The Hobbit
Feb. 17th, 2025 12:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaПодумала і вирішила: якого хера, чому я не можу писати на власному блозі про те, що цікаво мені, лише тому, що тут ходять незнайомі мені люди зі своїми власними сподіваннями, що тут читати. Цей блог я веду для себе, а мені життєво необхідно фіксувати думки на папері… на екрані. І якщо мені хочеться відволіктися на ельфів у Всесвіті LOTR – я буду писати про це.
Боюся, у цьогорічному Spotify Wrapped найбільше прослуховуємою піснею буде “The Misty Mountain Song”, яку співають гноми в Хоббіті-1. Коли вони своїми низькими голосами з глибини надр і душі заспівали цю пісню – це був поворотний момент, коли стрьомна компанія гномів перетворилася на живих особистостей, які викликають симпатію. І на Більбо розкрилися очі – мені в книгах Толкіна ніколи не був зрозумілий Більбо, чому всі з ним так носяться. А тут дійшло, спасибі актору, який спершу ніяк не відповідав моєму уявленню про Більбо, а потім у голові клацнуло. Якщо дивитися з позиції людських якостей – а саме на проблему «маленької людини» був націлений Толкін, не на видовищний екшн – то Більбо набагато достойніший, ніж Фродо. Фродо, при всьому розумінні тягаря його ноші, просто ніс свою ношу й страждав, спонукаючи інших демонструвати найкращі людські якості. А от Більбо сам є взірцем Великої Людини в маленькому тілі. Боже, коли він віддав Аркенстоун Трандуїлу й Барду, а потім повернувся до гномів, усвідомлюючи гнів Торіна… А його прощання з гномами, запрошення на чай о 4:00 – я й так ридала після сліз Трандуїла, а те прощання добило мене сильніше, ніж похорони Торіна з племінниками.
Але про пісню. Каюся, вірші Толкіна я переважно пролистую що в перекладі, що в оригіналі, але “The Misty Mountain Song” була взята з книги «Хоббіт», і вона прекрасна:
Far over the misty mountains cold
To dungeons deep and caverns old
We must away, ere break of day,
To claim our long-forgotten gold.
І в оригіналі була згадка про Трандуїла, тому що пісня не про абстрактне королівство гномів, а конкретно про Еребор, і лише Трандуїл був там ельфійським лордом:
For ancient king and elvish lord
There many a gleaming golden hoard…
Угу, цей лорд любив багатство. І його дії знайшли відображення в сучасній адаптації “The Misty Mountain Song” для фінальних титрів:
Some folk we never forget,
Some kind we never forgive –
о да, ніколи не пробачать ельфів, не пробачать того, як король ельфів відвернувся від них.
Передивилася документалку до «Хоббіта» - 24 години «Апендексів». Окей, дивилася не 24 години, багато що пролистувала, бо мене аж ніяк не цікавить створення печери гоблінів тощо, але на багатьох моментах доводилося зависати. Цікаві пояснення, звідки взяті підґрунтя героїв, їхні корені зі скандинавських і германських легенд. І шокуюче усвідомлення: а дійсно, Смауг – це перший дракон сучасного фентезі, це той дракон, який породив звичне нам уявлення про драконів. Взагалі глибокий респект Толкіну за те, що він очистив древні легенди від вікторіанської приторності, коли ельфів перетворили на садових фей, а з драконів зробили посміховисько.
Документалка – штука хороша, але документалки Behind the Scenes треба дивитися обережно. Бо інколи погляд за лаштунки розбиває магію та розчаровує. Сцена битви Галадріель, Елронда й Сарумана з назгулами і духом Саурона в Дол Гулдурі шикарна, але я не хочу бачити, як вона була створена. Я хочу, щоб у моїй уяві вона залишалася поглядом у інший світ величних сил, а не скопищем людей. Я не хочу бачити Галадріель як бісячу бабу, Галадрієль має бути лише страшною силою – та реально, якби в LOTR вона взяла запропоноване Фродо Кільце, то перетворилася б на таку Чорну Володарку, що Саурон у порівнянні був би милим хлопчиком. Інший момент, який може розчарувати – це коли актори говорять, і виявляється, що краще б вони мовчали. Отут неприємно вразив сер Йен Мак-Келлен, який продемонстував, що йому далеко до мудрості Гендальфа. У документалці до LOTR він некрасиво висказався про Орландо Блума, а в інтерв’ю до «Хоббіта» він ляпнув, що Лі Пейс-Трандуїл – гей. На той момент Лі не був out, і хоча на знімальному майданчику всі бачили, що між Лі-Трандуїлом і Річардом-Торіном зав’язався роман, але нащо про це говорити. Кстаті, у Behind the Scenes дуже помітно, з якою пришибленою посмішкою Річард-Торін дивився на Лі-Трандуїла, коли той веселився на троні, а репетиція їхньої спільної сцени - це реально hot.
У людей є gay-radar, а у мене є German-radar. Чому я постійно знаходжу собі німців? Я й гадки не мала, що Лі Пейс має німецьке коріння, пару днів тому прочитала про це й була в повному шоці. Я взагалі думала, що в ньому є індіанська кров, враховуючи те, що він народився в Оклахомі, та його лінію скул. І от здрасьтє, приїхали. Ще з милоти – він одружений з чоловіком і має донечку. Від цього Трандуїл стає ще чарівнішим. От у випадку з Лі-Трандуїлом кожен бекстейдж-момент на зйомках «Хоббіта» лише прикрашає та доповнює образ Трандуїла: коли Лі сміється, танцює, жартує чи просто вештається в халаті й проявляє свою позитивну натуру – це також Трандуїл. А ще, канєшно, як Лі й Орландо називають один одного “dad” і “son”.
У 2024 році було оголошено про зйомки нового LOTR-фільму – “The Lord of the Rings: The Hunt for Gollum”, і зараз пішли чутки про набір акторів. Гендальф погодився, Арагорну запропонували, але він думає, Леголасу не пропонували, але він хоче. Леголас і Трандуїл МАЮТЬ бути в цьому фільмі, бо це один з небагатьох канонічних фактів, які відомі про те, як Арагорн полював на Голлума – що Арагорн доставив його в Мірквуд, звідти Голлум втік, і Трандуїл послав Леголаса до Елронда зі звісткою про це. Саме головне - щоб у фільмі були канонічні актори. І пофіг, що коли почали знімати LOTR, Орландо-Леголасу було 20+, а зараз йому 50-, він прекрасно виглядає, макіяж і технології чудово справляться, так само Вігго-Арагорну вік не шкодить - та ну любий зістариться, скитаючись по неблагополучним землям.
Боюся, у цьогорічному Spotify Wrapped найбільше прослуховуємою піснею буде “The Misty Mountain Song”, яку співають гноми в Хоббіті-1. Коли вони своїми низькими голосами з глибини надр і душі заспівали цю пісню – це був поворотний момент, коли стрьомна компанія гномів перетворилася на живих особистостей, які викликають симпатію. І на Більбо розкрилися очі – мені в книгах Толкіна ніколи не був зрозумілий Більбо, чому всі з ним так носяться. А тут дійшло, спасибі актору, який спершу ніяк не відповідав моєму уявленню про Більбо, а потім у голові клацнуло. Якщо дивитися з позиції людських якостей – а саме на проблему «маленької людини» був націлений Толкін, не на видовищний екшн – то Більбо набагато достойніший, ніж Фродо. Фродо, при всьому розумінні тягаря його ноші, просто ніс свою ношу й страждав, спонукаючи інших демонструвати найкращі людські якості. А от Більбо сам є взірцем Великої Людини в маленькому тілі. Боже, коли він віддав Аркенстоун Трандуїлу й Барду, а потім повернувся до гномів, усвідомлюючи гнів Торіна… А його прощання з гномами, запрошення на чай о 4:00 – я й так ридала після сліз Трандуїла, а те прощання добило мене сильніше, ніж похорони Торіна з племінниками.
Але про пісню. Каюся, вірші Толкіна я переважно пролистую що в перекладі, що в оригіналі, але “The Misty Mountain Song” була взята з книги «Хоббіт», і вона прекрасна:
Far over the misty mountains cold
To dungeons deep and caverns old
We must away, ere break of day,
To claim our long-forgotten gold.
І в оригіналі була згадка про Трандуїла, тому що пісня не про абстрактне королівство гномів, а конкретно про Еребор, і лише Трандуїл був там ельфійським лордом:
For ancient king and elvish lord
There many a gleaming golden hoard…
Угу, цей лорд любив багатство. І його дії знайшли відображення в сучасній адаптації “The Misty Mountain Song” для фінальних титрів:
Some folk we never forget,
Some kind we never forgive –
о да, ніколи не пробачать ельфів, не пробачать того, як король ельфів відвернувся від них.
Передивилася документалку до «Хоббіта» - 24 години «Апендексів». Окей, дивилася не 24 години, багато що пролистувала, бо мене аж ніяк не цікавить створення печери гоблінів тощо, але на багатьох моментах доводилося зависати. Цікаві пояснення, звідки взяті підґрунтя героїв, їхні корені зі скандинавських і германських легенд. І шокуюче усвідомлення: а дійсно, Смауг – це перший дракон сучасного фентезі, це той дракон, який породив звичне нам уявлення про драконів. Взагалі глибокий респект Толкіну за те, що він очистив древні легенди від вікторіанської приторності, коли ельфів перетворили на садових фей, а з драконів зробили посміховисько.
Документалка – штука хороша, але документалки Behind the Scenes треба дивитися обережно. Бо інколи погляд за лаштунки розбиває магію та розчаровує. Сцена битви Галадріель, Елронда й Сарумана з назгулами і духом Саурона в Дол Гулдурі шикарна, але я не хочу бачити, як вона була створена. Я хочу, щоб у моїй уяві вона залишалася поглядом у інший світ величних сил, а не скопищем людей. Я не хочу бачити Галадріель як бісячу бабу, Галадрієль має бути лише страшною силою – та реально, якби в LOTR вона взяла запропоноване Фродо Кільце, то перетворилася б на таку Чорну Володарку, що Саурон у порівнянні був би милим хлопчиком. Інший момент, який може розчарувати – це коли актори говорять, і виявляється, що краще б вони мовчали. Отут неприємно вразив сер Йен Мак-Келлен, який продемонстував, що йому далеко до мудрості Гендальфа. У документалці до LOTR він некрасиво висказався про Орландо Блума, а в інтерв’ю до «Хоббіта» він ляпнув, що Лі Пейс-Трандуїл – гей. На той момент Лі не був out, і хоча на знімальному майданчику всі бачили, що між Лі-Трандуїлом і Річардом-Торіном зав’язався роман, але нащо про це говорити. Кстаті, у Behind the Scenes дуже помітно, з якою пришибленою посмішкою Річард-Торін дивився на Лі-Трандуїла, коли той веселився на троні, а репетиція їхньої спільної сцени - це реально hot.
У людей є gay-radar, а у мене є German-radar. Чому я постійно знаходжу собі німців? Я й гадки не мала, що Лі Пейс має німецьке коріння, пару днів тому прочитала про це й була в повному шоці. Я взагалі думала, що в ньому є індіанська кров, враховуючи те, що він народився в Оклахомі, та його лінію скул. І от здрасьтє, приїхали. Ще з милоти – він одружений з чоловіком і має донечку. Від цього Трандуїл стає ще чарівнішим. От у випадку з Лі-Трандуїлом кожен бекстейдж-момент на зйомках «Хоббіта» лише прикрашає та доповнює образ Трандуїла: коли Лі сміється, танцює, жартує чи просто вештається в халаті й проявляє свою позитивну натуру – це також Трандуїл. А ще, канєшно, як Лі й Орландо називають один одного “dad” і “son”.
У 2024 році було оголошено про зйомки нового LOTR-фільму – “The Lord of the Rings: The Hunt for Gollum”, і зараз пішли чутки про набір акторів. Гендальф погодився, Арагорну запропонували, але він думає, Леголасу не пропонували, але він хоче. Леголас і Трандуїл МАЮТЬ бути в цьому фільмі, бо це один з небагатьох канонічних фактів, які відомі про те, як Арагорн полював на Голлума – що Арагорн доставив його в Мірквуд, звідти Голлум втік, і Трандуїл послав Леголаса до Елронда зі звісткою про це. Саме головне - щоб у фільмі були канонічні актори. І пофіг, що коли почали знімати LOTR, Орландо-Леголасу було 20+, а зараз йому 50-, він прекрасно виглядає, макіяж і технології чудово справляться, так само Вігго-Арагорну вік не шкодить - та ну любий зістариться, скитаючись по неблагополучним землям.