![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaЛовлю вайб Більбо Баггінса: сидіти вдома, занурившись у свої книги й карти, а потім зненацька: I’m going on an adventure! Я точно як Більбо: приємно роздумувати про подорож, але коли настає час вирушати - так шкода покидати свою затишну нору. Зате як зроблений перший крок вперед - далі душа несеться до пригод.
Спершу поїхала до малої в Дніпро. Гуляти Дніпром - це йобаний туристичний маршрут «По місцям прильотів». Виходиш з вокзалу - відразу розбитий дім, у малої вид з вікна на розбиту багатоповерхівку, набережна - це взагалі суцільна полоса прильотів. Символ нинішнього Дніпра - листи фанери. По всьому місту вибиті вікна затулені цією фанерою. І в той же час - немає відчуття депресивності, навпаки. Місто живе, і навіть ця їбуча фанера - це ознака його незламності. Ну вибило вікна - акуратно закрили їх і живуть далі, ставити нові склопакети немає сенсу, бо вибʼє знову. Ну пробило дірку на верхніх поверхах - розібрали завали і живуть далі, з діркою посеред дому. Це місто не зупинити. Воно будується, розростається і буяє життям. Я обожнюю енергетику Дніпра. І хоча багато старих будинків у такому занедбаному стані, що незрозуміло, це був прильот чи воно саме руйнується, Дніпро - красиве місто. А річка - це взагалі топ. День, проведений у яхт-клубі, був вартий тижня відпочинку.
Після Дніпра поїхала в Карпати. Я з зими мріяла про те, щоб залізти в йолки подалі від людей і просто відпочити від усього. І от нарешті. Боже, яка тут чистота. Чистота води, повітря, думок. Тут нема ніякого пресу, нічого не треба робити. Я вже забула, коли я їздила кудись просто відпочити без насиченої програми і бурхливих емоцій. Просто виходиш за ворота котеджу - і стежка сама несе кудись. До пригод, точно як Більбо казав: стережися зробити перший крок за ворота, бо далі опинишся біля Одинокої гори. Отак і я сьогодні вийшла скупитися в магазин - а опинилася на горі. Не Одинокій з гномами, а просто карпатській горі. Запізно згадала те, що відкрила для себе, коли ми з малою поперлися на Говерлу сім років тому: спускатися з гори важче, ніж підійматися. Коли крокуєш вниз по слизькому камінню й розмокшій глині, то таке відчуття, що зараз поїдеш вниз і тормознешся об першу йолку.
Річка Прут - це любов навіки. Скакати по камінню гірської річки, слідуючи за її течією - це почуття ні з чим не зрівняти. Як наче єднаєшся з духами води й лісу.
Спеціально відклала редагування книги на поїздку в Карпати. Ідеальні умови: абсолютний спокій і повне очищення голови. Та й де ще занурюватися в історію про лісових духів, як не посеред древнього лісу. Сподіваюсь, карпатські мавки й русалки пробачать мені, що я тут до них із ельфами.
А тут ще й літнє сонцестояння буде, просто ідеально.
Спершу поїхала до малої в Дніпро. Гуляти Дніпром - це йобаний туристичний маршрут «По місцям прильотів». Виходиш з вокзалу - відразу розбитий дім, у малої вид з вікна на розбиту багатоповерхівку, набережна - це взагалі суцільна полоса прильотів. Символ нинішнього Дніпра - листи фанери. По всьому місту вибиті вікна затулені цією фанерою. І в той же час - немає відчуття депресивності, навпаки. Місто живе, і навіть ця їбуча фанера - це ознака його незламності. Ну вибило вікна - акуратно закрили їх і живуть далі, ставити нові склопакети немає сенсу, бо вибʼє знову. Ну пробило дірку на верхніх поверхах - розібрали завали і живуть далі, з діркою посеред дому. Це місто не зупинити. Воно будується, розростається і буяє життям. Я обожнюю енергетику Дніпра. І хоча багато старих будинків у такому занедбаному стані, що незрозуміло, це був прильот чи воно саме руйнується, Дніпро - красиве місто. А річка - це взагалі топ. День, проведений у яхт-клубі, був вартий тижня відпочинку.
Після Дніпра поїхала в Карпати. Я з зими мріяла про те, щоб залізти в йолки подалі від людей і просто відпочити від усього. І от нарешті. Боже, яка тут чистота. Чистота води, повітря, думок. Тут нема ніякого пресу, нічого не треба робити. Я вже забула, коли я їздила кудись просто відпочити без насиченої програми і бурхливих емоцій. Просто виходиш за ворота котеджу - і стежка сама несе кудись. До пригод, точно як Більбо казав: стережися зробити перший крок за ворота, бо далі опинишся біля Одинокої гори. Отак і я сьогодні вийшла скупитися в магазин - а опинилася на горі. Не Одинокій з гномами, а просто карпатській горі. Запізно згадала те, що відкрила для себе, коли ми з малою поперлися на Говерлу сім років тому: спускатися з гори важче, ніж підійматися. Коли крокуєш вниз по слизькому камінню й розмокшій глині, то таке відчуття, що зараз поїдеш вниз і тормознешся об першу йолку.
Річка Прут - це любов навіки. Скакати по камінню гірської річки, слідуючи за її течією - це почуття ні з чим не зрівняти. Як наче єднаєшся з духами води й лісу.
Спеціально відклала редагування книги на поїздку в Карпати. Ідеальні умови: абсолютний спокій і повне очищення голови. Та й де ще занурюватися в історію про лісових духів, як не посеред древнього лісу. Сподіваюсь, карпатські мавки й русалки пробачать мені, що я тут до них із ельфами.
А тут ще й літнє сонцестояння буде, просто ідеально.
Pigolizza
Date: 2025-06-20 03:09 pm (UTC)Re: Pigolizza
Date: 2025-06-20 03:21 pm (UTC)