The Hobbit: An Unexpected Journey
May. 4th, 2025 09:37 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaПора передивитися «Хоббіт», бо в своєму графоманстві я вже покінчила з описами становлення Трандуїла як короля після того, як він успадкував королівство, тепер пора переходити до подій «Хоббіта». Проблема в тому, що книга і сценарій фільму деколи сильно різняться, і треба маневрувати, якої правди дотримуватися.
Нє, ну насправді в цій трилогії мені подобається не лише Трандуїл. Хоча Трандуїл сам по собі є і complex, і interesting, він не лише гарненьке личко.
Трилогії LOTR і «Хоббіт», хоч і є частинами одного цілого, сильно відрізняються – як відрізняються ці книги. LOTR пафосніша, «Хоббіт» легша. Тому плювки фанатів LOTR на трилогію «Хоббіт» абсолютно безглузді. Да, у цій трилогії багато лишнього, і що? Кожна програма для перегляду відео має функції прокрутки вперед – мовчки перекрути те, що не подобається. Мені, наприклад, нафіг не цікаві місто гоблінів та Озерне місто, я їх завжди прокручую. І навпаки, на сценах з Трандуїлом я постійно використовую функцію повернення назад, я передивляюся ці сцени знову й знову, поки, нарешті, не змушую себе продовжити дивитися кіно далі. У LOTR я також багато чого прокручую: орки, плачучі діти Рохана, безкінечні батальні сцени – раз подивився і хватить. Зате у «Хоббіті» сильніша душевна сторона: це не про високі матерії боротьби Добра і Зла, це про те, як маленька людина допомагає біженцям повернути свій дім.
Ще більш дурними є нападки на комп’ютерну графіку «Хоббіта». Та яка різниця, якісно чи криво промальовані картинки. Алльо, це не реальна реальність у будь-якому випадку, це лише натяк на те, як виглядає вигадана реальність, використовуйте свою уяву, щоб домалювати її. Показовим є бекстейдж-відео зйомок сцени, як Трандуїл відпускає Леголаса за Тауріель і дає йому два дні. Локація для цієї сцени не була придумана, знімали її на зеленому екрані, і щоб отримати хоч якесь уявлення про антураж, визвали художника. Він швидко наніс якісь закарлючки на аркуш паперу – і все. Все зрозуміло. Цих закарлючок досить, щоб у своїй уяві побачити Трандуїла і Леголаса на балконі їхнього палацу, поверх лісу вони дивляться на Еребор і говорять про здійснення пророцтва.
Однак досить філософствувати. Перегляд Хоббіту-1.
One does not simply один раз дивиться сцени з Трандуїлом у пролозі. Нє нє нє, їх треба передивитися разів десять. 40 секунд німого діалогу між Трандуїлом і Трором і потім 30 секунд, як Трандуїл відвернувся від гномів, варті цілого фільму.
Прикметно, що Трандуїл під час офіційного візиту в Еребор прийшов туди з чотирма охоронцями – озброєними і в доспіхах. Хоча те, що озброєних охоронців Трандуїла пустили до короля гномів, свідчить про мирні відносини між ельфами і гномами на той момент. От якраз у цей момент мирні відносини обірвалися.
Цю сцену знімали на зеленому екрані: хоча сет Еребору був побудований, але тут його не використовували. На цьому кадрі реальні лише ельфи: величний інтер’єр намалювали комп’ютерною графікою, гномів знімали окремо через різницю в зрості. Так от, перегляд 40 секунд цієї сцени розтягується на 40 хвилин тому, що в кожному кадрі на обличчі Лі, в його очах нова емоція. Вражає, скільки він вклав у вираз свого обличчя, цією німою сценою він розповів цілу історію – і це при тому, що ельфійський грим робив його обличчя малорухомим, застиглим. Але він передає настороженість, коли гноми показали йому ящичок, шок, коли він побачив його вміст, обіцянку помсти, коли ящичок забрали. І це все при тому, що перед собою Лі бачив лише зелений екран і ящик зі скельцями. Ось наочний приклад того, як треба використовувати свою уяву.
Ще пара цікавих моментів. Самий юний ельф із охоронців Трандуїла має незаплетене волосся – схоже, серед молоді Мірквуда була мода копіювати Трандуїла. Трандуїл – законодавець моди, логічно.
Юний Торін у пролозі має прикраси зі срібла. Хоча гноми більше за все цінили золото, срібло – це улюблений метал ельфів. Або Торін мав ельфійські смаки, або він мав заробити на власне золото, незважаючи на те, що він був онуком короля.
Господи, навіть у очах Лося більше співчуття, ніж у очах Трандуїла. Ельфи за його спиною явно шоковані тим, що вони побачили біля гори: вони не стоять нерухомо, як стоятимуть перед Битвою у майбутньому, а роздивляються руїни. І тільки Трандуїл каже своїм поглядом Торіну: «Я ж вам казав».
Середизем’я – це середньовічне феодальне суспільство, але Хоббітшир – це вікторіанство без технологій: вікторіанський побут, класовий поділ, особливе цінування відданих слуг. Разючий контраст із іншими землями та королівствами.
“Can you promise that I will come back?”
“No. And If you do, you will not be the same”
Діалог Більбо й Гендальфа, і взагалі Більбо, який не хоче відправлятися в поїздку, дуже нагадує мене саму: важко відірватися від свого затишного світу книг і карт та вийти в справжній світ, а коли вийдеш, відправишся в пригоду – то повернешся іншим. З кожної своєї поїздки я поверталася трохи іншою…
Пісня “Misty Mountains” у домі Більбо – це той момент, коли влюбляєшся в цю історію. Усвідомлюєш, що ці гноми – це не кучка придурків, у них є душа. Герої повинні розвиватися протягом сюжету, наприкінці фільму вони мають бути іншими, ніж на початку – і слухаючи цю пісню отримуєш натяк на те, якими сльозами обернеться кінцівка цієї історії. До речі, співає тут реально Річард-Торін, не якийся співак.
Торін у фільмі геть не відповідає Торіну в книзі. Взагалі читаючи книги Толкіна чи дивлячись на Гімлі в трилогії LOTR не уявляєш, як можна зробити з гнома головного героя – такого героя, який викличе любов і повагу та не буде жартівливим елементом. І тут з’являється Річард-Торін. Суровий і відважний, мужньо красивий і гордий, навіть його любов до золота викликає співчуття, бо вона подана як хвороба – успадковане безумство їхнього роду.
Сценаристи і тут погралися із таймлайн – легко викинули дві тисячі років: Радагаст каже Гендальфу, що в Грінвуді оселилися величезні павуки й зло іде з Дол Гулдур, який тепер не пустий. Здрасьтє, на момент «Хоббіту» павуки вже дві тисячі років жили в лісі, який давним-давно перейменували на Мірквуд, і про те, що в Дол Гулдур живе Зло, знали з того ж часу. Велися дискусії, яке саме Зло живе там, але наявність самого Зла була беззаперечна. Щодо самого Дол Гулдур – там не було ніякої фортеці, поки Саурон у вигляді Некроманта не оселився там. Сценаристи вирішили, що там стояла вартова вежа Гондору, і в ній оселився Некромант. Гондорці дійсно доходили до південної околиці лісу, але у Толкіна немає ніяких згадок, щоб вони там будували щось велике.
А взагалі навіть у Толкіна трохи не сходиться з цим Дол Гулдуром.
Давним-давно там жили лісові ельфи, якими правив батько Трандуїла. Лісові ельфи живуть на деревах, значить, там мало бути щось на кшталт дерева-поселення ельфів Лоріену. Але ельфійський пагорб Амон Ланк, на якому потім з’явилася фортеця Дол Гулдур – голий, дерева не росли на ньому. Де ж тоді жили ельфи? І ще. Як каже Арагорн у LOTR, ті місця, де жили ельфи, надовго зберігають ауру добра. Чому ж тоді Зло вибрало пагорб, на якому жили ельфи, не було йому іншого місця в лісі? І величезні павуки – центр їхньої колонії був у Темних горах посеред лісу, а в тих Темних горах колись також було поселення лісових ельфів – батько Трандуїла переселив свій народ туди. А вже звідти Трандуїл, успадкувавши королівство, відвів ельфів на північ.
Однак попри наплутану історію, Дол Гулдур у фільмі показали гідно. Вражаюче моторошно. У документалці розказали цікавий факт про архітектуру: трикутники в архітектурі викликають психічний дискомфорт. Тому дверні отвори, лінії стін тощо в Дол Гулдурі побудовані трикутником.
Тільки навколо цього пагорба росли темні ялини, а не листяні дерева.
При зустрічі в Рівенделлі Елронд обнімає Гендальфа – таке сердечне привітання разюче різниться з тим, як Елронд не запропонував Гендальфу вина під час зустрічі напередодні наради в LOTR. За 60 років Гендальф явно сильно дістав Елронда.
Хммм, Елронд каже, що він знав Трора, коли той був королем Еребору – причому не просто знав, а бачив його, бо Елронд упізнав Торіна по рисам його діда. Виходить, у Трора були широкі зв’язки з ельфами, цікаво, при яких обставинах він зустрівся з Елрондом. Треба подумати над цим… у Толкіновській біографії Трора нічого не натякає на це, але це цікавий момент, який варто включити в історію.
Щодо Ліндіра. У нього була епізодична роль у LOTR – під час подорожі ельфів на Захід він сказав Арвен, що треба поспішати. Народ помітив і оцінив красу хлопчика, він став настільки популярним, що потім Пітер Джексон запросив його у «Хоббіт» і розширив роль Ліндіра, зробивши його помічником Елронда. Вельми цікаво порівняти помічника Елронда й помічника Трандуїла: у Ліндіра дорогі наряди, а у Ферена мілітарі форма. Ну таке життя в їхніх королівствах. Щодо їхньої жахливої роботи: у Рівенделлі пришиблені гості, зате хазяїн нормальний, а в Лісовому Королівстві гості лише в темниці, так хазяїн припадочний.
“That one there is not bad”
“That’s not an Elf maid”
Це топ, як бідний Кілі замилувався на юнака-ельфа. Цікаво, з такими здібностями розрізняти стать ельфів він не прийняв Короля Трандуїла за Королеву?
Сцени з Гендальфом і Галадріель шикарні, от де справжня любовна історія. І кстаті, у фільмі LOTR не показано, але коли Гендальфа повернули назад у його тіло після того, як він помер у битві з балрогом Морії, орел приніс його виснажене й спалене тіло в Лоріен, і Галадріель виходила його. От Келеборн був радий.
Сценаристи вільно поводилися не лише з часом, а й з відстанню. Така собі руйнація часово-просторового континууму Середизем’я. По сценарію фільму тіло чаклуна-короля Ангмару, він же головний назгул, похоронили в Рудаурі – це на західних схилах Мглистих гір на північ від Рівенделлу. Окей. Тільки Дол Гулдур знаходиться далеко на схід від Мглистих гір і південніше, духу покійника довелося далеко мандрувати, та ще й тащити за собою кинжал.
При всій моїй нелюбові до анімації та комп’ютерної графіки, загадки Більбо й Голлума – це шедевр. Голлум бездоганний.
На цих словах Більбо починаються перші сльози. Добавити тут нічого:
“I know you doubt me, I know you always have. And you're right. I often think of Bag End. I miss my books. And my armchair. And my garden. See, that's where I belong. That's home. That's why I came back, 'cause you don't have one. A home. It was taken from you. But I will help you take it back if I can.”
Другі сльози – коли Більбо врятував життя Торіну, і Торін, прийшовши до тями, став кричати на нього:
“You! What were you doing? You nearly got yourself killed! Did I not say that you would be a burden, that you would not survive in the wild and that you have no place amongst us? I've never been so wrong in all my life.”
Нє, ну насправді в цій трилогії мені подобається не лише Трандуїл. Хоча Трандуїл сам по собі є і complex, і interesting, він не лише гарненьке личко.
Трилогії LOTR і «Хоббіт», хоч і є частинами одного цілого, сильно відрізняються – як відрізняються ці книги. LOTR пафосніша, «Хоббіт» легша. Тому плювки фанатів LOTR на трилогію «Хоббіт» абсолютно безглузді. Да, у цій трилогії багато лишнього, і що? Кожна програма для перегляду відео має функції прокрутки вперед – мовчки перекрути те, що не подобається. Мені, наприклад, нафіг не цікаві місто гоблінів та Озерне місто, я їх завжди прокручую. І навпаки, на сценах з Трандуїлом я постійно використовую функцію повернення назад, я передивляюся ці сцени знову й знову, поки, нарешті, не змушую себе продовжити дивитися кіно далі. У LOTR я також багато чого прокручую: орки, плачучі діти Рохана, безкінечні батальні сцени – раз подивився і хватить. Зате у «Хоббіті» сильніша душевна сторона: це не про високі матерії боротьби Добра і Зла, це про те, як маленька людина допомагає біженцям повернути свій дім.
Ще більш дурними є нападки на комп’ютерну графіку «Хоббіта». Та яка різниця, якісно чи криво промальовані картинки. Алльо, це не реальна реальність у будь-якому випадку, це лише натяк на те, як виглядає вигадана реальність, використовуйте свою уяву, щоб домалювати її. Показовим є бекстейдж-відео зйомок сцени, як Трандуїл відпускає Леголаса за Тауріель і дає йому два дні. Локація для цієї сцени не була придумана, знімали її на зеленому екрані, і щоб отримати хоч якесь уявлення про антураж, визвали художника. Він швидко наніс якісь закарлючки на аркуш паперу – і все. Все зрозуміло. Цих закарлючок досить, щоб у своїй уяві побачити Трандуїла і Леголаса на балконі їхнього палацу, поверх лісу вони дивляться на Еребор і говорять про здійснення пророцтва.
Однак досить філософствувати. Перегляд Хоббіту-1.
One does not simply один раз дивиться сцени з Трандуїлом у пролозі. Нє нє нє, їх треба передивитися разів десять. 40 секунд німого діалогу між Трандуїлом і Трором і потім 30 секунд, як Трандуїл відвернувся від гномів, варті цілого фільму.
Прикметно, що Трандуїл під час офіційного візиту в Еребор прийшов туди з чотирма охоронцями – озброєними і в доспіхах. Хоча те, що озброєних охоронців Трандуїла пустили до короля гномів, свідчить про мирні відносини між ельфами і гномами на той момент. От якраз у цей момент мирні відносини обірвалися.
Цю сцену знімали на зеленому екрані: хоча сет Еребору був побудований, але тут його не використовували. На цьому кадрі реальні лише ельфи: величний інтер’єр намалювали комп’ютерною графікою, гномів знімали окремо через різницю в зрості. Так от, перегляд 40 секунд цієї сцени розтягується на 40 хвилин тому, що в кожному кадрі на обличчі Лі, в його очах нова емоція. Вражає, скільки він вклав у вираз свого обличчя, цією німою сценою він розповів цілу історію – і це при тому, що ельфійський грим робив його обличчя малорухомим, застиглим. Але він передає настороженість, коли гноми показали йому ящичок, шок, коли він побачив його вміст, обіцянку помсти, коли ящичок забрали. І це все при тому, що перед собою Лі бачив лише зелений екран і ящик зі скельцями. Ось наочний приклад того, як треба використовувати свою уяву.
Ще пара цікавих моментів. Самий юний ельф із охоронців Трандуїла має незаплетене волосся – схоже, серед молоді Мірквуда була мода копіювати Трандуїла. Трандуїл – законодавець моди, логічно.
Юний Торін у пролозі має прикраси зі срібла. Хоча гноми більше за все цінили золото, срібло – це улюблений метал ельфів. Або Торін мав ельфійські смаки, або він мав заробити на власне золото, незважаючи на те, що він був онуком короля.
Господи, навіть у очах Лося більше співчуття, ніж у очах Трандуїла. Ельфи за його спиною явно шоковані тим, що вони побачили біля гори: вони не стоять нерухомо, як стоятимуть перед Битвою у майбутньому, а роздивляються руїни. І тільки Трандуїл каже своїм поглядом Торіну: «Я ж вам казав».
Середизем’я – це середньовічне феодальне суспільство, але Хоббітшир – це вікторіанство без технологій: вікторіанський побут, класовий поділ, особливе цінування відданих слуг. Разючий контраст із іншими землями та королівствами.
“Can you promise that I will come back?”
“No. And If you do, you will not be the same”
Діалог Більбо й Гендальфа, і взагалі Більбо, який не хоче відправлятися в поїздку, дуже нагадує мене саму: важко відірватися від свого затишного світу книг і карт та вийти в справжній світ, а коли вийдеш, відправишся в пригоду – то повернешся іншим. З кожної своєї поїздки я поверталася трохи іншою…
Пісня “Misty Mountains” у домі Більбо – це той момент, коли влюбляєшся в цю історію. Усвідомлюєш, що ці гноми – це не кучка придурків, у них є душа. Герої повинні розвиватися протягом сюжету, наприкінці фільму вони мають бути іншими, ніж на початку – і слухаючи цю пісню отримуєш натяк на те, якими сльозами обернеться кінцівка цієї історії. До речі, співає тут реально Річард-Торін, не якийся співак.
Торін у фільмі геть не відповідає Торіну в книзі. Взагалі читаючи книги Толкіна чи дивлячись на Гімлі в трилогії LOTR не уявляєш, як можна зробити з гнома головного героя – такого героя, який викличе любов і повагу та не буде жартівливим елементом. І тут з’являється Річард-Торін. Суровий і відважний, мужньо красивий і гордий, навіть його любов до золота викликає співчуття, бо вона подана як хвороба – успадковане безумство їхнього роду.
Сценаристи і тут погралися із таймлайн – легко викинули дві тисячі років: Радагаст каже Гендальфу, що в Грінвуді оселилися величезні павуки й зло іде з Дол Гулдур, який тепер не пустий. Здрасьтє, на момент «Хоббіту» павуки вже дві тисячі років жили в лісі, який давним-давно перейменували на Мірквуд, і про те, що в Дол Гулдур живе Зло, знали з того ж часу. Велися дискусії, яке саме Зло живе там, але наявність самого Зла була беззаперечна. Щодо самого Дол Гулдур – там не було ніякої фортеці, поки Саурон у вигляді Некроманта не оселився там. Сценаристи вирішили, що там стояла вартова вежа Гондору, і в ній оселився Некромант. Гондорці дійсно доходили до південної околиці лісу, але у Толкіна немає ніяких згадок, щоб вони там будували щось велике.
А взагалі навіть у Толкіна трохи не сходиться з цим Дол Гулдуром.
Давним-давно там жили лісові ельфи, якими правив батько Трандуїла. Лісові ельфи живуть на деревах, значить, там мало бути щось на кшталт дерева-поселення ельфів Лоріену. Але ельфійський пагорб Амон Ланк, на якому потім з’явилася фортеця Дол Гулдур – голий, дерева не росли на ньому. Де ж тоді жили ельфи? І ще. Як каже Арагорн у LOTR, ті місця, де жили ельфи, надовго зберігають ауру добра. Чому ж тоді Зло вибрало пагорб, на якому жили ельфи, не було йому іншого місця в лісі? І величезні павуки – центр їхньої колонії був у Темних горах посеред лісу, а в тих Темних горах колись також було поселення лісових ельфів – батько Трандуїла переселив свій народ туди. А вже звідти Трандуїл, успадкувавши королівство, відвів ельфів на північ.
Однак попри наплутану історію, Дол Гулдур у фільмі показали гідно. Вражаюче моторошно. У документалці розказали цікавий факт про архітектуру: трикутники в архітектурі викликають психічний дискомфорт. Тому дверні отвори, лінії стін тощо в Дол Гулдурі побудовані трикутником.
Тільки навколо цього пагорба росли темні ялини, а не листяні дерева.
При зустрічі в Рівенделлі Елронд обнімає Гендальфа – таке сердечне привітання разюче різниться з тим, як Елронд не запропонував Гендальфу вина під час зустрічі напередодні наради в LOTR. За 60 років Гендальф явно сильно дістав Елронда.
Хммм, Елронд каже, що він знав Трора, коли той був королем Еребору – причому не просто знав, а бачив його, бо Елронд упізнав Торіна по рисам його діда. Виходить, у Трора були широкі зв’язки з ельфами, цікаво, при яких обставинах він зустрівся з Елрондом. Треба подумати над цим… у Толкіновській біографії Трора нічого не натякає на це, але це цікавий момент, який варто включити в історію.
Щодо Ліндіра. У нього була епізодична роль у LOTR – під час подорожі ельфів на Захід він сказав Арвен, що треба поспішати. Народ помітив і оцінив красу хлопчика, він став настільки популярним, що потім Пітер Джексон запросив його у «Хоббіт» і розширив роль Ліндіра, зробивши його помічником Елронда. Вельми цікаво порівняти помічника Елронда й помічника Трандуїла: у Ліндіра дорогі наряди, а у Ферена мілітарі форма. Ну таке життя в їхніх королівствах. Щодо їхньої жахливої роботи: у Рівенделлі пришиблені гості, зате хазяїн нормальний, а в Лісовому Королівстві гості лише в темниці, так хазяїн припадочний.
“That one there is not bad”
“That’s not an Elf maid”
Це топ, як бідний Кілі замилувався на юнака-ельфа. Цікаво, з такими здібностями розрізняти стать ельфів він не прийняв Короля Трандуїла за Королеву?
Сцени з Гендальфом і Галадріель шикарні, от де справжня любовна історія. І кстаті, у фільмі LOTR не показано, але коли Гендальфа повернули назад у його тіло після того, як він помер у битві з балрогом Морії, орел приніс його виснажене й спалене тіло в Лоріен, і Галадріель виходила його. От Келеборн був радий.
Сценаристи вільно поводилися не лише з часом, а й з відстанню. Така собі руйнація часово-просторового континууму Середизем’я. По сценарію фільму тіло чаклуна-короля Ангмару, він же головний назгул, похоронили в Рудаурі – це на західних схилах Мглистих гір на північ від Рівенделлу. Окей. Тільки Дол Гулдур знаходиться далеко на схід від Мглистих гір і південніше, духу покійника довелося далеко мандрувати, та ще й тащити за собою кинжал.
При всій моїй нелюбові до анімації та комп’ютерної графіки, загадки Більбо й Голлума – це шедевр. Голлум бездоганний.
На цих словах Більбо починаються перші сльози. Добавити тут нічого:
“I know you doubt me, I know you always have. And you're right. I often think of Bag End. I miss my books. And my armchair. And my garden. See, that's where I belong. That's home. That's why I came back, 'cause you don't have one. A home. It was taken from you. But I will help you take it back if I can.”
Другі сльози – коли Більбо врятував життя Торіну, і Торін, прийшовши до тями, став кричати на нього:
“You! What were you doing? You nearly got yourself killed! Did I not say that you would be a burden, that you would not survive in the wild and that you have no place amongst us? I've never been so wrong in all my life.”