LOTR - thoughts
Feb. 19th, 2025 06:33 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaWhere does your journey end?
Мене муляє бажання витащити з кладовки свої старі університетські конспекти з Медієвістики. Її читав професор з МГУ, який захистився по темі західноєвропейського епосу, і на лекціях приділяв цьому багато уваги. Саме він спонукав мене прочитати Беовульфа, Едди, Нібелунгів… Коли професор дізнався про мій інтерес, то запропонував мені піти в аспірантуру. У мене були інші плани на життя, і я не жалію, але згадати приємно.
Світ Толкіна виведений з того епосу. Треба мати великий талант, щоб із древніх саг і легенд, де розчлененка, збочення й тортури – звичайна річ, породити привабливих для сучасної людини істот. Ті ж самі ельфи – справжні ельфи – ніколи не були добрими… Хоча якщо подивитися на ельфів Сильмариліону, то вони ельфів із древніх легенд переплюнуть у своїй жорстокості. Ох цей «Сильмариліон», ще один спогад з універу: я купила книгу під час сесії, більшість екзаменів у мене вже було закрито, і я замість того, щоб готуватися до тих екзаменів, що лишилися, читала «Сильмариліон». І зрозуміла його з першої спроби, от що історична освіта робить. Нє, ну щас я точно не буду читати «Сильмариліон» в оригіналі, на такі подвиги я ще не готова. Я оно на книжці «Хоббіт» застряла, читаю як з-під палки, бо мене клинить на версію фільму, та й сама книжка «Хоббіт» перестала бути каноном, Толкін збирався переписати її, тільки не встиг до смерті… Хоча якби Толкін побачив кіно, то помер би знову, він явно не збрирався переписати «Хоббіта» ТАК.
На IMDB наткнулася на цікаву думку:
The sudden scars on Thranduil's face are a creation of the movie adaptation. However, his scars may reflect a little-emphasized facet of J.R.R. Tolkien's lore: Elves' "Fëa" (a metaphysical concept analogous translatable as "soul") occasionally influences the "Hröa" (the fleshly, physical body), particularly under moments of extreme stress. This can manifest as extreme physical changes that reflect the mind's state, in this case deep war scars. This is in accordance to J.R.R. Tolkien's texts and books, the last battle where Thranduil fought, was the Last Alliance at the end of the Second Age (about three thousand years earlier), where Sauron was defeated.
Битва з Сауроном, беззаперечно, глибоко вплинула на Трандуїла, але шрами не були маніфестацією тієї психічної травми, Трандуїл чітко сказав, що це результат гніву та вогню дракона. Однак концепція Fea/Hroa, як душа впливає на тіло, пояснює зовнішній вигляд ельфів. Будучи безсмертними, ельфи виглядають не на свій вік, а на те, як вони відчувають себе. Тож Елронд, який взвалив на себе тягар відповідальності за все Середземʼя, виглядає старше за Трандуїла, який попри всі випробування свого життя має вигляд квітучої юності, і лише його поведінка й очі видають, що він набагато старший і мудріший за свого сина.
Попри всю взбалмошність натури Трандуїла він реально мудрий, і його позиція ізоляції є правильною для його народу. Всіх не врятувати, весь світ не захистити, і Трандуїл робить те, що має робити король – захищає свій народ. Благородні лозунги і дії на почуттях він давно переріс. Але це ніяк не означає, що в нього нема почуттів. Як король, він не відправив свій народ захищати гномів, але як батько він важко переживав своє рішення. Він прийшов на місце останньої битви і оглядав тіла, боючись побачити серед них тіло свого сина, і коли Леголас вийшов йому назустріч, Трандуїл швидко оглянув сина, впевнюючись, що той не ушкоджений. Шкода, що Леголас не переживав за батька так, як батько переживав за нього – приїхавши у Дейл Леголас навіть не поцікавився, як батько пережив битву: те, що Трандуїл здавався неушкодженим зовні, не значить, що він був у нормі всередині, ні, він не був, він був у стані шоку від смертей ельфів. І син вибрав цей момент, щоб вступити з ним у конфлікт. Ну спасибі, синочок.
Взагалі дії та емоції Леголаса – як у тінейджера, недарма орк, якого Трандуїл убив на допиті, назвав Леголаса Elfling – ельфенишем. Хоча за віком Леголас молодий, але цілком дорослий, мабуть, занадто сильний батьківський контроль сповільнив його взросління. Для обох, батька й сина, було добре, що Леголас поїхав з дому, він подорослішав і очистився від підліткової агресії, у подорож з хранителями Кільця відправився зовсім інший, мудрий Леголас.
Хоча Леголас не засвоїв головну мудрість батька: не прив’язуватися до смертних. Папа дуже чітко висловлював свою думку з цього приводу, папі тільки в службі психологічної підтримки працювати.
Трандуїлу й Елронду лишилося обнятися й випити, виростили діток на свою голову: у одного дочка заміж за людину вийшла, а у іншого син додому гнома привів. Хоча Трандуїлу легше, його син не перетворився на смертного. Однак навіть упливши з Гімлі на Захід, Леголас не уникне горя в майбутньому. Undying Lands на Заході не змінюють смертної натури того, хто має померти, лише подовжують життя та дають змогу самому вибрати час своєї смерті. Так що рано чи пізно, але Гімлі помре, і Трандуїл, приїхавши на Захід, буде утішати свого сина.
Ох, ці гноми і ельфи. У папи і синочка це сімейне: папу один гном назвав pointy-eared princess, синочка інший гном назвав pointy-eared princeling – явно однаковий вплив на бідних гномів. Цікаво, а Глоїн, батько Гімлі, розказав своєму сину, що Леголас назвав Гімлі «horrid creature, a goblin-mutant» - і бровку так підняв, у папи навчився? Боже, ця сцена в Мірквуді – це просто шедевр.
Кстаті, про дочку Елронда. Любов Арагорна і Арвен, як вона показана в самій книзі LOTR і фільмі – це, канєшно, красиво. Але в Апендиксах LOTR описана їхня повна історія, і там є турбуючий нюанс. Арагорн зустрів Арвен, коли йому було 20 років. До нього нема питань: красивий хлопчик, який лише почав усвідомлювати, хто він є, зустрів красиву дівчину – все зрозуміло. Питання до неї. Їй майже 3000 років, і вона стала морочити голову молоденькому хлопчику, ще дитині. Інша справа, коли Арагорн уже досвідчений, зрілий, цільна особистість, він швидко подорослішав і став ментально старше за Арвен, але ж не з цього почалося. Ще одне питання викликає Галадріель, яка своїми руками підштовхнула свою власну внучку до смертної долі. Друга зустріч Арагорна й Арвен, коли вони визнали свою любов та обручилися, відбулася в Лоріені. Галадріель з її талантами прекрасно знала, чим виллється ця зустріч, і в силах Галадріель було запобігти цьому – але ні, вона свідомо зробила таке западло Елронду. Ну й повезло Елронду мати таку тещу…
Щодо жінок у Всесвіті Толкіна. Цей Всесвіт має феодальну модель середньовіччя. Король, вассали, прекрасна дама, якій служиш за прядку волосся… У такій моделі немає місця жінці-воїну, яку так люблять у сучасному фентезі. Образ Еовін – дуже обґрунтоване виключення, яке лише підкреслило вірність цього правила. Коли хранителі Кільця отримали в Лоріені подарунки, вони роздумували, що, мабуть, сама Галадріель ткала тканину цих плащів. Місце жінки, навіть королеви, леді чи володарки ельфійського Кільця – господарство. Таке тоді було життя. Тож коробить, коли в першому фільмі LOTR Глорфінделя замінили на Арвен, слава Богу, що подальші ідеї героїчних пригод Арвен не були втілені. Тауріель з «Хоббіту» - це взагалі анекдот, суміш додання жіночого персонажа, прикрашання сюжету простенькою любовною лінією, обіцянки режисера пристроїти в фільм свою подружку та вимоги студії зробити любовний трикутник, який ніхто не хотів і не намагався втілити. Як взагалі дуже молода ельфійка стала капітаном гвардії, коли у Трандуїла було достатньо солдат, які воювали з ним у битвах проти Саурона, і навіть якщо Трандуїл опікувався нею з її народження – він не має схильності до фаворитизму. Жіночі обличчя в армії Трандуїла взагалі свідчать не про гендерну рівність у королівстві Трандуїла, а про те, що на зйомках фільму було важко знайти масовку. Це все підводить до висновку, що дружина Трандуїла не ганялася по горах за орками, вона була не воїтелькою, а типовою середньовічною королевою – про що свідчить також її статуя. Вона була під захистом Трандуїла, а він не зміг захистити її – і відчуття своєї провини є рушійною силою в горі Трандуїла.
Важливу пазлинку до біографії Трандуїла додає Гендальф. Коли Трандуїл і Гендальф зустрілися перед Битвою П’яти Армій, вони добре знали один одного – хоча ні на екрані, ні на сторінках книг вони раніше не зустрічалися. Трандуїл називає Гендальфа «Мітрандир» – логічно, що він використовує ельфійське ім’я. Також логічно, що вони зустрічалися раніше – оскільки Гендальф зацікавився Смаугом, він мав відвідати ті краї, розвідуючи ситуацію. Прикметно, що не лише Трандуїл і Гендальф знають один одного, Леголас і Гендальф також – вони одразу упізнали один одного, зустрівшись у Дейлі. Хоча Леголас чомусь назвав його «Гендальф», а не ельфійським ім’ям, ну та спишемо це на широту поглядів молодого ельфа. Однак розпач Гендальфа, що відколи це його поради не ціняться, вказує, що його відносини з Трандуїлом сягають у набагато глибше минуле. І вони могли зустрічатися не лише в Мірквуді. Можна логічно припустити, що Трандуїл періодично відвідував Рівенделл і Лоріен, де зустрічався і з високими ельфами, і з мудрецями. Отут згадується цікавий момент з LOTR: коли хранителі Кільця прибули в Лоріен, Келеборн сказав Леголасу: ‘Welcome son of Thranduil! Too seldom do my kindred journey hither from the North.’ Зрідка - але все ж приїжджають. Леголас ніколи не був у Лоріені, але Келеборн впізнав його. Можливо, через біле волосся та схожість із батьком, а можливо, Келеборн приїжджав до Трандуїла в Мірквуд. У книзі немає уточнення, чи бачив Леголас Келеборна раніше.
Взагалі Трандуїл не такий вже й отшельник, як здається: він чудово орієнтується в подіях у світі, знає, хто чим диха і де можна продати коштовності. І взагалі можна зробити цікаве припущення, чому Трандуїл навідувався в Лоріен, і при цьому не брав із собою сина.
Мене муляє бажання витащити з кладовки свої старі університетські конспекти з Медієвістики. Її читав професор з МГУ, який захистився по темі західноєвропейського епосу, і на лекціях приділяв цьому багато уваги. Саме він спонукав мене прочитати Беовульфа, Едди, Нібелунгів… Коли професор дізнався про мій інтерес, то запропонував мені піти в аспірантуру. У мене були інші плани на життя, і я не жалію, але згадати приємно.
Світ Толкіна виведений з того епосу. Треба мати великий талант, щоб із древніх саг і легенд, де розчлененка, збочення й тортури – звичайна річ, породити привабливих для сучасної людини істот. Ті ж самі ельфи – справжні ельфи – ніколи не були добрими… Хоча якщо подивитися на ельфів Сильмариліону, то вони ельфів із древніх легенд переплюнуть у своїй жорстокості. Ох цей «Сильмариліон», ще один спогад з універу: я купила книгу під час сесії, більшість екзаменів у мене вже було закрито, і я замість того, щоб готуватися до тих екзаменів, що лишилися, читала «Сильмариліон». І зрозуміла його з першої спроби, от що історична освіта робить. Нє, ну щас я точно не буду читати «Сильмариліон» в оригіналі, на такі подвиги я ще не готова. Я оно на книжці «Хоббіт» застряла, читаю як з-під палки, бо мене клинить на версію фільму, та й сама книжка «Хоббіт» перестала бути каноном, Толкін збирався переписати її, тільки не встиг до смерті… Хоча якби Толкін побачив кіно, то помер би знову, він явно не збрирався переписати «Хоббіта» ТАК.
На IMDB наткнулася на цікаву думку:
The sudden scars on Thranduil's face are a creation of the movie adaptation. However, his scars may reflect a little-emphasized facet of J.R.R. Tolkien's lore: Elves' "Fëa" (a metaphysical concept analogous translatable as "soul") occasionally influences the "Hröa" (the fleshly, physical body), particularly under moments of extreme stress. This can manifest as extreme physical changes that reflect the mind's state, in this case deep war scars. This is in accordance to J.R.R. Tolkien's texts and books, the last battle where Thranduil fought, was the Last Alliance at the end of the Second Age (about three thousand years earlier), where Sauron was defeated.
Битва з Сауроном, беззаперечно, глибоко вплинула на Трандуїла, але шрами не були маніфестацією тієї психічної травми, Трандуїл чітко сказав, що це результат гніву та вогню дракона. Однак концепція Fea/Hroa, як душа впливає на тіло, пояснює зовнішній вигляд ельфів. Будучи безсмертними, ельфи виглядають не на свій вік, а на те, як вони відчувають себе. Тож Елронд, який взвалив на себе тягар відповідальності за все Середземʼя, виглядає старше за Трандуїла, який попри всі випробування свого життя має вигляд квітучої юності, і лише його поведінка й очі видають, що він набагато старший і мудріший за свого сина.
Попри всю взбалмошність натури Трандуїла він реально мудрий, і його позиція ізоляції є правильною для його народу. Всіх не врятувати, весь світ не захистити, і Трандуїл робить те, що має робити король – захищає свій народ. Благородні лозунги і дії на почуттях він давно переріс. Але це ніяк не означає, що в нього нема почуттів. Як король, він не відправив свій народ захищати гномів, але як батько він важко переживав своє рішення. Він прийшов на місце останньої битви і оглядав тіла, боючись побачити серед них тіло свого сина, і коли Леголас вийшов йому назустріч, Трандуїл швидко оглянув сина, впевнюючись, що той не ушкоджений. Шкода, що Леголас не переживав за батька так, як батько переживав за нього – приїхавши у Дейл Леголас навіть не поцікавився, як батько пережив битву: те, що Трандуїл здавався неушкодженим зовні, не значить, що він був у нормі всередині, ні, він не був, він був у стані шоку від смертей ельфів. І син вибрав цей момент, щоб вступити з ним у конфлікт. Ну спасибі, синочок.
Взагалі дії та емоції Леголаса – як у тінейджера, недарма орк, якого Трандуїл убив на допиті, назвав Леголаса Elfling – ельфенишем. Хоча за віком Леголас молодий, але цілком дорослий, мабуть, занадто сильний батьківський контроль сповільнив його взросління. Для обох, батька й сина, було добре, що Леголас поїхав з дому, він подорослішав і очистився від підліткової агресії, у подорож з хранителями Кільця відправився зовсім інший, мудрий Леголас.
Хоча Леголас не засвоїв головну мудрість батька: не прив’язуватися до смертних. Папа дуже чітко висловлював свою думку з цього приводу, папі тільки в службі психологічної підтримки працювати.
Трандуїлу й Елронду лишилося обнятися й випити, виростили діток на свою голову: у одного дочка заміж за людину вийшла, а у іншого син додому гнома привів. Хоча Трандуїлу легше, його син не перетворився на смертного. Однак навіть упливши з Гімлі на Захід, Леголас не уникне горя в майбутньому. Undying Lands на Заході не змінюють смертної натури того, хто має померти, лише подовжують життя та дають змогу самому вибрати час своєї смерті. Так що рано чи пізно, але Гімлі помре, і Трандуїл, приїхавши на Захід, буде утішати свого сина.
Ох, ці гноми і ельфи. У папи і синочка це сімейне: папу один гном назвав pointy-eared princess, синочка інший гном назвав pointy-eared princeling – явно однаковий вплив на бідних гномів. Цікаво, а Глоїн, батько Гімлі, розказав своєму сину, що Леголас назвав Гімлі «horrid creature, a goblin-mutant» - і бровку так підняв, у папи навчився? Боже, ця сцена в Мірквуді – це просто шедевр.
Кстаті, про дочку Елронда. Любов Арагорна і Арвен, як вона показана в самій книзі LOTR і фільмі – це, канєшно, красиво. Але в Апендиксах LOTR описана їхня повна історія, і там є турбуючий нюанс. Арагорн зустрів Арвен, коли йому було 20 років. До нього нема питань: красивий хлопчик, який лише почав усвідомлювати, хто він є, зустрів красиву дівчину – все зрозуміло. Питання до неї. Їй майже 3000 років, і вона стала морочити голову молоденькому хлопчику, ще дитині. Інша справа, коли Арагорн уже досвідчений, зрілий, цільна особистість, він швидко подорослішав і став ментально старше за Арвен, але ж не з цього почалося. Ще одне питання викликає Галадріель, яка своїми руками підштовхнула свою власну внучку до смертної долі. Друга зустріч Арагорна й Арвен, коли вони визнали свою любов та обручилися, відбулася в Лоріені. Галадріель з її талантами прекрасно знала, чим виллється ця зустріч, і в силах Галадріель було запобігти цьому – але ні, вона свідомо зробила таке западло Елронду. Ну й повезло Елронду мати таку тещу…
Щодо жінок у Всесвіті Толкіна. Цей Всесвіт має феодальну модель середньовіччя. Король, вассали, прекрасна дама, якій служиш за прядку волосся… У такій моделі немає місця жінці-воїну, яку так люблять у сучасному фентезі. Образ Еовін – дуже обґрунтоване виключення, яке лише підкреслило вірність цього правила. Коли хранителі Кільця отримали в Лоріені подарунки, вони роздумували, що, мабуть, сама Галадріель ткала тканину цих плащів. Місце жінки, навіть королеви, леді чи володарки ельфійського Кільця – господарство. Таке тоді було життя. Тож коробить, коли в першому фільмі LOTR Глорфінделя замінили на Арвен, слава Богу, що подальші ідеї героїчних пригод Арвен не були втілені. Тауріель з «Хоббіту» - це взагалі анекдот, суміш додання жіночого персонажа, прикрашання сюжету простенькою любовною лінією, обіцянки режисера пристроїти в фільм свою подружку та вимоги студії зробити любовний трикутник, який ніхто не хотів і не намагався втілити. Як взагалі дуже молода ельфійка стала капітаном гвардії, коли у Трандуїла було достатньо солдат, які воювали з ним у битвах проти Саурона, і навіть якщо Трандуїл опікувався нею з її народження – він не має схильності до фаворитизму. Жіночі обличчя в армії Трандуїла взагалі свідчать не про гендерну рівність у королівстві Трандуїла, а про те, що на зйомках фільму було важко знайти масовку. Це все підводить до висновку, що дружина Трандуїла не ганялася по горах за орками, вона була не воїтелькою, а типовою середньовічною королевою – про що свідчить також її статуя. Вона була під захистом Трандуїла, а він не зміг захистити її – і відчуття своєї провини є рушійною силою в горі Трандуїла.
Важливу пазлинку до біографії Трандуїла додає Гендальф. Коли Трандуїл і Гендальф зустрілися перед Битвою П’яти Армій, вони добре знали один одного – хоча ні на екрані, ні на сторінках книг вони раніше не зустрічалися. Трандуїл називає Гендальфа «Мітрандир» – логічно, що він використовує ельфійське ім’я. Також логічно, що вони зустрічалися раніше – оскільки Гендальф зацікавився Смаугом, він мав відвідати ті краї, розвідуючи ситуацію. Прикметно, що не лише Трандуїл і Гендальф знають один одного, Леголас і Гендальф також – вони одразу упізнали один одного, зустрівшись у Дейлі. Хоча Леголас чомусь назвав його «Гендальф», а не ельфійським ім’ям, ну та спишемо це на широту поглядів молодого ельфа. Однак розпач Гендальфа, що відколи це його поради не ціняться, вказує, що його відносини з Трандуїлом сягають у набагато глибше минуле. І вони могли зустрічатися не лише в Мірквуді. Можна логічно припустити, що Трандуїл періодично відвідував Рівенделл і Лоріен, де зустрічався і з високими ельфами, і з мудрецями. Отут згадується цікавий момент з LOTR: коли хранителі Кільця прибули в Лоріен, Келеборн сказав Леголасу: ‘Welcome son of Thranduil! Too seldom do my kindred journey hither from the North.’ Зрідка - але все ж приїжджають. Леголас ніколи не був у Лоріені, але Келеборн впізнав його. Можливо, через біле волосся та схожість із батьком, а можливо, Келеборн приїжджав до Трандуїла в Мірквуд. У книзі немає уточнення, чи бачив Леголас Келеборна раніше.
Взагалі Трандуїл не такий вже й отшельник, як здається: він чудово орієнтується в подіях у світі, знає, хто чим диха і де можна продати коштовності. І взагалі можна зробити цікаве припущення, чому Трандуїл навідувався в Лоріен, і при цьому не брав із собою сина.