Music & tears
Sep. 1st, 2024 01:31 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaДожилася до того, що нонстоп слухаю сльозливі французькі пісні – а все через герра Ландерса.
Пару днів тому перечитала деякі старі інтерв’ю гітаристів: шукала одну інфу, а заодно наштовхнулася на різні факти, про які забула чи не звернула увагу раніше. Коли я робила свої огляди інтерв’ю на днєві, то фокусувалася на Ріхарді. А зараз мені хочеться зробити порівняльну характеристику гітаристів. Давним-давно у школі я думала: та нащо мене змушують робити порівняльну характеристику Наташі Ростової і Тетяни Ларіної – а от тепер воно знадобилося. Через порівняння краще розкриваються характери.
Попри те, що Ріхард у Раммштайн написав самі кращі, самі зворушливі балади, які розривають душу – сам він не є баладною особистістю. Ріхард рідко слухає heartfelt songs. Хоча майже все своє життя Ріхард не міг плакати й використовував музику для того, щоб випустити свої емоції, але він виштовхує ці емоції через енергійну агресивну музику.
А от Пауль при всій його любові до гучної важкої музики, навпаки, підпадає під дію балад. Може, саме тому Пауль і слухає енергійну музику – щоб не ставати занадто емоційним. Коли Пауль почувається пригніченим, down, він уникає слухання музики. Особливо сльозливої музики, бо тоді він геть розкисає. Була одна пісня, почувши яку, Пауль відразу починав плакати. Ну він сам використав термін «плакати», мабуть, це не буквально сльози, а такий душевно убитий стан.
Це пісня 1986 року канадської француженки Fabienne Thibeault "Le monde est stone", Пауль розказав про неї в 2005 році.
Пару днів тому перечитала деякі старі інтерв’ю гітаристів: шукала одну інфу, а заодно наштовхнулася на різні факти, про які забула чи не звернула увагу раніше. Коли я робила свої огляди інтерв’ю на днєві, то фокусувалася на Ріхарді. А зараз мені хочеться зробити порівняльну характеристику гітаристів. Давним-давно у школі я думала: та нащо мене змушують робити порівняльну характеристику Наташі Ростової і Тетяни Ларіної – а от тепер воно знадобилося. Через порівняння краще розкриваються характери.
Попри те, що Ріхард у Раммштайн написав самі кращі, самі зворушливі балади, які розривають душу – сам він не є баладною особистістю. Ріхард рідко слухає heartfelt songs. Хоча майже все своє життя Ріхард не міг плакати й використовував музику для того, щоб випустити свої емоції, але він виштовхує ці емоції через енергійну агресивну музику.
А от Пауль при всій його любові до гучної важкої музики, навпаки, підпадає під дію балад. Може, саме тому Пауль і слухає енергійну музику – щоб не ставати занадто емоційним. Коли Пауль почувається пригніченим, down, він уникає слухання музики. Особливо сльозливої музики, бо тоді він геть розкисає. Була одна пісня, почувши яку, Пауль відразу починав плакати. Ну він сам використав термін «плакати», мабуть, це не буквально сльози, а такий душевно убитий стан.
Це пісня 1986 року канадської француженки Fabienne Thibeault "Le monde est stone", Пауль розказав про неї в 2005 році.