![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaМала, наслухавшись моїх розповідей про красу Праги, поїхала туди й собі подивитися на місто-казку. І от гуляючи по Празі мала підійшла до готелю, де жили Раммштайн, і шле мені звідти відосики. Вся моя шиза знову тригентулася. Наче вчора я стояла там. Господи, то реально була казка. У справжньому житті так не буває.
Так пусто під готелем, лише зрідка якийся перехожий проходить мимо. Ніяких фанів, які поодинці жмуться по кутках чи збираються натовпом. Персонал готелю не товчеться на вулиці, роздивляючись такий атракціон. Перехожі не зупиняються з дурним питанням: «а на кого ви тут чекаєте?», наче уніформа з Раммштайн-футболок на фанатах не робить це очевидним. Маленька тиха нічим не примітна площа Нового Міста. І ніхто не здогадається, який вибух емоцій був тут у травні.
У цій кафешці Пауль снідав. З дверей за кафешкою Ріхард вийшов покурити й, побачивши фанатів, поманив їх до себе. З цих дверей раммштайни виходили до своїх мерседесів. На цю бруківку ступали маленькі акуратні ніжки в новеньких кедиках. Ох, ця бруківка, я пам’ятаю кожен камінчик. І очима, і сідницями, бо в неділю задовбалася стояти й всілася на бруківку – правда, не одна я, там у нас загальні посиділки були.
Оці кущі в вазонах – такі самі стоять біля дверей кафе, і Ріхард, заходячи всередину після роздачі автографів, затушив недопалок у вазоні. Ох, Ріхарде.
_________
Роздерла собі по живому рани Праги, знову переживаю кожен момент, передивляюсь свої фото-відео – і наткнулася на фото, про яке я геть забула. Пауль з фрау Аріеллою перед публічною репетицією 9 травня. Я йдучи по Новому Місту повернула з-за кутка будинку й буквально налетіла на таку картину. Коли фани пішли, я підійшла до Пауля. Тоді Пауль підписав мені квиток, сфотографувався й обійняв. А фрау дуже доброзичливо чекала. Я вибачилася, що затримую, але жодного натяку на якесь незадоволення не було.
Так пусто під готелем, лише зрідка якийся перехожий проходить мимо. Ніяких фанів, які поодинці жмуться по кутках чи збираються натовпом. Персонал готелю не товчеться на вулиці, роздивляючись такий атракціон. Перехожі не зупиняються з дурним питанням: «а на кого ви тут чекаєте?», наче уніформа з Раммштайн-футболок на фанатах не робить це очевидним. Маленька тиха нічим не примітна площа Нового Міста. І ніхто не здогадається, який вибух емоцій був тут у травні.
У цій кафешці Пауль снідав. З дверей за кафешкою Ріхард вийшов покурити й, побачивши фанатів, поманив їх до себе. З цих дверей раммштайни виходили до своїх мерседесів. На цю бруківку ступали маленькі акуратні ніжки в новеньких кедиках. Ох, ця бруківка, я пам’ятаю кожен камінчик. І очима, і сідницями, бо в неділю задовбалася стояти й всілася на бруківку – правда, не одна я, там у нас загальні посиділки були.
Оці кущі в вазонах – такі самі стоять біля дверей кафе, і Ріхард, заходячи всередину після роздачі автографів, затушив недопалок у вазоні. Ох, Ріхарде.
_________
Роздерла собі по живому рани Праги, знову переживаю кожен момент, передивляюсь свої фото-відео – і наткнулася на фото, про яке я геть забула. Пауль з фрау Аріеллою перед публічною репетицією 9 травня. Я йдучи по Новому Місту повернула з-за кутка будинку й буквально налетіла на таку картину. Коли фани пішли, я підійшла до Пауля. Тоді Пауль підписав мені квиток, сфотографувався й обійняв. А фрау дуже доброзичливо чекала. Я вибачилася, що затримую, але жодного натяку на якесь незадоволення не було.