![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaВже як пішов настрій підводити підсумки, то напишу я про це літо. Мабуть, це було найважче літо в моєму житті. І Раммштайн одночасно робили його важчим і кращим.
Спека. Страшна аномальна спека, місяць температура в тіні досягала +45. Від такої спеки неможливо врятуватися кондиціонерами, вона відчувається на клітинному рівні, постійно давить на серце, не дає перепочинку ні на мить. Всюди пил, рослинність згоріла, відчуття життя в пустелі.
Світло. Точніше його відсутність. Відключення електрики зимою 2022-2023 – то була легка репетиція цьоголітнього пиздеця. Три місяці планових, аварійних та ще хер зна яких відключень. У поєднанні з вищеназваною спекою – це було особливе знущання над нервами та організмом. Деякі дні світло давали лише 6 годин на добу. Опубліковані графіки відключень постійно змінювалися та не дотримувалися. В принципі влітку без світла жити можна. На бойлер-пралку можна підгадати годину включення електроенергії, їсти можна просто овочі, які не потребують холодильника, всякі розкоші типу мікрохвильовки не такі вже й необхідні в грі на виживання, достатній запас пауербанків підтримує телефон. Саме страшне при відключенні світла – це те, що зникає зв’язок. Кабельні мережі інтернету у нас не обладнані акумуляторами, при зникненні світла доводиться переходити на мобільний інтернет. Мобільні мережі не розраховані на таке навантаження, тож мобільний зв’язок лягає й здихає. І це страшно. Не знаєш, що з твоїми рідними, не знаєш, що відбувається. У малої в Дніпрі така повна відсутність зв’язку якось припала на прильоти, і вона не знала, коли зона перестала бути червоною, коли безпечно вийти. А у мене найбільший страх – це те, що через відсутність зв’язку я не отримаю її дзвінки-повідомлення про прильоти.
Прильоти. Двічі об’єкт біля будинку малої був під сильними обстрілами, перший мала нарахувала 10 ракет, другий раз – 7. Вікна у малої вціліли лише тому, що її будинок закритий від епіцентру обстрілу іншими будинками. А от у її робочому кабінеті вікно вибило вибуховою хвилею. Бачити по відеозв’язку обличчя твоєї дитини в момент вибуху, чути цей вибух – ні, я не буду писати про це. А потім розбомблений «Охматдит» у Києві, ракові діти під крапельницями на подвір’ї дитячої лікарні, хірурги закривали оперуємих дітей своїми тілами – і всьому світу глибоко похер. А, нє, вибачаюся, світ «глибоко стурбований». Тож у мене немає ніякого співчуття до закликів європейців у соцмережах на кшталт «допоможіть моїй дитині здійснити мрію зустрітися з Раммштайн». Наші українські діти мріють просто жити.
Раммштайн. Раммштайн допоміг пережити це все. Не втратити розум від жахіття реальності. Реальності настільки страшної, що мозок сам відключається від неї і замінює на щось інше. У моєму випадку це Раммштайн. Це мій психічний порятунок. Але і тут не обійшлося без штрессу. Бо нема зв’язку – нема Раммштайн. Добре, що концерти закінчувалися вночі, після опівночі навантаження на мобільну мережу зменшувалося, і можна було роздаючи мобільний інтернет на ноут працювати в звичному режимі. Ще й Всесвіт підсунув закономірність: якщо особливо довго чи внепланово немає світла – то значить концерт особливо цікавий. Та й навіть у найглухіші передранкові години мобільний інтернет такий слабий, що можна користуватися лише або ноутом, або телефоном. А от ввечері зв’язок був взагалі недосяжний. Особливо боляче було, коли проривається повідомлення від когось із подруг «ти це бачила?», а я бачу лише незагружений пустий екран.
Ну і на завершення - перед Гельзенкірхеном мала сильно захворіла, приїхала додому з таким кашлем, що я вже боялася запалення легень. На щастя, обійшлося, але що маленька дитинка, що доросла дівка - мати однаково сидить біля ліжка.
Ось те, що стояло за постами на моєму блозі. Ось так пройшло літо. Хоча зараз лише другий день серпня, але у мене відчуття, що літо всьо, це якісь пусті дні до осені.
Спека. Страшна аномальна спека, місяць температура в тіні досягала +45. Від такої спеки неможливо врятуватися кондиціонерами, вона відчувається на клітинному рівні, постійно давить на серце, не дає перепочинку ні на мить. Всюди пил, рослинність згоріла, відчуття життя в пустелі.
Світло. Точніше його відсутність. Відключення електрики зимою 2022-2023 – то була легка репетиція цьоголітнього пиздеця. Три місяці планових, аварійних та ще хер зна яких відключень. У поєднанні з вищеназваною спекою – це було особливе знущання над нервами та організмом. Деякі дні світло давали лише 6 годин на добу. Опубліковані графіки відключень постійно змінювалися та не дотримувалися. В принципі влітку без світла жити можна. На бойлер-пралку можна підгадати годину включення електроенергії, їсти можна просто овочі, які не потребують холодильника, всякі розкоші типу мікрохвильовки не такі вже й необхідні в грі на виживання, достатній запас пауербанків підтримує телефон. Саме страшне при відключенні світла – це те, що зникає зв’язок. Кабельні мережі інтернету у нас не обладнані акумуляторами, при зникненні світла доводиться переходити на мобільний інтернет. Мобільні мережі не розраховані на таке навантаження, тож мобільний зв’язок лягає й здихає. І це страшно. Не знаєш, що з твоїми рідними, не знаєш, що відбувається. У малої в Дніпрі така повна відсутність зв’язку якось припала на прильоти, і вона не знала, коли зона перестала бути червоною, коли безпечно вийти. А у мене найбільший страх – це те, що через відсутність зв’язку я не отримаю її дзвінки-повідомлення про прильоти.
Прильоти. Двічі об’єкт біля будинку малої був під сильними обстрілами, перший мала нарахувала 10 ракет, другий раз – 7. Вікна у малої вціліли лише тому, що її будинок закритий від епіцентру обстрілу іншими будинками. А от у її робочому кабінеті вікно вибило вибуховою хвилею. Бачити по відеозв’язку обличчя твоєї дитини в момент вибуху, чути цей вибух – ні, я не буду писати про це. А потім розбомблений «Охматдит» у Києві, ракові діти під крапельницями на подвір’ї дитячої лікарні, хірурги закривали оперуємих дітей своїми тілами – і всьому світу глибоко похер. А, нє, вибачаюся, світ «глибоко стурбований». Тож у мене немає ніякого співчуття до закликів європейців у соцмережах на кшталт «допоможіть моїй дитині здійснити мрію зустрітися з Раммштайн». Наші українські діти мріють просто жити.
Раммштайн. Раммштайн допоміг пережити це все. Не втратити розум від жахіття реальності. Реальності настільки страшної, що мозок сам відключається від неї і замінює на щось інше. У моєму випадку це Раммштайн. Це мій психічний порятунок. Але і тут не обійшлося без штрессу. Бо нема зв’язку – нема Раммштайн. Добре, що концерти закінчувалися вночі, після опівночі навантаження на мобільну мережу зменшувалося, і можна було роздаючи мобільний інтернет на ноут працювати в звичному режимі. Ще й Всесвіт підсунув закономірність: якщо особливо довго чи внепланово немає світла – то значить концерт особливо цікавий. Та й навіть у найглухіші передранкові години мобільний інтернет такий слабий, що можна користуватися лише або ноутом, або телефоном. А от ввечері зв’язок був взагалі недосяжний. Особливо боляче було, коли проривається повідомлення від когось із подруг «ти це бачила?», а я бачу лише незагружений пустий екран.
Ну і на завершення - перед Гельзенкірхеном мала сильно захворіла, приїхала додому з таким кашлем, що я вже боялася запалення легень. На щастя, обійшлося, але що маленька дитинка, що доросла дівка - мати однаково сидить біля ліжка.
Ось те, що стояло за постами на моєму блозі. Ось так пройшло літо. Хоча зараз лише другий день серпня, але у мене відчуття, що літо всьо, це якісь пусті дні до осені.
no subject
Date: 2024-08-02 03:31 pm (UTC)no subject
Date: 2024-08-02 03:32 pm (UTC)no subject
Date: 2024-08-03 06:47 pm (UTC)пиздец, поражает как вы держитесь. хоть бы это всё быстрее закончилось.
no subject
Date: 2024-08-03 06:49 pm (UTC)