Книжно-ельфійське
Sep. 29th, 2025 01:10 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaВчора отримала такий читацький досвід, що досі не можу оговтатися, треба виплеснути, щоб відпустило.
Унікальний феномен: сюжет книги настільки захоплюючий, що неможливо відірватися, і при цьому головний герой викликає абсолютну відразу. Неприємне кончене створіння. Ця відраза посилює любов до другорядного героя, який типа злодій, і вперше за 40 років читання книг у мене були настільки сильні емоції, що я вголос кричала «Ні!!!», коли через дії головного героя типа злодій був покараний. Спершу це кончене створіння понасміхалося над обставинами, які перетворили принца на раба, потім через його дії брат пішов на брата й зробив брата парією. З розбитим серцем я пішла на Goodreads почитати коментарі – а там одні соплі «ой який хороший хлопчик, хахаха і мімімі». Блять, серйозно?
До цієї серії книг багато питань і претензій, але основа сюжету просто неймовірно цікава: ельфи захопили наш світ. Прийшли з паралельного світу й встановили свою владу. У Британії править коронований принц, у якого п’ять братів, весь цей королівський двір живе в Букінгемському палаці.
Вау, просто вау, дивлячись на можновладців нинішнього часу – всіх їх пора замінити, ця ідея просто гаряче актуальна.
Щось мене серйозно ельфи з розуму звели. Я спершу запала на цю серію тому, що один із братів-принців веде себе точно як flamboyant Трандуїл під час зйомок, тільки волосся не біле, а лілове. А потім захопив чорноволосий принц-раб, який отруює своїх ворогів. А тепер я боюся читати про золотоволосого принца, якому брат завдав найбільше приниження, обрізавши його волосся.
Запис зроблено 26.08.2025
__________
Блять, блять, блять, не можна настільки захоплюватися книжкою, неприпустимо так переноситися у вигаданий світ. Одна справа – втеча від реальності, а інша – калічення себе. Ладно те, що коли я захоплююсь, то забуваю про сон і їжу, це таке, потім можна наверстати, але цього разу я дочиталася до того, що в оці лопнув сосуд, і зараз все око залите кров’ю. І я відчула, що око пече, лише тоді, коли дочитала останню сторінку й пережила перший шок від кінцівки. А зараз не можу заспокоїтися, і хоча око пече, мені треба виплеснути всі думки й емоції, бо вони розірвуть мене. І похер на око.
Читати серії, які не закінчені – це пекельні тортури. Ладно, якщо автор ліниво пише серію, де в кожній книзі окремий сюжет, але якщо сюжет закінчується потужним cliffhanger, і продовження треба читати місяці чи роки… Хоча якщо роки – це легше. Можна переварити прочитане й відпустити, відкласти. А якщо наступна книга має вийти через місяць чи кілька місяців – воно постійно на межі свідомості. З цією серією про ельфів у Лондоні я попала в найжорстокіше знущання: одну книгу треба було чекати кілька тижнів, а наступна вийде через три місяці. І тепер три місяці я постійно буду повертатися думками до кінцівки цієї історії.
Після прочитання перших трьох книг я зробила цей пост, де виплеснула своє здивування. Кінцівка четвертої книги розбила мене вщент, мені не хотілося нічого. Тепер після п’ятої книги я знову хочу зрозуміти, в чому ж феномен цієї історії. Це не те чтиво, яке я зазвичай читаю. Тут теми, які я вважаю неприпустимими, насилля й збочення. Головні герої, які люди, викликають відразу, з п’яти героїв п’яти книг жоден не викликав поваги. Але шість принців-ельфів захоплюють і не відпускають – і самі принци, і динаміка їх відносин: вони жорстокі бездушні ельфи, у яких в силу їхньої раси відсутні добрі почуття, але вони люблять один одного і піклуються один про одного, навіть якщо інколи це приховане інтригами.
Рідіан із білим волоссям – коронований принц як він має бути, справедливий у всій ельфійській безжальності. З темною таємницею, яка може позбавити його трону й честі, але він позбувся свого ворога в першій книзі, і протягом наступних книг він виступає як сурова королівська фігура.
Мабон із ліловим волоссям – Боже, як я його люблю, це уособлення взбалмошної іпостасі Трандуїла. Другий брат, який беззавітно відданий старшому брату, і який успішно створив собі при дворі такий взбалмошний образ, що ніхто не вважає його наслідником трону. Самий прекрасний ельф із усіх ельфів, любимець своєї матері, яка подарувала йому безсмертя – тільки він віддав це безсмертя, коли закохався. Абсолютна drama queen – і як королева, і як драма. Його улюблена поза стояти з рукою на стегні – дадада, Трандуїл під час демонстрації наряду перед початком зйомок. Тільки за яскравою прекрасною взбалмошною зовнішністю й епатажною поведінкою приховане тендітне добре серце. І небезпечна таємниця: його магія слабка, і якщо при дворі це стане відомо, він пропаде. В другій книзі у нього з’явилася інша страшна таємниця: повстанці-люди, які викрали його, нанесли йому найбільше по ельфійським міркам безчестя, яке він тепер має приховувати, щоб не зруйнувати своє життя про дворі. Однак у п’ятій книзі Діфрі дізнався про це – і схоже, Мабон сам розказав своєму найменшому улюбленому брату.
Трістан із червоним волоссям – ідеальний наслідник трону, загальний улюбленець. Який між коханням і рідним братом вибрав кохання. Оцю зраду я не могла пережити, його дуель із молодшим братом, якому він потім обстриг волосся, перетворивши брата на парію.
Ллівелін із золотим волоссям – його доля вщент розбила мені серце, я довго навіть думати не могла про кінцівку четвертої книги. Все, що він хотів – це щоб брати любили його. Або щоб принаймні помічали його. Щоб заслужити цю любов, він вступав у інтриги й заговори, щоб захистити чи врятувати братів – але всі його дії оберталися проти нього. Він хотів, щоб його помічали – натомість після дуелі брат зробив його парією. Парією, на яку заборонено дивитися. Він визвав брата на дуель, щоб уберегти його від смерті від рук змовників-людей. Він притворився, що хоче скинути старшого брата з трону, щоб відволікти на себе увагу змовників. Він підставив себе під кулю, призначену Тристану. Він помер на руках своїх братів, і лише чорний дар Діфрі повернув його до життя. Але коли він убив свого ворога й постав перед судом – ніхто не врятував його від вигнання. Да, при його невмінні правильно робити інтриги й з його інтимною таємницею йому було краще покинути двір і жити затишним життям серед лісу в ельфійських землях. Да, він там щасливий, і п’ята книга показала не таку вже й неочікувану новину, що у нього тепер дитина. Але він робив усе, щоб влитися в коло своїх братів – а в результаті залишився один. Да, зі своїм коханням, але без братів. Це нестерпно боляче. Він робив для них все – і він був вигнаний від них. І хоча Мабон переживає за нього, вони не можуть зустрітися.
Селвін з коричневим волоссям – цей брат найменше розкритий, і п’яти книга навіть не стільки про нього, скільки про Діфрі. Потужний маг, який також зв’язався з повстанцями. Але на відміну від Ллівеліна, який своїм зв’язком з повстанцями захищав трон, Селвін по-справжньому вирішив вчинити зраду. Це шокуюче відкриття: він хоче, щоб ельфи повернулися в свої землі й залишили Землю людям. Мотиви у нього самі правильні й благородні, але все одно це зрада, зрада його братів. А братів він любить. Якимось чином він дізнався про те, що повстанці зробили з Мабоном, і помстився за брата. І він знає, де живе Ллівелін.
Діфрі з чорним волоссям – Господи. Я боюся читати книгу про нього. Може, воно й на краще, що до цієї книги треба морально готуватися кілька місяців. Діфрі. Наймолодший брат, який у день свого повноліття пережив найстрашнішу наругу, і все життя його тепер розбите, він принц-раб. Полукровка з темною кров’ю злих ельфів, який має їх силу, але приховує її. Тільки наприкінці п’ятої книги він вдруге програв дуель, і тепер весь двір знає, наскільки сильна його кров темних ельфів, заклятих ворогів світлих ельфів. Він знається на отрутах, пересувається таємними переходами, плете складні інтриги – і ніколи до кінця не зрозуміло, що відбувається в його голові, де межа між його темною й світлою кров’ю. У шостій книзі він має покинути палац, що, беззаперечно, добре для нього, йому тепер надзвичайно небезпечно залишатися при дворі – але покинувши палац він буде відірваний від своїх братів, а Мабон – найближчий його друг, лише Мабона він впустив до себе після того, як після програшу дуелі він залишився з новою наругою й спаленою святою водою рукою. Господи, я знову кричала вголос, коли читала главу про дуель, не дивно, що від неї в мене лопнуло око. Як можна так переживати про вигаданих персонажей?
Унікальний феномен: сюжет книги настільки захоплюючий, що неможливо відірватися, і при цьому головний герой викликає абсолютну відразу. Неприємне кончене створіння. Ця відраза посилює любов до другорядного героя, який типа злодій, і вперше за 40 років читання книг у мене були настільки сильні емоції, що я вголос кричала «Ні!!!», коли через дії головного героя типа злодій був покараний. Спершу це кончене створіння понасміхалося над обставинами, які перетворили принца на раба, потім через його дії брат пішов на брата й зробив брата парією. З розбитим серцем я пішла на Goodreads почитати коментарі – а там одні соплі «ой який хороший хлопчик, хахаха і мімімі». Блять, серйозно?
До цієї серії книг багато питань і претензій, але основа сюжету просто неймовірно цікава: ельфи захопили наш світ. Прийшли з паралельного світу й встановили свою владу. У Британії править коронований принц, у якого п’ять братів, весь цей королівський двір живе в Букінгемському палаці.
Вау, просто вау, дивлячись на можновладців нинішнього часу – всіх їх пора замінити, ця ідея просто гаряче актуальна.
Щось мене серйозно ельфи з розуму звели. Я спершу запала на цю серію тому, що один із братів-принців веде себе точно як flamboyant Трандуїл під час зйомок, тільки волосся не біле, а лілове. А потім захопив чорноволосий принц-раб, який отруює своїх ворогів. А тепер я боюся читати про золотоволосого принца, якому брат завдав найбільше приниження, обрізавши його волосся.
Запис зроблено 26.08.2025
__________
Блять, блять, блять, не можна настільки захоплюватися книжкою, неприпустимо так переноситися у вигаданий світ. Одна справа – втеча від реальності, а інша – калічення себе. Ладно те, що коли я захоплююсь, то забуваю про сон і їжу, це таке, потім можна наверстати, але цього разу я дочиталася до того, що в оці лопнув сосуд, і зараз все око залите кров’ю. І я відчула, що око пече, лише тоді, коли дочитала останню сторінку й пережила перший шок від кінцівки. А зараз не можу заспокоїтися, і хоча око пече, мені треба виплеснути всі думки й емоції, бо вони розірвуть мене. І похер на око.
Читати серії, які не закінчені – це пекельні тортури. Ладно, якщо автор ліниво пише серію, де в кожній книзі окремий сюжет, але якщо сюжет закінчується потужним cliffhanger, і продовження треба читати місяці чи роки… Хоча якщо роки – це легше. Можна переварити прочитане й відпустити, відкласти. А якщо наступна книга має вийти через місяць чи кілька місяців – воно постійно на межі свідомості. З цією серією про ельфів у Лондоні я попала в найжорстокіше знущання: одну книгу треба було чекати кілька тижнів, а наступна вийде через три місяці. І тепер три місяці я постійно буду повертатися думками до кінцівки цієї історії.
Після прочитання перших трьох книг я зробила цей пост, де виплеснула своє здивування. Кінцівка четвертої книги розбила мене вщент, мені не хотілося нічого. Тепер після п’ятої книги я знову хочу зрозуміти, в чому ж феномен цієї історії. Це не те чтиво, яке я зазвичай читаю. Тут теми, які я вважаю неприпустимими, насилля й збочення. Головні герої, які люди, викликають відразу, з п’яти героїв п’яти книг жоден не викликав поваги. Але шість принців-ельфів захоплюють і не відпускають – і самі принци, і динаміка їх відносин: вони жорстокі бездушні ельфи, у яких в силу їхньої раси відсутні добрі почуття, але вони люблять один одного і піклуються один про одного, навіть якщо інколи це приховане інтригами.
Рідіан із білим волоссям – коронований принц як він має бути, справедливий у всій ельфійській безжальності. З темною таємницею, яка може позбавити його трону й честі, але він позбувся свого ворога в першій книзі, і протягом наступних книг він виступає як сурова королівська фігура.
Мабон із ліловим волоссям – Боже, як я його люблю, це уособлення взбалмошної іпостасі Трандуїла. Другий брат, який беззавітно відданий старшому брату, і який успішно створив собі при дворі такий взбалмошний образ, що ніхто не вважає його наслідником трону. Самий прекрасний ельф із усіх ельфів, любимець своєї матері, яка подарувала йому безсмертя – тільки він віддав це безсмертя, коли закохався. Абсолютна drama queen – і як королева, і як драма. Його улюблена поза стояти з рукою на стегні – дадада, Трандуїл під час демонстрації наряду перед початком зйомок. Тільки за яскравою прекрасною взбалмошною зовнішністю й епатажною поведінкою приховане тендітне добре серце. І небезпечна таємниця: його магія слабка, і якщо при дворі це стане відомо, він пропаде. В другій книзі у нього з’явилася інша страшна таємниця: повстанці-люди, які викрали його, нанесли йому найбільше по ельфійським міркам безчестя, яке він тепер має приховувати, щоб не зруйнувати своє життя про дворі. Однак у п’ятій книзі Діфрі дізнався про це – і схоже, Мабон сам розказав своєму найменшому улюбленому брату.
Трістан із червоним волоссям – ідеальний наслідник трону, загальний улюбленець. Який між коханням і рідним братом вибрав кохання. Оцю зраду я не могла пережити, його дуель із молодшим братом, якому він потім обстриг волосся, перетворивши брата на парію.
Ллівелін із золотим волоссям – його доля вщент розбила мені серце, я довго навіть думати не могла про кінцівку четвертої книги. Все, що він хотів – це щоб брати любили його. Або щоб принаймні помічали його. Щоб заслужити цю любов, він вступав у інтриги й заговори, щоб захистити чи врятувати братів – але всі його дії оберталися проти нього. Він хотів, щоб його помічали – натомість після дуелі брат зробив його парією. Парією, на яку заборонено дивитися. Він визвав брата на дуель, щоб уберегти його від смерті від рук змовників-людей. Він притворився, що хоче скинути старшого брата з трону, щоб відволікти на себе увагу змовників. Він підставив себе під кулю, призначену Тристану. Він помер на руках своїх братів, і лише чорний дар Діфрі повернув його до життя. Але коли він убив свого ворога й постав перед судом – ніхто не врятував його від вигнання. Да, при його невмінні правильно робити інтриги й з його інтимною таємницею йому було краще покинути двір і жити затишним життям серед лісу в ельфійських землях. Да, він там щасливий, і п’ята книга показала не таку вже й неочікувану новину, що у нього тепер дитина. Але він робив усе, щоб влитися в коло своїх братів – а в результаті залишився один. Да, зі своїм коханням, але без братів. Це нестерпно боляче. Він робив для них все – і він був вигнаний від них. І хоча Мабон переживає за нього, вони не можуть зустрітися.
Селвін з коричневим волоссям – цей брат найменше розкритий, і п’яти книга навіть не стільки про нього, скільки про Діфрі. Потужний маг, який також зв’язався з повстанцями. Але на відміну від Ллівеліна, який своїм зв’язком з повстанцями захищав трон, Селвін по-справжньому вирішив вчинити зраду. Це шокуюче відкриття: він хоче, щоб ельфи повернулися в свої землі й залишили Землю людям. Мотиви у нього самі правильні й благородні, але все одно це зрада, зрада його братів. А братів він любить. Якимось чином він дізнався про те, що повстанці зробили з Мабоном, і помстився за брата. І він знає, де живе Ллівелін.
Діфрі з чорним волоссям – Господи. Я боюся читати книгу про нього. Може, воно й на краще, що до цієї книги треба морально готуватися кілька місяців. Діфрі. Наймолодший брат, який у день свого повноліття пережив найстрашнішу наругу, і все життя його тепер розбите, він принц-раб. Полукровка з темною кров’ю злих ельфів, який має їх силу, але приховує її. Тільки наприкінці п’ятої книги він вдруге програв дуель, і тепер весь двір знає, наскільки сильна його кров темних ельфів, заклятих ворогів світлих ельфів. Він знається на отрутах, пересувається таємними переходами, плете складні інтриги – і ніколи до кінця не зрозуміло, що відбувається в його голові, де межа між його темною й світлою кров’ю. У шостій книзі він має покинути палац, що, беззаперечно, добре для нього, йому тепер надзвичайно небезпечно залишатися при дворі – але покинувши палац він буде відірваний від своїх братів, а Мабон – найближчий його друг, лише Мабона він впустив до себе після того, як після програшу дуелі він залишився з новою наругою й спаленою святою водою рукою. Господи, я знову кричала вголос, коли читала главу про дуель, не дивно, що від неї в мене лопнуло око. Як можна так переживати про вигаданих персонажей?