![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaЦе що пішла за повальна мода в англійській мові писати книги в теперішньому часі? «Я встаю, я іду». Дорога редакція, я хуїю. Раніше мені попався один такий автор, а зараз яку цьогорічну книгу не відкрию – всі такі. У чому сенс такого літературного збочення? Хоча, безумовно, таким чином автори вирішили для себе питання дієслів у минулому часі, ніяких проблем з усіма цими has, had тощо. Тупо Present Simple на всі випадки.
Моє щастя в тому, що я не читаю слова, а візуалізую їх – дивлячись на слово я бачу не букви, а те, що воно означає. Таким чином читаючи книгу я ніби дивлюся кіно в своїй голові. Завдяки такій своїй здібності я можу проігнорувати літературні збочення авторів, головне спочатку приноровитися не звертати увагу. Але якщо вдумливо читати текст, весь написаний у Present Simple – це й можна голову зламати. Або отримати відчуття, що це безкінечні субтитри до ролика в тікток.
Моє щастя в тому, що я не читаю слова, а візуалізую їх – дивлячись на слово я бачу не букви, а те, що воно означає. Таким чином читаючи книгу я ніби дивлюся кіно в своїй голові. Завдяки такій своїй здібності я можу проігнорувати літературні збочення авторів, головне спочатку приноровитися не звертати увагу. Але якщо вдумливо читати текст, весь написаний у Present Simple – це й можна голову зламати. Або отримати відчуття, що це безкінечні субтитри до ролика в тікток.