Berlin trip 10.2022 - part 1
Oct. 15th, 2022 02:11 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ivannaБільш повна розповідь про поїздку в Берлін, свої думки "по гарячих слідах" я викладала тут https://ivanna.dreamwidth.org/269423.html Тепер більш детально й з поясненнями до фото, які я судорожно постила в інсті.
«Я їду додому, до тебе додому…» ця пісня Вакарчука була в моїй голові всю дорогу до Берліну. Саундтрек досить спонтанного, небезпечного й незабутньо прекрасного тріпу до Берліну. Ця поїздка була необхідна мені навіть більше, ніж я думала: тільки опинившись у Берліні я відчула запаморочливу ейфорію полегшення, відчуття абсолютного щастя. Війна і сімейні стреси на кілька днів зняли свій тягар, дозволивши побувати в світі, де немає ніяких проблем. Я не про життя в Німеччині – проблем там так само багато, як у нас, хіба що ракети на голови не падають, не треба вірити казочкам, що життя в Європі бездоганне, насправді виявилося, що багато речей в Україні краще, ніж в Європі. Я про те, що як каже анекдот, «не треба плутати туризм з ПМЖ»: я була лише гостем, місцеві проблеми мене не торкалися, і я перебувала у вакуумі свого власного світу.
Як же мені не хотілося залишати Берлін і цей світ ейфорії. Прямо можна процитувати крилату фразу русні: «как я не хочу уезжать, тут все душевно, по-домашнему». Але що поробиш, пора повертатися в реальність. Скажу чесно – повертатися було страшно. Після обстрілів 10 жовтня мені було страшно їхати через Україну і бути в Києві. Я живу в таких єбенях, де русня не сильно гатить ракетами, у мене немає витримки київлян. А Київ живе попри всі удари, він такий же древній і сильний, як завжди. Навіть протитанкові їжаки і мішки з піском не псують його, а лише підкреслюють його ауру незламності. Київ прекрасний, у мене був час походити по ньому й набратися його духу.
Залізничний вокзал не впізнати. Суровий контроль, зсушники, поліція, патрулі з собаками-нюхачами – це зрозуміло й необхідно. Б’є по серцю інсталяція, яку зробили на другому поверсі. У перші дні війни евакуаційні поїзди вивозили людей з районів, куди напала русня. Люди сідали в поїзди, як в метро, неважливо, куди поїзд їде, лише б подалі від жахіття. Неможливо переоцінити те, що зробили залізничники. До війни ми звикли шуткувати про наші поїзди, у яких залишалося багато радянських рис – тепер Укрзалізниця викликає безмежну повагу й вдячність. Я живу біля залізниці, і я чула ці евакуаційні поїзди – побачити їх було неможливо: вони йшли вночі з вимкненим світлом, не сигналячи, зупиняючись лише на станціях, де було безпечно, за кілька секундну зупинку волонтери закидали у вагони пакети з водою, їжею, гігієнічними засобами – і поїзд прямував далі на захід.
Хай здохне русня за те, що вони зробили з нами. Але хвате про це. Наш біль – у нашому серці, а цей пост про Берлін.
Неможна пройти повз метро Дойче Опери і не сфотографуватися. Я не шукала це місце спеціально, а буквально проходила мимо. Так само я без спеціального наміру опинилася біля Месси Берлін, а повз будинок, на якому транслювали Радіо, я ходила так часто, що він мені вже в печінках сидить. Ходила я не тому що хотілося, а тому що жила поруч.
Я насолоджувалася красотами Тіргартена, одного з моїх найулюбленіших місць у Берліні, коли мені подзвонила дочка й сказала про обстріли в Україні. Це сюр: стояти посеред зачарованої краси Тіргартену й отримувати звістку про те, що твій дім бомблять ракетами.
Але треба рухатися далі. У всіх сенсах.
Під Бранденбурзькими воротами я перейшла на територію ГДР. Що я мушу сказати про Західний і Східний Берлін. У день приїзду й день від’їзду я вдосталь нагулялася по Західному Берліну, і різниця між цими двома частинами міста відчувається навіть зараз. Західний Берлін більш вишуканий, а Східний – більш ґрунтовний. Атмосфера, вайби цих частин міста різниться, і я розумію, чому Ріхард не зміг жити в Західному Берліні й після всіх зусиль своєї втечі з ГДР повернувся назад у Пренцлауер-Берг.
Берлінська телевежа стала символом не тільки Берліну, а й того, що Ріхард бачить зі свого даху.
Ось тут я вперше побачила церкву, яка знаходиться біля дому Ріхарда.
А от і Круспе-дім. Все в ньому точно таке, як на безлічі фото, але є одне але: на фото все здається більшим, ніж воно є насправді. Вживу вхідні двері вузькі, а сходи невисокі. Так само вікна підвалу набагато менші, ніж здається по фото-відео, а отже і самі підвальні кімнати менші. Круспе не знають концепції миття вікон: вікно підвальної перукарні виходить на вулицю, і таке враження, що його не мили з тих пір, як Ріхард купив цей будинок. І це при тому, що у цій кімнаті Круспе проводять багато часу. Так само невідома Круспе концепція прибирання на вулиці: хтось загубив на сходах губну помаду, так вона пролежала там добу, поки її не підняли робітники, що роблять в будинку ремонт.
Да, Ріхард і його ремонти. Це вічно і безкінечно. Гроші за тур Ріхард знову вклав у ремонт. Причому зараз він робить ремонт одночасно у кількох місцях. Ремонт для Ріхарда – форма творіння. Не творити він не може, це для нього основа життя. Тож виснажений музично після туру, він самовиражається таким видом творіння. Ті бомжі, яких я бачила у перший день – це дійсно робітники, вони, здається, прокладають нову електрику. Так що ремонти у Ріхарда не косметичні, ні, він меншим, ніж довбанням несущих стін, не обмежується. І якщо я не помиляюся, Ріхард зараз перероблює свої особисті апартаменти, ту частину дому, де його спальня. Може, у турі, відвідуючи різни цікаві місця на кшалт будинку Принца, він узори познімав і тепер робить таке у себе. А може, добавляє стіни для того, щоб було куди вішати нові фоточки з туру.
Кожен раммштайн по-різному приходить у себе після туру. Дружина Флаке опублікувала фото, де Флаке спить безпробудно й навіть на полу. Пауль і Тілль застрягли в Латинській Америці. Раммштайни безсилі й коматозні. Один Ріхард займається ремонтом для відпочинку. Ріхард такий Ріхард.
Що можна точно сказати – з переробкою своєї зали-кухні-ванни, яка сяє на весь Пренцлауер-Берг, Ріхард вгамувався, там без змін. Майже. Тепер там стоїть якийся телескоп або щось, дуже схоже на нього. А так все на своїх місцях: піаніно, гітари, мольберт, лампа, пальто, меблі… Хоча по сторізам різних бабів може скластися враження, що цією кімнатою постійно користуються, насправді Круспе рідко заходять туди. То якраз баби там сидять, а не Круспе. Далеко не кожен вечір Круспе – це сімейні посиділки в залі, душевні посиділки вони роблять в інших місцях. Вдень ніхто з родини там не сидить. Хоча вдень хтось там ходив не з родини, і я не здивуюся, якщо йога-тьотка зараз у Берліні в Круспе-домі – наприкінці туру вона писала Марго, що з нетерпінням чекає на зустріч з Макс.
Щодо жильців Круспе-дому. Думаю, я нікого не здивую новиною, що хлопчик Тобі зараз має квартиру в Круспе-домі. Я теж не здивувалася. А от що мене здивувало – зять також має квартиру. Окрему. Хоча ті рідкі фото, які він постив, були зроблені з квартири Кіри. Може, Ріхард виділив зятю квартиру, щоб він туди перевіз свої речі з Мілану? Зять явно назавжди поселився в Берліні, а квартира Кіри заповнена речами Кіри. Цицьката офіційно має квартиру в Круспе-домі, вона підписана на домофоні – і підписана своїм справжнім прізвищем. Цікаво те, що хоча цицькатої у ці дні не було в Берліні, кілька вечорів у її квартирі горіло світло – і це не автоматика, бо кілька вечорів було темно. Та й Круспе тільки для себе признають політику «включив світло у пустих хоромах», для інших вони економлять, наприклад, у коридорі світло стоїть з датчиком руху. Що ще сказати про жильців… Юлька продовжує мати квартиру в Круспе-домі. Квартиру, яку займала Марго до того, як вона в 2020 році переїхала у Мітте, Ріхард забрав, зараз ніякої згадки про Марго на домі немає. Також невідома доля тієї квартири в цьому домі, у якій жив Ріхард до того, як побудував пентхауз. Здається, цієї квартири вже не існує: Ріхард порозбивав її на менші апартаменти й поздавав жильцям. Цікаво, що на загальному домофоні є студія – Ріхард відніс студію як до частини дому, а не до свого пентхаузу. Білі таблички на фасаді біля дверей – це вивіски кабінету психіатра (да-да, дуже доречно) й ще якоїсь фірми.
Ну і головне біля входу: загальний домофон ліворуч, а праворуч окремо великими літерами КРУСПЕ.
Хоча не дуже зрозуміло, нащо в цьому домі домофон. Вхідні двері там вдень навстіж, заходь хто хоче. Видно, концепція зачинених дверей Круспе невідома так само, як концепція миття вікон. Робітники ходять туди-сюди, поштар Дойче Пост заносить цілі ящики в дім, жильці блукають. Коли двері зачинені і хтось відкриває їх, щоб вийти – двері не грюкають, а повільно зачиняються, видно, Ріхард не любить, щоб дім трясся від грюкнувших дверей, тільки Королева може таке робити. Ну і, само собою, всі перехожі можуть насолоджуватися чудовим видом на настінну живопись Круспе, картини голих жінок на стінах видно постійно: вдень через відкриті двері, а вночі вони сяють на всю вулицю через дверне скло.
Ще про жильців Круспе-дому. Музична школа вже працює: дядько дає приватні уроки вдень і ввечері, в приміщенні стоїть рояль, гітари, якісь мандоліни, але головне – це диван. Схожий диван у студії Ріхарда, мабуть, меблі для школи замовляли там, де Ріхард робить меблі для себе. Знаходиться школа в тому приміщенні, де недавно було кафе. Бізнес у Круспе-домі не затримується надовго, думаю, що тьотка-перукарша з кліпу YCRA, яка відкрила в Круспе-домі салон, також довго не протягне. Клієнти до неї не стоять чергою, й сама тьотка виглядає замученою.
Продовження тут https://ivanna.dreamwidth.org/270314.html
«Я їду додому, до тебе додому…» ця пісня Вакарчука була в моїй голові всю дорогу до Берліну. Саундтрек досить спонтанного, небезпечного й незабутньо прекрасного тріпу до Берліну. Ця поїздка була необхідна мені навіть більше, ніж я думала: тільки опинившись у Берліні я відчула запаморочливу ейфорію полегшення, відчуття абсолютного щастя. Війна і сімейні стреси на кілька днів зняли свій тягар, дозволивши побувати в світі, де немає ніяких проблем. Я не про життя в Німеччині – проблем там так само багато, як у нас, хіба що ракети на голови не падають, не треба вірити казочкам, що життя в Європі бездоганне, насправді виявилося, що багато речей в Україні краще, ніж в Європі. Я про те, що як каже анекдот, «не треба плутати туризм з ПМЖ»: я була лише гостем, місцеві проблеми мене не торкалися, і я перебувала у вакуумі свого власного світу.
Як же мені не хотілося залишати Берлін і цей світ ейфорії. Прямо можна процитувати крилату фразу русні: «как я не хочу уезжать, тут все душевно, по-домашнему». Але що поробиш, пора повертатися в реальність. Скажу чесно – повертатися було страшно. Після обстрілів 10 жовтня мені було страшно їхати через Україну і бути в Києві. Я живу в таких єбенях, де русня не сильно гатить ракетами, у мене немає витримки київлян. А Київ живе попри всі удари, він такий же древній і сильний, як завжди. Навіть протитанкові їжаки і мішки з піском не псують його, а лише підкреслюють його ауру незламності. Київ прекрасний, у мене був час походити по ньому й набратися його духу.
Залізничний вокзал не впізнати. Суровий контроль, зсушники, поліція, патрулі з собаками-нюхачами – це зрозуміло й необхідно. Б’є по серцю інсталяція, яку зробили на другому поверсі. У перші дні війни евакуаційні поїзди вивозили людей з районів, куди напала русня. Люди сідали в поїзди, як в метро, неважливо, куди поїзд їде, лише б подалі від жахіття. Неможливо переоцінити те, що зробили залізничники. До війни ми звикли шуткувати про наші поїзди, у яких залишалося багато радянських рис – тепер Укрзалізниця викликає безмежну повагу й вдячність. Я живу біля залізниці, і я чула ці евакуаційні поїзди – побачити їх було неможливо: вони йшли вночі з вимкненим світлом, не сигналячи, зупиняючись лише на станціях, де було безпечно, за кілька секундну зупинку волонтери закидали у вагони пакети з водою, їжею, гігієнічними засобами – і поїзд прямував далі на захід.
Хай здохне русня за те, що вони зробили з нами. Але хвате про це. Наш біль – у нашому серці, а цей пост про Берлін.
Неможна пройти повз метро Дойче Опери і не сфотографуватися. Я не шукала це місце спеціально, а буквально проходила мимо. Так само я без спеціального наміру опинилася біля Месси Берлін, а повз будинок, на якому транслювали Радіо, я ходила так часто, що він мені вже в печінках сидить. Ходила я не тому що хотілося, а тому що жила поруч.
Я насолоджувалася красотами Тіргартена, одного з моїх найулюбленіших місць у Берліні, коли мені подзвонила дочка й сказала про обстріли в Україні. Це сюр: стояти посеред зачарованої краси Тіргартену й отримувати звістку про те, що твій дім бомблять ракетами.
Але треба рухатися далі. У всіх сенсах.
Під Бранденбурзькими воротами я перейшла на територію ГДР. Що я мушу сказати про Західний і Східний Берлін. У день приїзду й день від’їзду я вдосталь нагулялася по Західному Берліну, і різниця між цими двома частинами міста відчувається навіть зараз. Західний Берлін більш вишуканий, а Східний – більш ґрунтовний. Атмосфера, вайби цих частин міста різниться, і я розумію, чому Ріхард не зміг жити в Західному Берліні й після всіх зусиль своєї втечі з ГДР повернувся назад у Пренцлауер-Берг.
Берлінська телевежа стала символом не тільки Берліну, а й того, що Ріхард бачить зі свого даху.
Ось тут я вперше побачила церкву, яка знаходиться біля дому Ріхарда.
А от і Круспе-дім. Все в ньому точно таке, як на безлічі фото, але є одне але: на фото все здається більшим, ніж воно є насправді. Вживу вхідні двері вузькі, а сходи невисокі. Так само вікна підвалу набагато менші, ніж здається по фото-відео, а отже і самі підвальні кімнати менші. Круспе не знають концепції миття вікон: вікно підвальної перукарні виходить на вулицю, і таке враження, що його не мили з тих пір, як Ріхард купив цей будинок. І це при тому, що у цій кімнаті Круспе проводять багато часу. Так само невідома Круспе концепція прибирання на вулиці: хтось загубив на сходах губну помаду, так вона пролежала там добу, поки її не підняли робітники, що роблять в будинку ремонт.
Да, Ріхард і його ремонти. Це вічно і безкінечно. Гроші за тур Ріхард знову вклав у ремонт. Причому зараз він робить ремонт одночасно у кількох місцях. Ремонт для Ріхарда – форма творіння. Не творити він не може, це для нього основа життя. Тож виснажений музично після туру, він самовиражається таким видом творіння. Ті бомжі, яких я бачила у перший день – це дійсно робітники, вони, здається, прокладають нову електрику. Так що ремонти у Ріхарда не косметичні, ні, він меншим, ніж довбанням несущих стін, не обмежується. І якщо я не помиляюся, Ріхард зараз перероблює свої особисті апартаменти, ту частину дому, де його спальня. Може, у турі, відвідуючи різни цікаві місця на кшалт будинку Принца, він узори познімав і тепер робить таке у себе. А може, добавляє стіни для того, щоб було куди вішати нові фоточки з туру.
Кожен раммштайн по-різному приходить у себе після туру. Дружина Флаке опублікувала фото, де Флаке спить безпробудно й навіть на полу. Пауль і Тілль застрягли в Латинській Америці. Раммштайни безсилі й коматозні. Один Ріхард займається ремонтом для відпочинку. Ріхард такий Ріхард.
Що можна точно сказати – з переробкою своєї зали-кухні-ванни, яка сяє на весь Пренцлауер-Берг, Ріхард вгамувався, там без змін. Майже. Тепер там стоїть якийся телескоп або щось, дуже схоже на нього. А так все на своїх місцях: піаніно, гітари, мольберт, лампа, пальто, меблі… Хоча по сторізам різних бабів може скластися враження, що цією кімнатою постійно користуються, насправді Круспе рідко заходять туди. То якраз баби там сидять, а не Круспе. Далеко не кожен вечір Круспе – це сімейні посиділки в залі, душевні посиділки вони роблять в інших місцях. Вдень ніхто з родини там не сидить. Хоча вдень хтось там ходив не з родини, і я не здивуюся, якщо йога-тьотка зараз у Берліні в Круспе-домі – наприкінці туру вона писала Марго, що з нетерпінням чекає на зустріч з Макс.
Щодо жильців Круспе-дому. Думаю, я нікого не здивую новиною, що хлопчик Тобі зараз має квартиру в Круспе-домі. Я теж не здивувалася. А от що мене здивувало – зять також має квартиру. Окрему. Хоча ті рідкі фото, які він постив, були зроблені з квартири Кіри. Може, Ріхард виділив зятю квартиру, щоб він туди перевіз свої речі з Мілану? Зять явно назавжди поселився в Берліні, а квартира Кіри заповнена речами Кіри. Цицьката офіційно має квартиру в Круспе-домі, вона підписана на домофоні – і підписана своїм справжнім прізвищем. Цікаво те, що хоча цицькатої у ці дні не було в Берліні, кілька вечорів у її квартирі горіло світло – і це не автоматика, бо кілька вечорів було темно. Та й Круспе тільки для себе признають політику «включив світло у пустих хоромах», для інших вони економлять, наприклад, у коридорі світло стоїть з датчиком руху. Що ще сказати про жильців… Юлька продовжує мати квартиру в Круспе-домі. Квартиру, яку займала Марго до того, як вона в 2020 році переїхала у Мітте, Ріхард забрав, зараз ніякої згадки про Марго на домі немає. Також невідома доля тієї квартири в цьому домі, у якій жив Ріхард до того, як побудував пентхауз. Здається, цієї квартири вже не існує: Ріхард порозбивав її на менші апартаменти й поздавав жильцям. Цікаво, що на загальному домофоні є студія – Ріхард відніс студію як до частини дому, а не до свого пентхаузу. Білі таблички на фасаді біля дверей – це вивіски кабінету психіатра (да-да, дуже доречно) й ще якоїсь фірми.
Ну і головне біля входу: загальний домофон ліворуч, а праворуч окремо великими літерами КРУСПЕ.
Хоча не дуже зрозуміло, нащо в цьому домі домофон. Вхідні двері там вдень навстіж, заходь хто хоче. Видно, концепція зачинених дверей Круспе невідома так само, як концепція миття вікон. Робітники ходять туди-сюди, поштар Дойче Пост заносить цілі ящики в дім, жильці блукають. Коли двері зачинені і хтось відкриває їх, щоб вийти – двері не грюкають, а повільно зачиняються, видно, Ріхард не любить, щоб дім трясся від грюкнувших дверей, тільки Королева може таке робити. Ну і, само собою, всі перехожі можуть насолоджуватися чудовим видом на настінну живопись Круспе, картини голих жінок на стінах видно постійно: вдень через відкриті двері, а вночі вони сяють на всю вулицю через дверне скло.
Ще про жильців Круспе-дому. Музична школа вже працює: дядько дає приватні уроки вдень і ввечері, в приміщенні стоїть рояль, гітари, якісь мандоліни, але головне – це диван. Схожий диван у студії Ріхарда, мабуть, меблі для школи замовляли там, де Ріхард робить меблі для себе. Знаходиться школа в тому приміщенні, де недавно було кафе. Бізнес у Круспе-домі не затримується надовго, думаю, що тьотка-перукарша з кліпу YCRA, яка відкрила в Круспе-домі салон, також довго не протягне. Клієнти до неї не стоять чергою, й сама тьотка виглядає замученою.
Продовження тут https://ivanna.dreamwidth.org/270314.html
no subject
Date: 2022-10-16 02:05 am (UTC)Рихард, конечно, как квартиры раздает, щедрая душа, так щедро и отбирает.
no subject
Date: 2022-10-16 04:36 am (UTC)