голову йому на плече, дав йому погратися своєю гітарою, а потім потягнувся цілуватися й отримав поглажування спинки. Але у Вільнюсі Пауль не пішов до Ріхарда. Пауль поважав бажання Ріхарда замуруватися в своєму панцирі. Повага гітаристистів і їхнє взаєморозуміння – це чудово, але ТАКЕ МТ ніколи, ніколи не має повторитися.
Коли на Ду хаст Ріхард вийшов на сцену, підійшов до підставки Тілля й різко розвернувся обличчям до людей – це новий удар ножом в серце. Йдучи до себе після інтро Ріхард розмахував руками, але його ентузіазм швидко закінчився, на розпівці він стояв стовпом. Правда, штани підтягнув. Навіть походка у Ріхарда змінилася – коли він йде до підсобки, то ледве ноги волочить, наче з нього всі сили висосали й у нього немає ніякого бажання тут бути. Як це відрізняється від пружної енергійної ходи Ріхарда потім.
Після Сонне Ріхард запізнився на поклони, вискочив, коли всі вже розходилися, швидко зробив реверанс – на цій стадії концерту така поведінка вже виглядає доречною.
На маленькій сцені Тілль сам виконав Оне Діщ – Господи, скільки ж змін перетерпіла ця пісня протягом туру. Коли Тілль доспівував, раммштани піднялися на сцену, Ріхард йшов останнім – особливо помітно, як мало в нього ентузіазму. Підійшов на своє місце, підняв поваляну Тіллем стійку мікрофона, знову нахилився по мікрофон, приладнав його на стійку. Без якихось емоцій, що йому потрібно це робити, Ріхардом оволоділа апатія. Пішов зі сцени Ріхард не розкланючись і не цілуючи тьоток. Пішки пішов до великої сцени, не сів у лодку – причому реакція обслуги така, що це було спонтанне рішення.
На Аусландері Ріхард плащем відірвав якусь запчастину приборчика на поясі, мабуть, антену, відніс її в свою підсобку. Знову сходив до підсобки сказати щось про свої навушники. Після закінчення Аусландера втретє почалапав до підсобки.
Після лицезрінь всіх версій перепаскудженого Аусландера я маю сказати, що варіант Вільнюсу був самим адекватним. Просто прибрати аутро взагалі. Ріхард отримував власне задоволення, коли сам грав соло, він впадав у гітарний екстаз і пускався в експромти, його оновлена варіація соло Аусландера прекрасна, і було явно видно, що Ріхард насолоджується моментом – я рада за Ріхарда, але все-таки до кінця туру було дико бачити його самого на сцені. Рішення прибрати аусландер-кусси є оправданим, розумом я його підтримую, але це не значить, що треба на кожному концерті роздирати людям рану.
На цьому концерті Ріхард абсолютно не дружив зі співом: забував співати, коли треба, хотів співати, коли не треба, і цілком логічно, що на ДРСГ він забув підняти мікрофон. Варіант забити на спів і пропустити першу строчку тут неприйнятний, тож Ріхарду попри його настрій довелося скрючитися буквою зю до мікрофона. Ріхард все планує й продумує до найменших дрібниць, але тут він не здогадався зняти плащ, коли підходив до підсобки після Аусландера, довелося витрачати на роздягання зайві секунди під час надягання рукава. Рукави – черговий удар в серце, Ріхард старанно відвертав від Пауля носика й втік при першій нагоді.
Пауль давав Ріхарду особистий простір, але при цьому пильно слідкував за ним. Впевнена, що при першому натяку, що Ріхарду потрібна підтримка, Пауль зірвав би будь-який сценарій шоу й кинувся б до Ріхарда. На Пуссі апатія Ріхарда змінилася гіперактивністю – ну гіперактивністью по міркам льодової статуї: Ріхард став підтягувати штани (мабуть, незвично було відчувати, як по голій поясниці гуляє вітер), перебирав пальцями ремені на стегнах, підняв мікрофон набагато раніше, ніж треба, поправляв навушники, товкся біля підставки… коли стояв з ногою на підставці, вирішив нахилити голову й ледве не збив лобом мікрофона.
Фінальний удар – на поклонах Пауль став біля Ріхарда, дивився на Ріхарда, але Ріхард стаючи на коліно ухопився за Флаке, й Флаке допоміг Ріхарду піднятися. Як я написала вище, Пауль знав, що Ріхарду потрібна підтримка – правда, тут не в ментальному сенсі, а в фізичному, Пауль кинувся до Ріхарда – а Ріхард не прийняв його допомогу. Для Пауля це був сильний удар, у Пауля є свій заскок у голові – йому потрібно бути сильним плечем, але він стерпів цей удар і не тримає зла на Ріхарда.
Боже забав від таких концертів. І при цьому – до чого ж Ріхард прекрасний.
Бонус: перехід раммштайнів на маленьку сцену. У Ріхарда наче красива походка, він ставить ніжку перед ніжкою – але при цьому виглядає, що він ледве ноги волочить. Личко Ріхарда таке прекрасне – але погляд у нього страшний. Це око… він дивиться просто рандомно на людей, але погляд такий, наче він ненавидить усіх. І така втома на його обличчі. Ще й цигарка до губи прилипла. Пауль дурня клеїть, і тут це виглядає неприродньо. А позаду мило йдуть-гомонять зять і летц https://www.instagram.com/p/CxQEeNTtxjV/